Предметом сьогоднішніх роздумів буде тема, яка не тільки немає відношення до відстоювання національних інтересів, а навпаки їм загрожує. Яка ні на гріш не вирішує соціальні та житейські проблеми пересічного українця, а навпаки їх погіршує. Яка не тільки не укріплює міжнародний імідж України, а, навпаки, його понижує. Яка не тільки не розвиває демократію, а, навпаки, породжує байдужість і зневіру в демократичні інституції. Яка, зрештою, один позитив таки має: перетворила фальшиві ікони в дешеві ярмаркові лубки. Одне слово, з огидою поміркуємо про дійство, яке зазвичай спостерігається в банці з павуками, а в Україні на Печерських пагорбах,- про коаліціаду.
Уже втретє наші омандачені маріонетки від демократії, керовані ляльководами з-за меж ВР, ганьблять і себе, і своїх виборців, і державу в цілому жалюгідним фарсом під назвою «створення демократичної коаліції». Щодо бажання президентської сторони – НУ-НС створити справді дієвий союз з фракцією БЮТ, то, перефразовуючи влучний вислів Арсенія Яценюка, Юлія Тимошенко з повним правом може сказати: «Ви так мене, президенте, хочете, як я вас боюся».
Щановне панство, гадаю, пам’ятає, у яких муках, точніше, з якою нехіттю зі сторони пропрезидентських сил створювалася демкоаліція-2006. І це при тому, що коаліційна угода почала розроблятися ще за півроку до оприлюднення результатів виборів. А з якою принизливою дріб’язковістю виписувалися в угоді пункти-обмеження діяльності майбутнього прем’єр-міністра. Які все нові і нові ультимативні вимоги висувалися політичною силою, яка на виборах набрала удвічі менше голосів, а поводила себе з нахабністю переможця. З якою відвертою цинічністю затягувався процес підписання коаліційної угоди, аж поки ренегат... Почекайте, а чи було це одноосібне рішення Олександра Мороза, чи все ж таки крок, узгоджений з президентом? Юда з Іскаріота, звісно ж, символ зрадництва, але чи його вина в цьому? Чомусь не береться до уваги, що він виконував волю Ягве, а не діяв з власних ницих побуджень. А якщо припустити, що «зрада» Мороза була запланованим елементом плану В.Ю., який просто вийшов з-під контролю?
Була ж, була-таки домовленість Віктора Ющенка з Віктором Януковичем і Олександром Морозом про створення «ширки» взамін на згоду цих джентльменів сумнівної репутації на дочасні вибори у вересні 2007 р. Якби несподіваний успіх БЮТ та поразка СПУ на виборах не змішали «ширкнуті» плани, мали б ми «донецьку» Україну, просякнуту червоно-соціалістичним смородом, з президентом-лібералом, прем’єр-міністром – «Доном» та головою ВР з комуністичним нутром. Зрозуміло, невдовз ці два хижаки «зхавали» б хоружівського простака і навіть штиблети не виплюнули, а потім гризлися б між собою не на життя, а на смерть, але... Історія не знає умовної відміни, а людська натура рідко коли міняється.
Ситуація, у якій опинився..., даруйте, у яку загнав себе В.Ю. як улита вписується в одну фразу: і сюди боляче, і туди гаряче. Відновити демократичну коаліцію після того, як стільки зусиль було потрачено для її розвалу, означає зберегти Ю.Т. на посаді прем’єра. Зрозуміло, це абсолютно неприйнятно. Створити «ширку» з Партією регіонів і Блоком Литвина вже нереально, оскільки і час згаяно, і бунт на «нунсівському» кораблі може просто арифметично поставити під сумнів існування «ширки». А ще ж треба враховувати фактор феноменальної неспроможності «нашоукраїнців» реально оцінювати свою ситуацію і вже від неї вести перемовини. Можна сказати, що тупувата політична пиха відібрала в них здоровий глузд і відчуття реальності: зі своїми, скажімо, не видатними 14 % вони ведуть перемовини з позиції сили, ніби вони є переможцем на виборах і мають право на всілякі ультиматуми. Мовляв, ми – президентські і наша губа не халява: то ся би ззіла, як і ваша. Це Юля заради прем’єрства на все погоджується, мовляв, нехай ваш чорт буде старший, а конкретні пацани з «регіонів» мусять «тримати фасон»: мовляв, свиня в наритниках, то ще не кінь, так що знай, коза, стійло. Відомо ж, «донецьких» улаштовує тільки ВСЕ.
А тепер уявімо собі житейську ситуацію: ви заїлися з сусідом, та так, що спільні горшки – удрузки, вереск – аж до дальніх околиць, очі – поперек, руки – судомно стиснуті в кулаки. (Треба зазначити, що в українських політиків мода на лайкові рукавички якось не прижилася. Усе, знаєте, тяжіють до кастетів, та все спідтишка і ззаду). Одне слово, сусіда, звісно, супостат, хоча і вам, чого там таїти, ангели не рідня. Так уже склалося, що ви маєте зробити вигляд, ніби хочете помиритися і навіть укласти союз з цим осоружним харамижником, хоча насправді харапудитеся від нього як чорт від причастя. Тоді ви виставляєте цій сусідській вражині завідомо неприйнятні та ще й ультимативні вимоги до об’єднання: приповзти на колінах до вашого порога, посипати голову попелом, публічно покаятися у всіх гріхах, чесно вами сотворених і надуманих для такої нагоди. Що на це відповість сусіда, якщо в нього є хоч крихта гонору?
Нас, громадян, як завжди тримають за дурнів. Хто? Та кожен плюгавець, якого вибриком долі винесено з грязі та в князі. Мовляв, бидло проковтне все, що йому кинемо в пельку. І розігрують коаліційний фарс із наперед заданим негативним результатом.
По суті, «зліпити» коаліцію і підписати коаліційну угоду можна запросто, якщо керуватися здоровим глуздом, національними інтересами і дотриматися трьох попередніх умов:
Ще раз нагадаємо самі собі про ну дуже державні і десь-навіть національні проблеми, якими маються і наші ясновельможні поводирі, і ті, що з-під темної зірки.
Віктор Ющенко. Щиро вірить (мо’ й талановито удає) у свою месіанську місію: затягнути хоч на налигачі цей напівтемний, напівзазійований, упертий, собі на умі український народ в європейську землю обітовану. Як поганому танцору заважає тільки чоловіча достойність, так і здійсненню місії В.Ю. стоїть на заваді одна Юлія Тимошенко. Самі розумієте, затягнути в Європу таку різномастну, багатоголосу, подекуди й веломудру компанію за один президентський термін – справа нереальна. Як не крути, як не верти, а без другого президентського терміну не обійдешся. А тут уже навіть не поперек дороги – поперек горла стала ця... (і президенту нічого людське не чуже) зі своїм убивчим рейтингом. Можна було б, звісно, ще раз наступити на граблі взірця вересня 2005 р. і послати Ю.Т. на десять букв, себто у відставку, але своїми руками одівати на цю неперевершену популістку волосяницю великомучениці – це ж рівнозначно власноруч простелити їй килимову доріжку до президентського престолу. І залишити її на прем’єрстві ніяк не можна: залишити лютому ворогу ідеальну можливість для постійної рекламної кампанії та ще й за державний рахунок – так і до інфаркту від злості недовго.
Для вирішення цих, самі бачите, державних проблем і потрібні ще одні дочасні вибори. Ану ж карта ляже мастю до нього і В.Ю. зможе, т.б.м., казку зробити дійсністю: створити «ширку», гарантувати собі другий термін правління, ну і насамперед «закопати Юльку». Що ж, прапор йому в руки – і дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти.
Юлія Тимошенко. Ця не заспить грушок у попелі. Можна на неї молитися як на чудотворну ікону. Можна сахатися як від сатани в спідниці. Можна її кров уважати кошерною. Можна називати її соціалісткою, інтернаціоналісткою, солідаристкою, популісткою і ще з десяток «-істкою». І все це буде камуфляж, мімікрія, омана. Юлія Тимошенко є юлісткою нині, повсякчас і во віки віків. Їй потрібна влада – необмежена, абсолютна, диктаторська. Щоби змусити нас бути щасливими. Так як вона уявляє щастя для плебсу, і в межах, визначених її указами. Таке собі директивне щастя для соціально, скажімо, неповноцінних.
Попри весь її макіавеллізм (ціль виправдовує засоби – це від Макіавеллі), не можна не захоплюватися її майстерністю в політичній інтризі. Минулого року, помахавши спідницею перед «регіоналами», вона спокусила цих тупуватих пацанів зіграти в її гру: прийняттям в першому читанні закону «Про Кабінет Міністрів України» Ю.Т. загнала В.Ю. в глухий кут і змусила нерішучого президента зробити протиприродний для нього рішучий крок – видати спочатку три, далекі від бездоганності з правової точки зору, укази і, зрештою, четвертий законний указ про розпуск ВР та призначення дострокових виборів. Звісно ж, підстави для указу організувала «велика комбінаторка» Юля. Партія регіонів? «Лоханулася» як смаркаті пацани.
Далі були дочасні вибори, які виграла одна тендітна закосичена жіночка з хваткою і бійцівським характером ротвейлера. Рахуйте на пальцях: президентська політична гвардія втратила можливість грати першим номером; вимушено створена демократична коаліція поза контролем президента; «регіонали» втратили владу і загнані в опозицію, де вони почувають себе як корова на льоду; соціалісти перетворилися в політичне сміття; «литвинівці» залишилися без «золотої акції»; комуністам зберегли ролю москвинської шавки без реального впливу та з усталеною репутацією україножерів.
Хто отримав найбільшу реальну владу? Отож бо. Найкращий стартовий майданчик для президентських перегонів – у Леді Ю. – єдиного справжнього мужика в українському політикумі.
Рік опісля. Рік – під знаком Юлі – довготерпеливої, багатостраждальної тремтливої лані серед хижих безжалісних вовків політичної зграї. А вона з ними як зі щенятами: одного раз-у-раз виставляла ГАРАНТованим істериком та злостиво-вередливим недолітком, другого використовувала і «кидала» як недоумкуватого «лоха». І все це під благородним прикриттям «я хотіла зробити вам ще більше добра, а ці погані хлопці мені заважали».
Юлія Тимошенко справді щира, коли говорить, що вона ні за яку посаду не бореться, для неї важлива можливість робити для людей... далі продовжте самі ритуальний набір популістських фраз про благо, добробут, справедливість і тому подібні дурнички. Нашій, можливо, прийдешній Берегині посади дійсно не важливі. Їй треба повноваження, багато повноважень, усі, які є повноваження. Навіщо? Напевно задля того, за що споконвіку боролися, зраджували, убивали, брехали. Задля влади, звісно. Один знаючий чоловік якось сказав: «Влада – це коли тобі наказує найменше людей, а ти можеш наказувати найбільшій їх кількості. Коли ж тобі не має права наказувати ніхто, а ти можеш усім – це вже диктатура».
І нехіть Ю.Т. до дочасних виборів також щира. Вибори – це завжди ризики для політиків, оскільки якісь непередбачені обставини можуть попсувати всі шики. Маючи синицю в руці – прем’єрство, стрімголів кинутися у виборчий вир у надії схопити за хвоста журавля в небі... Можна, звісно, виграти, навіть, якщо зорі посприяють, можна набрати омріяні 39 % і одноосібну владу в парламенті, але ж немає гарантії і від програшу. Мається на увазі перспективу її прем’єрства за результатами дочасних виборів.
Віктор Янукович. От кому дісталося чи не все похмілля на чужому весіллі. Загальновизнані і майже неперевершені майстри «кидалово» - і раптом двічі підряд, на одній і тій же комбінації «лоханутися» як жовтороті «грачі»! Закосичена фіфа легко, якби мимохідь «кинула» заматерілих «донецьких», зігравши на їх тупому як обух прагненні влади. Спочатку обнадіяла збереженням влади, а потім поманила привидом прийдешньої влади. Спідницею, чи що, застило очі, що не розгледів «дармовий сир від Юлі»? У результаті, ухопив шилом патоки.
А тут ще у фракції буза почалася: олігархи від рук відбилися. Тарасик-говорун і західняцьке лице партії знатурився, партія без гінеколога залишилася, президент усе обіцянками «ширки» годує, а сам не кує, не меле, «опозиційні» фотелі «діловарам» уже мозолі намуляли на сідницях, парламентська фракційна дрібнота зі своїми ультиматумами знахабніла до краю, так що з ними об’єднуватися – собі дорожче обійдеться.
На дочасних виборах ПР свої 23-26 % візьме, але навіть при найсприятливішому розташуванні зірок і створенні якоїсь «ширки» владу прийдеться ділити. Ви ж розумієте, що для «елітної братви» це як серпом по причинному місці: для них влада має цінність, якщо це абсолютна влада. Щоби перетворити Україну в Донецьку вільну зону, або і того крутіше – у Донецький офшор.
Петро Симоненко. Щасливий, скажу я вам чоловік. Дочасні, передчасні, завчасні, строкові, безстрокові вибори? Та хоч щоквартально! Населення України, звісно, вимирає, але на найближчі 5-6 років його електорату із червоною звіздою в голові і вічно повернутою назад пам’яттю залишиться достатньо, щоби декілька десятків україноненависників мали можливість за державний рахунок паплюжити державу.
Володимир Литвин. Точнісінько по Тарасові Шевченку: «А той тихий та тверезий, богобоязливий...» Вижидає «нещасливий у тебе час». Може сидить у засідці. А може просто бовтається кізяком у парламентській ополонці. Та яке це має значення? За машкарою «миротворця», правильним «народозахисним» словоблудством, благопристойною «академічною» зовнішністю, простакуватою поведінкою «селянського сина від плуга» скривається дика, жагуча, потайна жадоба влади. Заради неї можна зраджувати, підбурювати, криводушити, зводити наклепи. Навіть убивати. Зрозуміло, чужими руками, бо ж такі потаємні владолюби ще й боягузи несосвітенні.
І сидять сиднем у ВР двадцять омандачених парламентських імпотентів. Щось-таке невизначене: ні риба, ні м’ясо і в раки не годяться. Вичікують моменту, щоби всадовити свого чотиривідсотково-потрібного вождя в спікерське сідало. А при ньому і собі на «хлібні» місця всістися.
Як і для кожної політичної сили вибори для Народної партії таять певні ризики. Як на мене, незначні настільки, що на них і уваги звертати не треба. Гадаю, що вже існує домовленість «потрібного Україні» з Януковичем про післявиборчу коаліцію. Відповідно, «донецькі» поклопочуться про своїх пахолків-союзників і забезпечать своїми виборчими комісіями їх проходження у ВР.
Нова сила. З порядку денного обговорення знімається. У зв’язку з відсутністю присутності. По-простому, такої сили катма. Маємо політичних динозаврів, звиклих до спокійного життя без зовнішніх загроз. І що з того, що одного-другого загризуть? По-перше, загризуть-то свої, т.б.м., у процесі сімейних розборок. По-друге, залишаться все ті ж динозаври, себто нічого не зміниться.
І насамкінець. Залишається порозмірковувати про, даруйте на слові, основного гравця за політично-шахрайським столом – про електорат, сиріч виборців. Є великі сумніви щодо визнання його основним. А от гоноритися конституційними «носій суверенітету», «єдине джерело влади» я б не радив. Сором повинен бути. І не треба вдавати з себе цнотливу панянку: знаєте ж, що це «джерело» приватизоване, розфасоване і продається-купляється хоч уроздріб, хоч гуртом. Сова, знаєте, не приведе сокола. То які претензії до вождів?
06.09.2008,
Богдан Гринчук
Уже втретє наші омандачені маріонетки від демократії, керовані ляльководами з-за меж ВР, ганьблять і себе, і своїх виборців, і державу в цілому жалюгідним фарсом під назвою «створення демократичної коаліції». Щодо бажання президентської сторони – НУ-НС створити справді дієвий союз з фракцією БЮТ, то, перефразовуючи влучний вислів Арсенія Яценюка, Юлія Тимошенко з повним правом може сказати: «Ви так мене, президенте, хочете, як я вас боюся».
Щановне панство, гадаю, пам’ятає, у яких муках, точніше, з якою нехіттю зі сторони пропрезидентських сил створювалася демкоаліція-2006. І це при тому, що коаліційна угода почала розроблятися ще за півроку до оприлюднення результатів виборів. А з якою принизливою дріб’язковістю виписувалися в угоді пункти-обмеження діяльності майбутнього прем’єр-міністра. Які все нові і нові ультимативні вимоги висувалися політичною силою, яка на виборах набрала удвічі менше голосів, а поводила себе з нахабністю переможця. З якою відвертою цинічністю затягувався процес підписання коаліційної угоди, аж поки ренегат... Почекайте, а чи було це одноосібне рішення Олександра Мороза, чи все ж таки крок, узгоджений з президентом? Юда з Іскаріота, звісно ж, символ зрадництва, але чи його вина в цьому? Чомусь не береться до уваги, що він виконував волю Ягве, а не діяв з власних ницих побуджень. А якщо припустити, що «зрада» Мороза була запланованим елементом плану В.Ю., який просто вийшов з-під контролю?
Була ж, була-таки домовленість Віктора Ющенка з Віктором Януковичем і Олександром Морозом про створення «ширки» взамін на згоду цих джентльменів сумнівної репутації на дочасні вибори у вересні 2007 р. Якби несподіваний успіх БЮТ та поразка СПУ на виборах не змішали «ширкнуті» плани, мали б ми «донецьку» Україну, просякнуту червоно-соціалістичним смородом, з президентом-лібералом, прем’єр-міністром – «Доном» та головою ВР з комуністичним нутром. Зрозуміло, невдовз ці два хижаки «зхавали» б хоружівського простака і навіть штиблети не виплюнули, а потім гризлися б між собою не на життя, а на смерть, але... Історія не знає умовної відміни, а людська натура рідко коли міняється.
Ситуація, у якій опинився..., даруйте, у яку загнав себе В.Ю. як улита вписується в одну фразу: і сюди боляче, і туди гаряче. Відновити демократичну коаліцію після того, як стільки зусиль було потрачено для її розвалу, означає зберегти Ю.Т. на посаді прем’єра. Зрозуміло, це абсолютно неприйнятно. Створити «ширку» з Партією регіонів і Блоком Литвина вже нереально, оскільки і час згаяно, і бунт на «нунсівському» кораблі може просто арифметично поставити під сумнів існування «ширки». А ще ж треба враховувати фактор феноменальної неспроможності «нашоукраїнців» реально оцінювати свою ситуацію і вже від неї вести перемовини. Можна сказати, що тупувата політична пиха відібрала в них здоровий глузд і відчуття реальності: зі своїми, скажімо, не видатними 14 % вони ведуть перемовини з позиції сили, ніби вони є переможцем на виборах і мають право на всілякі ультиматуми. Мовляв, ми – президентські і наша губа не халява: то ся би ззіла, як і ваша. Це Юля заради прем’єрства на все погоджується, мовляв, нехай ваш чорт буде старший, а конкретні пацани з «регіонів» мусять «тримати фасон»: мовляв, свиня в наритниках, то ще не кінь, так що знай, коза, стійло. Відомо ж, «донецьких» улаштовує тільки ВСЕ.
А тепер уявімо собі житейську ситуацію: ви заїлися з сусідом, та так, що спільні горшки – удрузки, вереск – аж до дальніх околиць, очі – поперек, руки – судомно стиснуті в кулаки. (Треба зазначити, що в українських політиків мода на лайкові рукавички якось не прижилася. Усе, знаєте, тяжіють до кастетів, та все спідтишка і ззаду). Одне слово, сусіда, звісно, супостат, хоча і вам, чого там таїти, ангели не рідня. Так уже склалося, що ви маєте зробити вигляд, ніби хочете помиритися і навіть укласти союз з цим осоружним харамижником, хоча насправді харапудитеся від нього як чорт від причастя. Тоді ви виставляєте цій сусідській вражині завідомо неприйнятні та ще й ультимативні вимоги до об’єднання: приповзти на колінах до вашого порога, посипати голову попелом, публічно покаятися у всіх гріхах, чесно вами сотворених і надуманих для такої нагоди. Що на це відповість сусіда, якщо в нього є хоч крихта гонору?
Нас, громадян, як завжди тримають за дурнів. Хто? Та кожен плюгавець, якого вибриком долі винесено з грязі та в князі. Мовляв, бидло проковтне все, що йому кинемо в пельку. І розігрують коаліційний фарс із наперед заданим негативним результатом.
По суті, «зліпити» коаліцію і підписати коаліційну угоду можна запросто, якщо керуватися здоровим глуздом, національними інтересами і дотриматися трьох попередніх умов:
- Перемовини мають відбуватися за, образно кажучи, круглим столом, себто не повинно бути ні перших, ні останніх – усі рівні.
- До перемовин на гарматний постріл не допускати вождів (із зрозумілої причини), президента з його канцелярським кодлом (як могильщиків демкоаліції) та персонально Романа Зварича (загальновизнаний талантище в єзуїтському вмінні тягнути переговорного кота за хвоста).
- Із предмету перемовин виключити розгляд питання про розподіл посад у вищих ешелонах влади.
Ще раз нагадаємо самі собі про ну дуже державні і десь-навіть національні проблеми, якими маються і наші ясновельможні поводирі, і ті, що з-під темної зірки.
Віктор Ющенко. Щиро вірить (мо’ й талановито удає) у свою месіанську місію: затягнути хоч на налигачі цей напівтемний, напівзазійований, упертий, собі на умі український народ в європейську землю обітовану. Як поганому танцору заважає тільки чоловіча достойність, так і здійсненню місії В.Ю. стоїть на заваді одна Юлія Тимошенко. Самі розумієте, затягнути в Європу таку різномастну, багатоголосу, подекуди й веломудру компанію за один президентський термін – справа нереальна. Як не крути, як не верти, а без другого президентського терміну не обійдешся. А тут уже навіть не поперек дороги – поперек горла стала ця... (і президенту нічого людське не чуже) зі своїм убивчим рейтингом. Можна було б, звісно, ще раз наступити на граблі взірця вересня 2005 р. і послати Ю.Т. на десять букв, себто у відставку, але своїми руками одівати на цю неперевершену популістку волосяницю великомучениці – це ж рівнозначно власноруч простелити їй килимову доріжку до президентського престолу. І залишити її на прем’єрстві ніяк не можна: залишити лютому ворогу ідеальну можливість для постійної рекламної кампанії та ще й за державний рахунок – так і до інфаркту від злості недовго.
Для вирішення цих, самі бачите, державних проблем і потрібні ще одні дочасні вибори. Ану ж карта ляже мастю до нього і В.Ю. зможе, т.б.м., казку зробити дійсністю: створити «ширку», гарантувати собі другий термін правління, ну і насамперед «закопати Юльку». Що ж, прапор йому в руки – і дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти.
Юлія Тимошенко. Ця не заспить грушок у попелі. Можна на неї молитися як на чудотворну ікону. Можна сахатися як від сатани в спідниці. Можна її кров уважати кошерною. Можна називати її соціалісткою, інтернаціоналісткою, солідаристкою, популісткою і ще з десяток «-істкою». І все це буде камуфляж, мімікрія, омана. Юлія Тимошенко є юлісткою нині, повсякчас і во віки віків. Їй потрібна влада – необмежена, абсолютна, диктаторська. Щоби змусити нас бути щасливими. Так як вона уявляє щастя для плебсу, і в межах, визначених її указами. Таке собі директивне щастя для соціально, скажімо, неповноцінних.
Попри весь її макіавеллізм (ціль виправдовує засоби – це від Макіавеллі), не можна не захоплюватися її майстерністю в політичній інтризі. Минулого року, помахавши спідницею перед «регіоналами», вона спокусила цих тупуватих пацанів зіграти в її гру: прийняттям в першому читанні закону «Про Кабінет Міністрів України» Ю.Т. загнала В.Ю. в глухий кут і змусила нерішучого президента зробити протиприродний для нього рішучий крок – видати спочатку три, далекі від бездоганності з правової точки зору, укази і, зрештою, четвертий законний указ про розпуск ВР та призначення дострокових виборів. Звісно ж, підстави для указу організувала «велика комбінаторка» Юля. Партія регіонів? «Лоханулася» як смаркаті пацани.
Далі були дочасні вибори, які виграла одна тендітна закосичена жіночка з хваткою і бійцівським характером ротвейлера. Рахуйте на пальцях: президентська політична гвардія втратила можливість грати першим номером; вимушено створена демократична коаліція поза контролем президента; «регіонали» втратили владу і загнані в опозицію, де вони почувають себе як корова на льоду; соціалісти перетворилися в політичне сміття; «литвинівці» залишилися без «золотої акції»; комуністам зберегли ролю москвинської шавки без реального впливу та з усталеною репутацією україножерів.
Хто отримав найбільшу реальну владу? Отож бо. Найкращий стартовий майданчик для президентських перегонів – у Леді Ю. – єдиного справжнього мужика в українському політикумі.
Рік опісля. Рік – під знаком Юлі – довготерпеливої, багатостраждальної тремтливої лані серед хижих безжалісних вовків політичної зграї. А вона з ними як зі щенятами: одного раз-у-раз виставляла ГАРАНТованим істериком та злостиво-вередливим недолітком, другого використовувала і «кидала» як недоумкуватого «лоха». І все це під благородним прикриттям «я хотіла зробити вам ще більше добра, а ці погані хлопці мені заважали».
Юлія Тимошенко справді щира, коли говорить, що вона ні за яку посаду не бореться, для неї важлива можливість робити для людей... далі продовжте самі ритуальний набір популістських фраз про благо, добробут, справедливість і тому подібні дурнички. Нашій, можливо, прийдешній Берегині посади дійсно не важливі. Їй треба повноваження, багато повноважень, усі, які є повноваження. Навіщо? Напевно задля того, за що споконвіку боролися, зраджували, убивали, брехали. Задля влади, звісно. Один знаючий чоловік якось сказав: «Влада – це коли тобі наказує найменше людей, а ти можеш наказувати найбільшій їх кількості. Коли ж тобі не має права наказувати ніхто, а ти можеш усім – це вже диктатура».
І нехіть Ю.Т. до дочасних виборів також щира. Вибори – це завжди ризики для політиків, оскільки якісь непередбачені обставини можуть попсувати всі шики. Маючи синицю в руці – прем’єрство, стрімголів кинутися у виборчий вир у надії схопити за хвоста журавля в небі... Можна, звісно, виграти, навіть, якщо зорі посприяють, можна набрати омріяні 39 % і одноосібну владу в парламенті, але ж немає гарантії і від програшу. Мається на увазі перспективу її прем’єрства за результатами дочасних виборів.
Віктор Янукович. От кому дісталося чи не все похмілля на чужому весіллі. Загальновизнані і майже неперевершені майстри «кидалово» - і раптом двічі підряд, на одній і тій же комбінації «лоханутися» як жовтороті «грачі»! Закосичена фіфа легко, якби мимохідь «кинула» заматерілих «донецьких», зігравши на їх тупому як обух прагненні влади. Спочатку обнадіяла збереженням влади, а потім поманила привидом прийдешньої влади. Спідницею, чи що, застило очі, що не розгледів «дармовий сир від Юлі»? У результаті, ухопив шилом патоки.
А тут ще у фракції буза почалася: олігархи від рук відбилися. Тарасик-говорун і західняцьке лице партії знатурився, партія без гінеколога залишилася, президент усе обіцянками «ширки» годує, а сам не кує, не меле, «опозиційні» фотелі «діловарам» уже мозолі намуляли на сідницях, парламентська фракційна дрібнота зі своїми ультиматумами знахабніла до краю, так що з ними об’єднуватися – собі дорожче обійдеться.
На дочасних виборах ПР свої 23-26 % візьме, але навіть при найсприятливішому розташуванні зірок і створенні якоїсь «ширки» владу прийдеться ділити. Ви ж розумієте, що для «елітної братви» це як серпом по причинному місці: для них влада має цінність, якщо це абсолютна влада. Щоби перетворити Україну в Донецьку вільну зону, або і того крутіше – у Донецький офшор.
Петро Симоненко. Щасливий, скажу я вам чоловік. Дочасні, передчасні, завчасні, строкові, безстрокові вибори? Та хоч щоквартально! Населення України, звісно, вимирає, але на найближчі 5-6 років його електорату із червоною звіздою в голові і вічно повернутою назад пам’яттю залишиться достатньо, щоби декілька десятків україноненависників мали можливість за державний рахунок паплюжити державу.
Володимир Литвин. Точнісінько по Тарасові Шевченку: «А той тихий та тверезий, богобоязливий...» Вижидає «нещасливий у тебе час». Може сидить у засідці. А може просто бовтається кізяком у парламентській ополонці. Та яке це має значення? За машкарою «миротворця», правильним «народозахисним» словоблудством, благопристойною «академічною» зовнішністю, простакуватою поведінкою «селянського сина від плуга» скривається дика, жагуча, потайна жадоба влади. Заради неї можна зраджувати, підбурювати, криводушити, зводити наклепи. Навіть убивати. Зрозуміло, чужими руками, бо ж такі потаємні владолюби ще й боягузи несосвітенні.
І сидять сиднем у ВР двадцять омандачених парламентських імпотентів. Щось-таке невизначене: ні риба, ні м’ясо і в раки не годяться. Вичікують моменту, щоби всадовити свого чотиривідсотково-потрібного вождя в спікерське сідало. А при ньому і собі на «хлібні» місця всістися.
Як і для кожної політичної сили вибори для Народної партії таять певні ризики. Як на мене, незначні настільки, що на них і уваги звертати не треба. Гадаю, що вже існує домовленість «потрібного Україні» з Януковичем про післявиборчу коаліцію. Відповідно, «донецькі» поклопочуться про своїх пахолків-союзників і забезпечать своїми виборчими комісіями їх проходження у ВР.
Нова сила. З порядку денного обговорення знімається. У зв’язку з відсутністю присутності. По-простому, такої сили катма. Маємо політичних динозаврів, звиклих до спокійного життя без зовнішніх загроз. І що з того, що одного-другого загризуть? По-перше, загризуть-то свої, т.б.м., у процесі сімейних розборок. По-друге, залишаться все ті ж динозаври, себто нічого не зміниться.
І насамкінець. Залишається порозмірковувати про, даруйте на слові, основного гравця за політично-шахрайським столом – про електорат, сиріч виборців. Є великі сумніви щодо визнання його основним. А от гоноритися конституційними «носій суверенітету», «єдине джерело влади» я б не радив. Сором повинен бути. І не треба вдавати з себе цнотливу панянку: знаєте ж, що це «джерело» приватизоване, розфасоване і продається-купляється хоч уроздріб, хоч гуртом. Сова, знаєте, не приведе сокола. То які претензії до вождів?
06.09.2008,
Богдан Гринчук
2 коментарі:
браво! вкотре чи не єдиний тверезий і об"єктивний погляд на те що відбувається... низький уклін! браво!!!
Ага. Дякую, Андрію. Передам батьку (дам почитати, бо він пише, а я викладую його статті сюди на його блог :). Впевнений, що йому буде дуже приємно.
Ще раз дякую на доброму слові.
Дописати коментар