Ні, таких вередливих громадян як в Україні і в світі і в білому не знайдеш. Партії, бач, їх не влаштовують. 151-го вождя влаштовують, та так, що від свого вождівства дмуться як жаба на кладці, а 46 мільйонів вернуть носа як собака від редьки. І на це немає ради: чим хата має, тим і приймає. А має українська хата таке, що і стид говорить, і гріх потаїть. Складається враження, що до партійної програми «на публіку» чи не в кожної партії існує таємний додаток з прямо протилежними положеннями, засадами, цілями. Це таке моє делікатне пояснення незбагненних політичних кульбітів українських вождів, вождес, не беручи до уваги всіляку вожденятську шпану.
Власне, цілком закономірне явище, якщо врахувати, що абсолютна більшість нинішніх вождів обтяжені світлим комсомольським минулим епохи загниваюче-розвинутого соціалізму. Покопайтеся в їх біографіях і обов’язково знайдете пуповину, яка зв’язує їх з держгоспкомпартійним совіцьким гнійником, у якому кар’єризм, безпринципність, зрада, підсиджування, цинізм, корисливість, продажність та хабарництво і були суттю політики. Відомо ж, чим горщок накипів, тим і смердітиме. То чи ж варто дивуватися, що таким смородом несе від українського політикуму?
З нашим-то щастям, мо’, десь на третій партійній сотні щось путнє і появиться. Років так через –надцять. А поки що утішаймося, що при такій вар’ятській кількості партій в Україні «опартійнилося» всього-то 2 % громадян. І це за офіційними даними самих вождів. Науково доведено, що за ступінню правдомовності рибаки знаходяться на другому місці після політиків, так що зі спокійною душею діліть ці відсотки на десять і наблизитеся до справжньої кількості «опартійнених» громадян.
Фактично, вождям байдужа кількість їх партійців. Їм важливий електорат, себто виборці, точніше їх голоси. А народ, громадяни, просто люди... Політичний труп Олександр Мороз, ще вважаючи себе пупом землі, з комуністичною відвертістю обізвав виборців «стадом баранів». «Двічі несудимий» єнакієвський «Хам», вознісшися до вождівства в Партії регіонів, більшу частину українського народу, який не захотів жити «по понятіях», обізвав «казлами». Видать, наш «проффесор» має ступінь доктора таки зоологічних наук.
Удосконаленню немає меж. Вождь Янукович також під школою ночував і нажив там неабиякий інтелект, що і дало йому можливість перейти від примітивних «казлов» до більш вишуканих образ народу – «мутанти, виродки». Це був такий відчайдушний зойк його москволюбної душі. Але краще від яничара його лакузтво до Московії і хамство до українського народу не висловиш: «Українці сьогодні не відчувають жодної загрози (з боку Росії). Якщо відчувають – я думаю це тільки ті люди, яких клонували експериментом із Помаранчевою революцією... Цей клон прижився до одиниць людей. Я не знаю, як їх назвати – мутанти, виродки. Інші нормальні люди хочуть жити разом зі своїми сусідами».
Треба розуміти, що «одиниці клонованих людей» - це ті мільйони, що вийшли на майдани проти «нормальних» пройдисвітів. У нашого академіка якоїсь віртуальної академії давні конфлікти з арифметикою. А от щодо сусідів, то тут уже надвоє баба ворожила: або вмре, або буде жила.
Хто не знає слова з чудової пісні «все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»? На жаль, і сусідів не ми вибираємо. Добре як добре, а то ж бува таке лихе всусідиться, що хоч діжу з тістом віддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ось таку кару Господню маємо за східним державним порогом. Зрештою, навіть межі цього порогу і то не визначені, оскільки захланна сусідка ніяк не хоче підписати документ про делімітацію кордону між Україною та Московією. Гадаєте, через те, що претендує на якісь-там спірні прикордонні території? Та ця азіятчина всю Україну вважає «исконно» своєю ! Добросусідство по-москвинськи – це коли всі спірні питання вирішуються на користь виключно їх національних інтересів. А якщо щось не по-їхньому... Усі роки незадежності маємо своєрідне «принуждение к родству и дружбе». Це тільки перший етап добросусідства по-москвинськи. Грузини відчули на собі другий етап «добросусідства» - «принуждение к миру». Коли яничарська «п’ята колона» не спрацює, очікуйте, українці, «принуждения к любви» з «добросусідськими» танками, бомбардуваннями, окупацією ну і, звісно ж, мародерством. То хто «мутанти, виродки»: українолюби чи все ж таки москволюби?
Нагадую, що це нас, національно свідомих громадян України, уважає «мутантами, виродками» єнакієвський босяк, котрий претендуватиме на найвищий пост у державі. І це вождь з ментальністю «пахана». Не раджу тішити себе ілюзіями щодо абсолютної більшості інших вождів: усі вони з різною ступінню зверхності, пихи, зневаги дивляться на «сіру масу», «натовп», «отару». «Сіра маса» щиро відповідає їм взаємністю: недовірою, зловорожістю та огидою.
Чого ідемо на вибори і голосуємо? Я так гадаю, що в основному за інерцією і з наївною надією: ану ж на цей раз обіграємо професійних шахраїв? Не виходить? Не біда: народ довговічніший від усіх цих вождів та вожденят, так що буде й на нашому тижню свято.
Задамося простим питанням: навіщо створюються та реєструються все нові і нові завідомо мертвонароджені партії? Відомо ж, що голосують в основному за десяток розкручених партійних брендів, точніше за знайомі аж до набридливості парсуни. А зареєструвати партію, навіть диванно-кухонну, що не говори, треба потратитися. Не будемо говорити про скоробагатьків, котрі казяться від жиру і нарівні зі СВОЄЮ віллою, СВОЄЮ крутою «тачкою», СВОЄЮ коханкою, СВОЇМ футбольним клубом хочуть хизуватися СВОЄЮ партією. Відмахнемося і від амбіційних посередностей, котрі аж мліють від задоволення, відрекомендовуючися: «Вождь Гнида!» Тим більше не витрачаймо часу на партійні бізнес-проекти – ці елітні клуби для національних грабіжників, уся «партійна» програма яких укладається в три слова: гроші-влада-гроші. Поговоримо про партійний бізнес. Та ні, не про продажність партійних бонз, не про їх зрадливість. Ця тема вже настільки набила оскомину, що в порядних журналістських колах замалим не стає ознакою поганого тону.
Мова йде про майже легальний, майже законний бізнес на партійному ринку – про торгівлю партіями. Який один із фундаментальних законів бізнесу ? Вірно, попит породжує пропозицію. В Україні появився попит, ні, не на партії, а на реєстраційні номери партій у мінюстівському партійному поминальнику. Можна стверджувати, що партійний ринок – це породження пропорційної виборчої системи. Усе просто: якщо право брати участь у виборах мають тільки партії, то щоби дорватися до влади (чи принаймні дорого продатися) необхідно мати партію. Ба, та будь ти розумний по коліна в біблії, але, щоби піти в самостійне політичне плавання без партійної підтримки не обійтися. Краще, якщо це буде власний політичний проект, т.б.м., партія імені себе, любимого.
Свіженький, канонічний приклад з явлінням народу політпроекту Балоги «Єдиний центр». Я вже писав про цей партійний гендельок між кабінетним вожденятком Вадимом Гуржосом (на той час заступник начальника ДП «Укравтодор») та Віктором Балогою (той, що з мукачевської контрабандної грязі та в секретаріатсько-президентські князі). Торгів як таких не було: різні, знаєте, вагові категорії. Відбувся обмін думками: Гуржос зайшов у кабінет Балоги зі своєю думкою, що він вождь Партії приватної власності, а вийшов з кабінету з думкою Балоги щодо безперспективності вождівства. Далі справа техніки. На першому «з’їзді» одноголосно (хто б сумнівався !) головою ППВ «обирається» «гідний син» мукачевської цимбори Ігор Кріль (відповідно, гамузом замінюється на «своїх у дошку» і все керівництво партії). На другому «з’їзді» партія перейменовується на «Єдиний центр», нова назва реєструється в Мінюсті. І маємо щойно вилуплений з гнізда Балоги «ЄЦ» з партійним стажем 9 (дев’ять) років.
Ні, ніякої коробки з-під ксероксу, напханої американськими грошима. А якщо так уже склалося, що невдовзі після цього гендельку В.Гуржос став начальником ДП «Укравтодор», не вірте злостивцям, котрі твердять, ніби це така оплата за партію. Балога – і така бридка махінація за державний рахунок ?! Та ви що, звичайнісінький випадковий збіг подій.
Щодо прейскуранту на партії, знаючі люди стверджують, що нинішня ціна на виборчо дозрілу партію коливається в межах від Є 600 тис. до Є 1 млн. Ціни ростуть скажено. Приміром, три роки тому Микола Катеринчук прикупив «Нашу партію» разом з вождем Василем Попиком узагалі за безцінь – за якісь жалюгідні декілька десятків тисяч долярів і тепер гонориться своєю Європейською партією.
Гадаю, шановне панство тепер не здивується, коли новоявлені партії Анатолія Гриценка чи Арсенія Яценюка (мо’ й Раїси Богатирьової) відразу ж кинуться у вир виборчої кампанії, хоча чинне законодавство встановлює для участі партій у виборах «віковий ценз»: вони повинні бути зареєстровані не менше, ніж за рік до виборів. Партійний ринок в Україні багатий: із 151 зареєстрованих партій тільки два-три десятки реально діючих, усі інші – товар на продаж. Як оселедці з бочки.
Узагалі-то з нашими партіями не засумуєш. То вони діляться... Ну добре, їх ділять, хоча я не бачу тут принципової різниці: руйнуються-то не чужими, а руками своїх та ще й керівних азефів. На історії Народного Руху України можна вивчати операцію спецслужб (своїх? чужих?) під назвою «Знищити патріотів».
А ще наші партії об’єднуються. Жарт. Українці якщо і об’єднуються, то тільки тимчасово, проти когось, з каменем за пазухою та дулею в кишені. Такий спосіб заклятої дружби запатентували українські демократи. Ні, об’єднання за крок від буцегарні їх не стосується.
Хрестоматійним прикладом об’єднавчих потуг можуть служити гучні заяви президентської партії «Народний Союз «Наша Україна» про створення на її основі «єдиної потужної національно-демократичної сили, здатної протистояти кремлівсько-олігархічному реваншу» (В’ячеслав Кириленко). Варто нагадати, що перед минулорічними дочасними виборами дев’ять вождів, партії яких входили у виборчий блок «Наша Україна» - «Народна самооборона», не просто били себе в груди із словами «Гад буду !», але письмово підтвердили свої зобов’язання відразу ж після виборів злитися в єдинопартійному екстазі. По-простому, із шкур дев’яти вождів зшити єдинопартійний кунтуш для гетьмана Ющенка. Вожді підтвердили, що вони господарі свого слова: перед виборами дали слово, після виборів забрали його назад.
Після ретельно спланованої самі знаєте ким і успішно здійсненої політичної кризи та вдрузки розбитого коаліційного горщика раптом, ні сіло – ні впало, знову розпочалося вовтузіння навколо, та чого там лукавити, фантастичного проекту створення мегапартії «під Ющенка». Звісно ж, на добровільних засадах: без медяників, але з батогом. Мовляв, ми вам, вожді, не погрожуємо, але хто не ввійде в мегапартію, той не попаде в «нашоукраїнські» виборчі святці.
Ми маємо таке недолуге законодавство, що процес злиття партій в якусь єдину означає самоліквідацію цих партій. Ви ж розумієте, що партійному вождю добровільно відмовитися від цього найвищого політичного титулу рівнозначно публічному ганебному самогубству на палі. Я так гадаю, що анонсоване об’єднання завершиться самоліквідацією «Єдиного центру» і юридичного входження всіх трьох десятків членів цього мертвонародженого балогівського проекту в «НУ». Знаючи Балогу, не сумніваюся, що він захоче закарбувати свій слід у цій новоутвореній єдиній і т.і. партії. Приміром, у назві партії – «Наша єцнута Україна». А чого, запам’ятовується.
Об’єднавчі заяви наших супер-патріотів від націонал-демократії також не дадуть засумувати. Нагадую шановному панству, що розкол, наприклад, у НРУ відбувся не по ідеологічній лінії, не по програмовій і навіть не по тактичній, а чисто по шкурній.Були в РУХу націонал-романтики на чолі з В’ячеславом Чорноволом, котрих турбувало, що їх патріотизм дасть Україні. Були в РУХу і націонал-прагматики, котрих турбувала дещо приземленіша проблема: а що ми будемо мати за свій патріотизм ? Що поробиш, у наш вік меркантилізації і патріотизм, виявляється, дехто вважає товаром.
До об’єднання націонал-демократів у щось РУХоподібне взірця 1989-91 р.р. я відношуся, скажімо, скептично. Тим більше, після геніального по своїй абсурдності заклику Юрія Костенка щодо об’єднання всіх націонал-демократів у мегаблок «імені Ющенка». Ющенко взірця 23 січня 2004 р. міг би стати тим знаменом, під яким націонал-демократи разом з канонічними націоналістами могли б стати згуртованими лавами. На жаль, Ющенко–2004 і Ющенко-2008 – то є дві великі різниці.
Висновок геть песимістичний: немає за кого голосувати! Але ж комусь чи чомусь вірити треба, позаяк без віри людина – це просто мисляча тварина з тваринними інстинктами, бажаннями, вчинками. Вихід? Повинні, зрештою, появитися партії нового покоління українців. Повинні появитися лідери, свідомість яких сформувалася поза «совком», ментальність яких відповідала б психічному стану свідомого громадянина незалежної держави. Повинні появитися політики, патріотизм яких не прорізувався б лишень під час виборчих кампаній, а був би станом душі. Зрештою, які просто не брехали б. Правда ж, за таких проголосували б?
27.09.2008,
Богдан Гринчук
Власне, цілком закономірне явище, якщо врахувати, що абсолютна більшість нинішніх вождів обтяжені світлим комсомольським минулим епохи загниваюче-розвинутого соціалізму. Покопайтеся в їх біографіях і обов’язково знайдете пуповину, яка зв’язує їх з держгоспкомпартійним совіцьким гнійником, у якому кар’єризм, безпринципність, зрада, підсиджування, цинізм, корисливість, продажність та хабарництво і були суттю політики. Відомо ж, чим горщок накипів, тим і смердітиме. То чи ж варто дивуватися, що таким смородом несе від українського політикуму?
З нашим-то щастям, мо’, десь на третій партійній сотні щось путнє і появиться. Років так через –надцять. А поки що утішаймося, що при такій вар’ятській кількості партій в Україні «опартійнилося» всього-то 2 % громадян. І це за офіційними даними самих вождів. Науково доведено, що за ступінню правдомовності рибаки знаходяться на другому місці після політиків, так що зі спокійною душею діліть ці відсотки на десять і наблизитеся до справжньої кількості «опартійнених» громадян.
Фактично, вождям байдужа кількість їх партійців. Їм важливий електорат, себто виборці, точніше їх голоси. А народ, громадяни, просто люди... Політичний труп Олександр Мороз, ще вважаючи себе пупом землі, з комуністичною відвертістю обізвав виборців «стадом баранів». «Двічі несудимий» єнакієвський «Хам», вознісшися до вождівства в Партії регіонів, більшу частину українського народу, який не захотів жити «по понятіях», обізвав «казлами». Видать, наш «проффесор» має ступінь доктора таки зоологічних наук.
Удосконаленню немає меж. Вождь Янукович також під школою ночував і нажив там неабиякий інтелект, що і дало йому можливість перейти від примітивних «казлов» до більш вишуканих образ народу – «мутанти, виродки». Це був такий відчайдушний зойк його москволюбної душі. Але краще від яничара його лакузтво до Московії і хамство до українського народу не висловиш: «Українці сьогодні не відчувають жодної загрози (з боку Росії). Якщо відчувають – я думаю це тільки ті люди, яких клонували експериментом із Помаранчевою революцією... Цей клон прижився до одиниць людей. Я не знаю, як їх назвати – мутанти, виродки. Інші нормальні люди хочуть жити разом зі своїми сусідами».
Треба розуміти, що «одиниці клонованих людей» - це ті мільйони, що вийшли на майдани проти «нормальних» пройдисвітів. У нашого академіка якоїсь віртуальної академії давні конфлікти з арифметикою. А от щодо сусідів, то тут уже надвоє баба ворожила: або вмре, або буде жила.
Хто не знає слова з чудової пісні «все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»? На жаль, і сусідів не ми вибираємо. Добре як добре, а то ж бува таке лихе всусідиться, що хоч діжу з тістом віддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ось таку кару Господню маємо за східним державним порогом. Зрештою, навіть межі цього порогу і то не визначені, оскільки захланна сусідка ніяк не хоче підписати документ про делімітацію кордону між Україною та Московією. Гадаєте, через те, що претендує на якісь-там спірні прикордонні території? Та ця азіятчина всю Україну вважає «исконно» своєю ! Добросусідство по-москвинськи – це коли всі спірні питання вирішуються на користь виключно їх національних інтересів. А якщо щось не по-їхньому... Усі роки незадежності маємо своєрідне «принуждение к родству и дружбе». Це тільки перший етап добросусідства по-москвинськи. Грузини відчули на собі другий етап «добросусідства» - «принуждение к миру». Коли яничарська «п’ята колона» не спрацює, очікуйте, українці, «принуждения к любви» з «добросусідськими» танками, бомбардуваннями, окупацією ну і, звісно ж, мародерством. То хто «мутанти, виродки»: українолюби чи все ж таки москволюби?
Нагадую, що це нас, національно свідомих громадян України, уважає «мутантами, виродками» єнакієвський босяк, котрий претендуватиме на найвищий пост у державі. І це вождь з ментальністю «пахана». Не раджу тішити себе ілюзіями щодо абсолютної більшості інших вождів: усі вони з різною ступінню зверхності, пихи, зневаги дивляться на «сіру масу», «натовп», «отару». «Сіра маса» щиро відповідає їм взаємністю: недовірою, зловорожістю та огидою.
Чого ідемо на вибори і голосуємо? Я так гадаю, що в основному за інерцією і з наївною надією: ану ж на цей раз обіграємо професійних шахраїв? Не виходить? Не біда: народ довговічніший від усіх цих вождів та вожденят, так що буде й на нашому тижню свято.
Задамося простим питанням: навіщо створюються та реєструються все нові і нові завідомо мертвонароджені партії? Відомо ж, що голосують в основному за десяток розкручених партійних брендів, точніше за знайомі аж до набридливості парсуни. А зареєструвати партію, навіть диванно-кухонну, що не говори, треба потратитися. Не будемо говорити про скоробагатьків, котрі казяться від жиру і нарівні зі СВОЄЮ віллою, СВОЄЮ крутою «тачкою», СВОЄЮ коханкою, СВОЇМ футбольним клубом хочуть хизуватися СВОЄЮ партією. Відмахнемося і від амбіційних посередностей, котрі аж мліють від задоволення, відрекомендовуючися: «Вождь Гнида!» Тим більше не витрачаймо часу на партійні бізнес-проекти – ці елітні клуби для національних грабіжників, уся «партійна» програма яких укладається в три слова: гроші-влада-гроші. Поговоримо про партійний бізнес. Та ні, не про продажність партійних бонз, не про їх зрадливість. Ця тема вже настільки набила оскомину, що в порядних журналістських колах замалим не стає ознакою поганого тону.
Мова йде про майже легальний, майже законний бізнес на партійному ринку – про торгівлю партіями. Який один із фундаментальних законів бізнесу ? Вірно, попит породжує пропозицію. В Україні появився попит, ні, не на партії, а на реєстраційні номери партій у мінюстівському партійному поминальнику. Можна стверджувати, що партійний ринок – це породження пропорційної виборчої системи. Усе просто: якщо право брати участь у виборах мають тільки партії, то щоби дорватися до влади (чи принаймні дорого продатися) необхідно мати партію. Ба, та будь ти розумний по коліна в біблії, але, щоби піти в самостійне політичне плавання без партійної підтримки не обійтися. Краще, якщо це буде власний політичний проект, т.б.м., партія імені себе, любимого.
Свіженький, канонічний приклад з явлінням народу політпроекту Балоги «Єдиний центр». Я вже писав про цей партійний гендельок між кабінетним вожденятком Вадимом Гуржосом (на той час заступник начальника ДП «Укравтодор») та Віктором Балогою (той, що з мукачевської контрабандної грязі та в секретаріатсько-президентські князі). Торгів як таких не було: різні, знаєте, вагові категорії. Відбувся обмін думками: Гуржос зайшов у кабінет Балоги зі своєю думкою, що він вождь Партії приватної власності, а вийшов з кабінету з думкою Балоги щодо безперспективності вождівства. Далі справа техніки. На першому «з’їзді» одноголосно (хто б сумнівався !) головою ППВ «обирається» «гідний син» мукачевської цимбори Ігор Кріль (відповідно, гамузом замінюється на «своїх у дошку» і все керівництво партії). На другому «з’їзді» партія перейменовується на «Єдиний центр», нова назва реєструється в Мінюсті. І маємо щойно вилуплений з гнізда Балоги «ЄЦ» з партійним стажем 9 (дев’ять) років.
Ні, ніякої коробки з-під ксероксу, напханої американськими грошима. А якщо так уже склалося, що невдовзі після цього гендельку В.Гуржос став начальником ДП «Укравтодор», не вірте злостивцям, котрі твердять, ніби це така оплата за партію. Балога – і така бридка махінація за державний рахунок ?! Та ви що, звичайнісінький випадковий збіг подій.
Щодо прейскуранту на партії, знаючі люди стверджують, що нинішня ціна на виборчо дозрілу партію коливається в межах від Є 600 тис. до Є 1 млн. Ціни ростуть скажено. Приміром, три роки тому Микола Катеринчук прикупив «Нашу партію» разом з вождем Василем Попиком узагалі за безцінь – за якісь жалюгідні декілька десятків тисяч долярів і тепер гонориться своєю Європейською партією.
Гадаю, шановне панство тепер не здивується, коли новоявлені партії Анатолія Гриценка чи Арсенія Яценюка (мо’ й Раїси Богатирьової) відразу ж кинуться у вир виборчої кампанії, хоча чинне законодавство встановлює для участі партій у виборах «віковий ценз»: вони повинні бути зареєстровані не менше, ніж за рік до виборів. Партійний ринок в Україні багатий: із 151 зареєстрованих партій тільки два-три десятки реально діючих, усі інші – товар на продаж. Як оселедці з бочки.
Узагалі-то з нашими партіями не засумуєш. То вони діляться... Ну добре, їх ділять, хоча я не бачу тут принципової різниці: руйнуються-то не чужими, а руками своїх та ще й керівних азефів. На історії Народного Руху України можна вивчати операцію спецслужб (своїх? чужих?) під назвою «Знищити патріотів».
А ще наші партії об’єднуються. Жарт. Українці якщо і об’єднуються, то тільки тимчасово, проти когось, з каменем за пазухою та дулею в кишені. Такий спосіб заклятої дружби запатентували українські демократи. Ні, об’єднання за крок від буцегарні їх не стосується.
Хрестоматійним прикладом об’єднавчих потуг можуть служити гучні заяви президентської партії «Народний Союз «Наша Україна» про створення на її основі «єдиної потужної національно-демократичної сили, здатної протистояти кремлівсько-олігархічному реваншу» (В’ячеслав Кириленко). Варто нагадати, що перед минулорічними дочасними виборами дев’ять вождів, партії яких входили у виборчий блок «Наша Україна» - «Народна самооборона», не просто били себе в груди із словами «Гад буду !», але письмово підтвердили свої зобов’язання відразу ж після виборів злитися в єдинопартійному екстазі. По-простому, із шкур дев’яти вождів зшити єдинопартійний кунтуш для гетьмана Ющенка. Вожді підтвердили, що вони господарі свого слова: перед виборами дали слово, після виборів забрали його назад.
Після ретельно спланованої самі знаєте ким і успішно здійсненої політичної кризи та вдрузки розбитого коаліційного горщика раптом, ні сіло – ні впало, знову розпочалося вовтузіння навколо, та чого там лукавити, фантастичного проекту створення мегапартії «під Ющенка». Звісно ж, на добровільних засадах: без медяників, але з батогом. Мовляв, ми вам, вожді, не погрожуємо, але хто не ввійде в мегапартію, той не попаде в «нашоукраїнські» виборчі святці.
Ми маємо таке недолуге законодавство, що процес злиття партій в якусь єдину означає самоліквідацію цих партій. Ви ж розумієте, що партійному вождю добровільно відмовитися від цього найвищого політичного титулу рівнозначно публічному ганебному самогубству на палі. Я так гадаю, що анонсоване об’єднання завершиться самоліквідацією «Єдиного центру» і юридичного входження всіх трьох десятків членів цього мертвонародженого балогівського проекту в «НУ». Знаючи Балогу, не сумніваюся, що він захоче закарбувати свій слід у цій новоутвореній єдиній і т.і. партії. Приміром, у назві партії – «Наша єцнута Україна». А чого, запам’ятовується.
Об’єднавчі заяви наших супер-патріотів від націонал-демократії також не дадуть засумувати. Нагадую шановному панству, що розкол, наприклад, у НРУ відбувся не по ідеологічній лінії, не по програмовій і навіть не по тактичній, а чисто по шкурній.Були в РУХу націонал-романтики на чолі з В’ячеславом Чорноволом, котрих турбувало, що їх патріотизм дасть Україні. Були в РУХу і націонал-прагматики, котрих турбувала дещо приземленіша проблема: а що ми будемо мати за свій патріотизм ? Що поробиш, у наш вік меркантилізації і патріотизм, виявляється, дехто вважає товаром.
До об’єднання націонал-демократів у щось РУХоподібне взірця 1989-91 р.р. я відношуся, скажімо, скептично. Тим більше, після геніального по своїй абсурдності заклику Юрія Костенка щодо об’єднання всіх націонал-демократів у мегаблок «імені Ющенка». Ющенко взірця 23 січня 2004 р. міг би стати тим знаменом, під яким націонал-демократи разом з канонічними націоналістами могли б стати згуртованими лавами. На жаль, Ющенко–2004 і Ющенко-2008 – то є дві великі різниці.
Висновок геть песимістичний: немає за кого голосувати! Але ж комусь чи чомусь вірити треба, позаяк без віри людина – це просто мисляча тварина з тваринними інстинктами, бажаннями, вчинками. Вихід? Повинні, зрештою, появитися партії нового покоління українців. Повинні появитися лідери, свідомість яких сформувалася поза «совком», ментальність яких відповідала б психічному стану свідомого громадянина незалежної держави. Повинні появитися політики, патріотизм яких не прорізувався б лишень під час виборчих кампаній, а був би станом душі. Зрештою, які просто не брехали б. Правда ж, за таких проголосували б?
27.09.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар