А правда ж шановне панство почуває себе комфортно, звично і десь навіть упевнено? Ще б пак, у верхах чергова політична криза, так що всі народні страхи про нібито політичну стабільність виявилися безпідставними: з піску не сплетеш батога, з попелу не зліпиш галушок, з демократів не створиш коаліції. І які тільки коники не викидали наші націонал-, ліберал-, соціал-, народні, християнські і просто демократи? Били сімейні горшки і бралися склеювати черепки, клялися-божилися про об’єднання і ще більше взаємообгиджувалися, говорили мовою ультиматумів з ідеологічно близькими партійцями і дружили з ворогами проти соратників. Випробували на довірливих громадянах усе, що під личиною демократії могло збрести в голову елітній шпані, зажерливим скоробагатькам, продажним вождям, політичним «авторитетам» та всіляким «наперсточникам» в демократичних шатах. У цьому є і позитив: українців уже нічим не здивуєш, оскільки їм продемонстровано повний політично-демократичний стриптиз аж до оголення наших душ.
То що, спишемо українську демократію як протухлий товар? Та ні в якому разі! Просто відділимо котлети від мух. Задамося питанням: а чи справді демократична еліта складається з демократів? Уточнюю: скільки з них примазалося до демократії задля шкурних інтересів чи є просто засланими «козачками», щоби зсередини розвалювати партії та запобігати їх єднанню?
Гадаю, тепер зрозуміла одна із причин того, чому будь-яка демократична коаліція в парламенті, будь-які спроби створити єдину демократичну партію, ба, навіть висунути єдину кандидатуру на виборах від сільського голови до президента завідомо, за визначенням, у принципі приречені на невдачу. А ще як узяти до уваги затяту амбіційність аж до месіянства демократичних вождів, провідників, їх шизофренічну впертість, неспроможність до компромісу, патологічну пристрасть до інтриганства... Зрештою, гідна співчуття доля і «помаранчевої», і «демократичної» коаліції є наочним свідченням, делікатно кажучи, негараздів у демократичному сімействі.
Як і очікувалося, демкоаліція планово-«несподівано» луснула. Найбільш здивованими, шокованими, обуреними прикинулися ті, хто приклав титанічні зусилля для її руйнації. Спочатку було потішно дивитися на позу ображеної цнотливості, слухати зверхньо-повчальні напоумлення одних та навідмаш-звинувачувальні спічі других. Потім стало огидно. Тепер ця владно-політична веремія сприймається як кепська інтермедія у виконанні бездарних провінційних акторів.
Нехитре питання: а що, власне, несподіваного сталося? Юля перша «кинула» Вітю, оскільки він не встиг «кинути» її? Та яка це дивовижа? Звичайна норма взаємин на українському владному Олімпі. Демократична коаліція передчасно упокоїлася? А звідкіля ви взяли, що вона доконче була потрібна В.Ю. і Ю.Т.? Віктору Андрійовичу для звершення його месіанських задумів Юлія Володимирівна споконвічно, з дня інавгурації, була кісткою поперек горла. Демкоаліція, цей «шлюб з розрахунку», круто замішаний на взаємній недовірі, підозрі, побоюваннях, а подекуди й на ненависті, з самого початку був формальним, про людське око, щоби зберегти видимість політичної пристойності перед «помаранчевим» електоратом. В.Ю. був і залишився скритим прихильником широкої коаліції з обов’язковою, навіть першочерговою, присутністю в ній Партії регіонів. Зрозуміло, задля об’єднання України, але з безальтернативною умовою, себто ультиматумом: гарантія його другого президентського терміну.
Для Юлії Володимирівни прийнятна тільки одна коаліція – з Юлією Тимошенко. Пам’ятаєте, яке завдання вона ставила перед своїми виборчими штабами на парламентських перегонах? 39 % відсотків і ні на десяту менше! Що дало б 226 мандатів у ВР і можливість одноосібно формувати уряд. Демкоаліція для неї – той же шлюб з нелюбом, з яким вимушено живуть в одній хаті, але сплять нарізно і тільки чекають сприятливого моменту, щоби позбутися осоружного чоловіка.
Як на мене, усе це коаліційне вовтузіння БЮТ з Партією регіонів є не що інше як ритуальні рухи «шантажистки з примусу», щоби убезпечити себе від ясновельможних принижень і підступного кусання за литки всілякою нечистю з президентського щурятника. Безпрецендентне цькування Юлії Тимошенко президентом і його клевретами, постійне, як правило необгрунтоване і незаконне, втручання в діяльність уряду, абсурдні звинувачення аж до суперідіотського в державній зраді і шизофренічного в організації замаху на Балогу – усе це було спрямоване на знищення Юлії Тимошенко як головного суперника на майбутніх президентських виборах. Рано чи пізно Ю.Т. мала вибухнути. Її «понесло» 2 вересня. Хто зна на чому і коли зупиниться розлючена жінка з її зверхамбіційністю, розумом, крицевим характером і моральними правилами, які вона сама собі встановлює? Як би не задрижали державні підвалини.
Нас, як завжди, тримають за дурнів. Політики, хто ж іще. І ті, хто при владі, і ті, хто навіть у сні марить, як би знову дорватися до влади. Наявність політичної кризи не заперечує ніхто, а от про справжні причини її виникнення мовчать як риба під крижиною.
Ви чули, щоби Віктор Ющенко робив заяву про те, що найбільшою його мрією є бажання позбутися Юлії Тимошенко як політичного діяча? Замість цього ви чуєте його розлогі просторікування про «зраду», «змову з махровими контрреволюціонерами Януковичем і Симоненком», «найвищу в Європі інфляцію 34 (??!) %», «розпродаж стратегічних об’єктів» (при голові ФДМ Семенюк-Самсоненко, котра наглухо заблокувала приватизацію за узгодженням чи й наказом того ж В.Ю.?). Ми чуємо його як на монеті карбовані слова про безумовну підтримку демкоаліції і тут же, т.б.м., рядком нижче ультимативну вимогу до БЮТ відкликати проголосовані разом з ПР і КПУ закони як антиконституційні, антидержавні, які шкодять національним інтересам. Щось я не чув, щоби компромісу досягали шляхом висунення ультиматумів. Щодо закидів в «антиконституційності», то визначає це виключно Конституційний Суд, а Гарант Конституції не оскаржив ні один з цих одіозних законів у КСУ. Чи не тому, що знав про їх правову бездоганність? Узагалі-то, складається враження, що антиконституційним, таким, що становить загрозу національній безпеці є будь-що, що обмежує повноваження президента, навіть якщо він сам себе наділив цими повноваженнями.
Ви чули від Юлії Тимошенко, що вона терпіти не може Віктора Ющенка і що при першій же нагоді зажене його назад на пасіку в Хоружівку та ще й з чисто жіночою мстивістю нашле на нього податківців? Зате з переконливістю фанатичної єговістки вона як мантри твердить про безальтернативність демократичної коаліції та про неможливість коаліції з Партією регіонів. І в перше, і в друге можна повірити, от тільки справжніх мотивів Ю.Т. не називає. Не говорить про те, що збереження демкоаліції означає збереження її прем’єрства, тоді як розвал демкоаліції робить перспективи прем’єрства, скажімо, варіантними. І що тільки, най і вимушено, зі стиснутими зубами, коаліція з НУ-НС зберігає їй ореол «майданної берегині». І що старт у президентську кампанію з прем’єрської позиції дає чималу фору претенденту на президентський очіпок.
Щодо звинувачень Ю.Т. «у всьому», то серед мішка прілої соломи жменька зерна все ж таки є. Приміром, у січні 2006 р. під час інтернет-конференції вона сказала: «Наш блок може об’єднатися з «Регіонами» тільки за умов, якщо НЛО забере мене на тарілку... та позбавить мене пам’яті та розуму. Інших обставин для такого об’єднання не існує».
Рік по тому: «Усі знають, що сьогодні в представників донецького клану після розборок, які були в Донецьку, руки по лікоть в крові».
Знать, інопланетяни таки викрадали Ю.Т., відібрали в неї пам’ять і розум, а вже вона сама, з амнезією і безросудна, відмила «донецьким» руки від крові. І сіла з ними воркувати на тему «ширки». Щодо проросійськості Леді Ю. категорично заперечую: вона не проросійська. Не проєвропейська і не проамериканська. Юлія Тимошенко – проюліанська і служить тільки Юлії Тимошенко. І національні інтереси вона захищатиме до останньої краплини крові. Якщо вони збігатимуться з її власними.
Ви чули від Віктора Януковича, що він добивається абсолютної влади, влади «пахана» з одноосібним правом карати і милувати, змушувати всіх жити «по понятіях» і самому ці «понятія» встановлювати? Зате з красномовством папуги він повторює побрехеньку про те, що переговори про створення «ширки» з БЮТ розпочнуться тільки після офіційного оголошення про припинення діяльності демкоаліції. Не почуємо ми і про те, що і в цю «ширку», якщо вона буде, він піде зі скреготом зубовним, позаяк створюватиметься вона на Юлиних умовах, а він там буде молодшим партнером. Так що, самі розумієте, уже зараз розробляються плани як «кинути» Юлю і перебрати на себе віжки спочатку в коаліції, потім в уряді, а там, як нечистий поможе, і в державі.
І як голий з маку «Янучар» вискочив зі своєю заявою про визнання незалежності грузинських провінцій Південної Осетії і Абхазії не від доброго життя і явно не з великого розуму. Сподобатися кремлівським «газовим чекістам» - для яничара, звісно, свята справа, але добровільно публічно визнавати себе московським холуєм і відбирати хліб у Симоненка, що не кажи, а не подобає солідному політику.
Ви чули від голови парламентської фракції «імені «Я» Володимира Литвина, що його фракція буде бовтатися в ополонці між коаліцією і опозицією до тих пір, поки він вдруге не всядеться в крісло Голови ВР? Зате вже оскомину набило базікання «потрібних» про захист народних інтересів та їх непрошені миротворчі потуги. Цікава, знаєте, така миротворчість. З подвійним дном. Приміром, варнякання про нейтралітет України в оцінці того ж таки військового російсько-грузинського конфлікту. Мовляв, боронь, Боже, осуджувати москалів, бо ж стратегічні сусіди. Ану ж відмовляться жерти наше м’ясо-масло і замість цього нюхатимуть свій газ та будуть «соображать на троіх» відро нафти ? І про територіальну цілісність Грузії навіть і не заїкатися, ніби ця незалежна держава знаходиться десь в африканських нетрях.
Більше того, цей єзуїт у чині полковника запасу СБУ (цікаво, а під яким званням він числиться в списках офіцерів запасу спадкоємиці КГБ московській ФСБ?) та зі статусом «учасник бойових дій» (за добове перебування в Сербії) закликає оголосити Україну нейтральною державою. Ну чим не різдвяний подарунок для сусідів-азіятів з розкосими і хтивими очима?
Кому насправді потрібні ці «потрібні Україні», коли «принципово» не голосували разом з демкоаліцією за справді потрібні для людей закони? Що, причаїлися за парканом в очікуванні, коли в сусіда хата згорить, щоби помародерствувати на пожарищі?
Справжню ціну Володимира Литвина знають принаймні в фракції БЮТ. Недаремно ж при обговоренні варіанту переформатування демкоаліції з уведенням у неї «Блоку Литвина» представник БЮТ заявив, що посада Голови ВР віддається «литвинівцям», але з умовою, що вона не дістанеться Володимиру Литвину.
Гадаю, я не розчарував шановне панство, оскільки впевнений, що зачарування пройшло і без моєї скромної допомоги. Скажу тільки, що згідно сценарію Ющенка-Балоги (мо’ й навпаки) ми сьогодні мали б пристрасно і з благородним обуренням обговорювати також ширку, але вже в складі НУ-НС, ПР та Блоку Литвина. Чому не склеїлося? Як завжди, жадібність фраєрів згубила: захотілося відкусити більше, ніж положено по чину.
Ви пам’ятаєте сороміцьку тягомотину з піврічним «малюванням» коаліційної угоди-2006? А, делікатно кажучи, не вражаючі результати президентської команди на двох останніх парламентських виборах? І з такими результатами В.Ю. намагався підім’яти під себе всю коаліцію, себто БЮТ. Результат відомий. Але В.Ю. нічому не навчився і на «ширкових» перемовинах з ПР з апломбом почав топтатися по тих же граблях. З тим же результатом.
Трудно, та що там лукавити, просто неможливо звинувачувати когось одного із вождів у нинішній черговій (чи все ж таки плановій?) політичній кризі. Хоча найбільші «розкольні» сережки в розвалі демкоаліції заслужив Віктор Ющенко. Президент, і це остаточно і оскарженню не підлягає, не вміє тримати удару і удар владою виявився для нього нокаутуючим. Жадоба все більшої влади і на якнайдовший термін владування закономірно переходить або в диктатуру, або, що в стократ гірше, у месіанство. Диктатор править сам і сам же несе відповідальність за наслідки свого правління. Навколо ж самозванного месії збираються прихвостні, як правило, пройдисвіти, вони ж і правлять країною, як мародери на тимчасово окупованій території.
Чи буде створена широка коаліція БЮТ-ПР? Це залежить від того, наскільки далеко в своїй люті може зайти ображена жінка. Подейкують, що в період, коли демкоаліція вже зіпала, але ще була більше жива, ніж мертва, Юлія Тимошенко готова була відмовитися від участі в президентських виборах-2010 р. на трьох умовах:
Я не вірю, що буде створено коаліцію БЮТ-ПР, але якщо таке станеться, то Україна опиниться на порозі великих потрясінь. Настане епоха диктатури більшості. І не партійної більшості, а олігархічної, оскільки і БЮТ, і ПР ніколи не були класичними партіями, а типовими бізнес-проектами з прагматичною програмою: влада задля збагачення.
Маючи в руках конституційну більшість, чи в цих владоголіків не появиться спокуса підігнати під себе ВСЕ: збільшити прохідний бар’єр до 15, а то й 20, відсотків; продовжити міжвиборчий термін до 7-10 років; обирати президента в парламенті або й зовсім скасувати цю посаду; змінити зовнішню політику держави; влаштувати «дерибан», ще недокраденої державної власності і вже «роздерибаненої»... Одне слово, написати і прийняти Конституцію Олігархів. Та не летіть ви стімголів до дідусів-«упівців» із проханням показати криївки, де вони закопали «шмайсери» та ППШ, хача матчастину вивчити не завадить. Зрештою, буває й розумна, корисна для держави автократія. Правда, не в нас, та все ж...
Яка ще загальнонаціональна напасть може нас чекати внаслідок дурнуватої візантійщини наших непутящих правителів? Як там вони полюбляють відбрикуватися, коли самі себе заганяють у глухий кут: «Нехай вирішує народ!»? Себто готуймося до чергових позачергових виборів? А що нам готовитися? Узяв паспорт, зайшов на виборчу дільницю і з різною ступінню огиди проголосував за тих чи інших партійних котів у мішку. Можна проголосувати й ногами, але не варто: ану ж у виборчому бюлетені з’явиться щось путяще. Приміром, прокинеться від летаргії Народний Рух України, перестане підносити патрони іншим і нагадає громаді про свою минулу славу.
Задамося традиційним питанням: кому вигідні дочасні вибори? Для парламентських партій відповідь безальтернативна: «Нікому!» Позаяк вони не дадуть відповіді на ще одне також узвичаєне питання: «Проти кого будемо дружити в коаліції?»
Що може отримати-не отримати кожен із основних гравців (чи все ж таки наперсточників?) на політичному вигоні?
Віктор Ющенко. Дочасні вибори відгикнуться втратою парламентських «багнетів». Так уже історично склалося, що електоральна підтримка пропрезидентської партії «Наша Україна» на виборах співпадає з на той час рейтингом Віктора Ющенка. Наразі його рейтинг коливається в межах 6-8 %. Треба взяти до уваги, що мітингово-популістська, з дозволу сказати, партія Юрія Луценка «Народна Самооборона» має намір іти в самостійне плавання, а це як мінімум мінус 3 % для «НУ». Про якісь парламентські перспективи «балоганного» проекту «Єдиний центр» не варто і згадувати. Навряд чи євроінтеграційно-натівські зусилля В.Ю. (а підтримувати їх треба однозначно) переважать його, делікатно кажучи, недолуге внутрішньопартійне ломання дров та безоглядну боротьбу за владу.
Юлія Тимошенко. Її голуба мрія – 39 % і 226 слухняних кнопкодавів на дочасних виборах однозначно не буде здійснена. Залишаться все ті ж проблеми: проти кого дружити і з ким ділитися владою? Вибір у неї буде, самі розумієте, між «терпіти не можу» та «очі б мої їх не бачили».
Віктор Янукович. Ретельно приховувані «розборки» всередині партії, фактичне збайдужіння Кремля до нього як до реального претендента на пост Президента України, дієві агресивно-популістські рейди Юлії Тимошенко по ще донедавна виключно його східно-південному електоральному полі, невиконання головних обітниць – «русский язык – государственный» та «НАТО – нет!», клятвенно обіцяних москволюбним виборцям, ті ж, що і в Ю.Т., післявиборчі проблеми, непевні перспективи подальшого лідерства в партії... Одне слово, тут уже не до жиру, аби живу.
Петро Симоненко. Усе нормально: україножерський чорт ще й на цей раз йому яйця знесе. 20-25 яничарів на парламентському узбіччі – цілком достатньо для антиукраїнського смороду. Кремлівських ляльководів це влаштовує. Звісно, якби свині крила...
Володимир Литвин. Знову ж таки в очікуванні: як карта ляже? Повезе витягнути з колоди «золоту акцію» - відкриваються перспективи на спікерство, а звідти можна спробувати перебратися і на президентське сідало. Не сумнівайтеся, цей «окагебешений» селянський син марить покерувати Україною.
Що з приводу дочасних виборів думає народ? Цитувати його думку і не беруся: однаково не надрукують. А загалом дві третини з хвостиком цього народу дочасних виборів не хочуть. Видать, зневірився народ у своїй спроможності щось змінити в цій країні. Невже благоденствує? Оце була б дивовижа.
12.09.2008,
Богдан Гринчук
То що, спишемо українську демократію як протухлий товар? Та ні в якому разі! Просто відділимо котлети від мух. Задамося питанням: а чи справді демократична еліта складається з демократів? Уточнюю: скільки з них примазалося до демократії задля шкурних інтересів чи є просто засланими «козачками», щоби зсередини розвалювати партії та запобігати їх єднанню?
Гадаю, тепер зрозуміла одна із причин того, чому будь-яка демократична коаліція в парламенті, будь-які спроби створити єдину демократичну партію, ба, навіть висунути єдину кандидатуру на виборах від сільського голови до президента завідомо, за визначенням, у принципі приречені на невдачу. А ще як узяти до уваги затяту амбіційність аж до месіянства демократичних вождів, провідників, їх шизофренічну впертість, неспроможність до компромісу, патологічну пристрасть до інтриганства... Зрештою, гідна співчуття доля і «помаранчевої», і «демократичної» коаліції є наочним свідченням, делікатно кажучи, негараздів у демократичному сімействі.
Як і очікувалося, демкоаліція планово-«несподівано» луснула. Найбільш здивованими, шокованими, обуреними прикинулися ті, хто приклав титанічні зусилля для її руйнації. Спочатку було потішно дивитися на позу ображеної цнотливості, слухати зверхньо-повчальні напоумлення одних та навідмаш-звинувачувальні спічі других. Потім стало огидно. Тепер ця владно-політична веремія сприймається як кепська інтермедія у виконанні бездарних провінційних акторів.
Нехитре питання: а що, власне, несподіваного сталося? Юля перша «кинула» Вітю, оскільки він не встиг «кинути» її? Та яка це дивовижа? Звичайна норма взаємин на українському владному Олімпі. Демократична коаліція передчасно упокоїлася? А звідкіля ви взяли, що вона доконче була потрібна В.Ю. і Ю.Т.? Віктору Андрійовичу для звершення його месіанських задумів Юлія Володимирівна споконвічно, з дня інавгурації, була кісткою поперек горла. Демкоаліція, цей «шлюб з розрахунку», круто замішаний на взаємній недовірі, підозрі, побоюваннях, а подекуди й на ненависті, з самого початку був формальним, про людське око, щоби зберегти видимість політичної пристойності перед «помаранчевим» електоратом. В.Ю. був і залишився скритим прихильником широкої коаліції з обов’язковою, навіть першочерговою, присутністю в ній Партії регіонів. Зрозуміло, задля об’єднання України, але з безальтернативною умовою, себто ультиматумом: гарантія його другого президентського терміну.
Для Юлії Володимирівни прийнятна тільки одна коаліція – з Юлією Тимошенко. Пам’ятаєте, яке завдання вона ставила перед своїми виборчими штабами на парламентських перегонах? 39 % відсотків і ні на десяту менше! Що дало б 226 мандатів у ВР і можливість одноосібно формувати уряд. Демкоаліція для неї – той же шлюб з нелюбом, з яким вимушено живуть в одній хаті, але сплять нарізно і тільки чекають сприятливого моменту, щоби позбутися осоружного чоловіка.
Як на мене, усе це коаліційне вовтузіння БЮТ з Партією регіонів є не що інше як ритуальні рухи «шантажистки з примусу», щоби убезпечити себе від ясновельможних принижень і підступного кусання за литки всілякою нечистю з президентського щурятника. Безпрецендентне цькування Юлії Тимошенко президентом і його клевретами, постійне, як правило необгрунтоване і незаконне, втручання в діяльність уряду, абсурдні звинувачення аж до суперідіотського в державній зраді і шизофренічного в організації замаху на Балогу – усе це було спрямоване на знищення Юлії Тимошенко як головного суперника на майбутніх президентських виборах. Рано чи пізно Ю.Т. мала вибухнути. Її «понесло» 2 вересня. Хто зна на чому і коли зупиниться розлючена жінка з її зверхамбіційністю, розумом, крицевим характером і моральними правилами, які вона сама собі встановлює? Як би не задрижали державні підвалини.
Нас, як завжди, тримають за дурнів. Політики, хто ж іще. І ті, хто при владі, і ті, хто навіть у сні марить, як би знову дорватися до влади. Наявність політичної кризи не заперечує ніхто, а от про справжні причини її виникнення мовчать як риба під крижиною.
Ви чули, щоби Віктор Ющенко робив заяву про те, що найбільшою його мрією є бажання позбутися Юлії Тимошенко як політичного діяча? Замість цього ви чуєте його розлогі просторікування про «зраду», «змову з махровими контрреволюціонерами Януковичем і Симоненком», «найвищу в Європі інфляцію 34 (??!) %», «розпродаж стратегічних об’єктів» (при голові ФДМ Семенюк-Самсоненко, котра наглухо заблокувала приватизацію за узгодженням чи й наказом того ж В.Ю.?). Ми чуємо його як на монеті карбовані слова про безумовну підтримку демкоаліції і тут же, т.б.м., рядком нижче ультимативну вимогу до БЮТ відкликати проголосовані разом з ПР і КПУ закони як антиконституційні, антидержавні, які шкодять національним інтересам. Щось я не чув, щоби компромісу досягали шляхом висунення ультиматумів. Щодо закидів в «антиконституційності», то визначає це виключно Конституційний Суд, а Гарант Конституції не оскаржив ні один з цих одіозних законів у КСУ. Чи не тому, що знав про їх правову бездоганність? Узагалі-то, складається враження, що антиконституційним, таким, що становить загрозу національній безпеці є будь-що, що обмежує повноваження президента, навіть якщо він сам себе наділив цими повноваженнями.
Ви чули від Юлії Тимошенко, що вона терпіти не може Віктора Ющенка і що при першій же нагоді зажене його назад на пасіку в Хоружівку та ще й з чисто жіночою мстивістю нашле на нього податківців? Зате з переконливістю фанатичної єговістки вона як мантри твердить про безальтернативність демократичної коаліції та про неможливість коаліції з Партією регіонів. І в перше, і в друге можна повірити, от тільки справжніх мотивів Ю.Т. не називає. Не говорить про те, що збереження демкоаліції означає збереження її прем’єрства, тоді як розвал демкоаліції робить перспективи прем’єрства, скажімо, варіантними. І що тільки, най і вимушено, зі стиснутими зубами, коаліція з НУ-НС зберігає їй ореол «майданної берегині». І що старт у президентську кампанію з прем’єрської позиції дає чималу фору претенденту на президентський очіпок.
Щодо звинувачень Ю.Т. «у всьому», то серед мішка прілої соломи жменька зерна все ж таки є. Приміром, у січні 2006 р. під час інтернет-конференції вона сказала: «Наш блок може об’єднатися з «Регіонами» тільки за умов, якщо НЛО забере мене на тарілку... та позбавить мене пам’яті та розуму. Інших обставин для такого об’єднання не існує».
Рік по тому: «Усі знають, що сьогодні в представників донецького клану після розборок, які були в Донецьку, руки по лікоть в крові».
Знать, інопланетяни таки викрадали Ю.Т., відібрали в неї пам’ять і розум, а вже вона сама, з амнезією і безросудна, відмила «донецьким» руки від крові. І сіла з ними воркувати на тему «ширки». Щодо проросійськості Леді Ю. категорично заперечую: вона не проросійська. Не проєвропейська і не проамериканська. Юлія Тимошенко – проюліанська і служить тільки Юлії Тимошенко. І національні інтереси вона захищатиме до останньої краплини крові. Якщо вони збігатимуться з її власними.
Ви чули від Віктора Януковича, що він добивається абсолютної влади, влади «пахана» з одноосібним правом карати і милувати, змушувати всіх жити «по понятіях» і самому ці «понятія» встановлювати? Зате з красномовством папуги він повторює побрехеньку про те, що переговори про створення «ширки» з БЮТ розпочнуться тільки після офіційного оголошення про припинення діяльності демкоаліції. Не почуємо ми і про те, що і в цю «ширку», якщо вона буде, він піде зі скреготом зубовним, позаяк створюватиметься вона на Юлиних умовах, а він там буде молодшим партнером. Так що, самі розумієте, уже зараз розробляються плани як «кинути» Юлю і перебрати на себе віжки спочатку в коаліції, потім в уряді, а там, як нечистий поможе, і в державі.
І як голий з маку «Янучар» вискочив зі своєю заявою про визнання незалежності грузинських провінцій Південної Осетії і Абхазії не від доброго життя і явно не з великого розуму. Сподобатися кремлівським «газовим чекістам» - для яничара, звісно, свята справа, але добровільно публічно визнавати себе московським холуєм і відбирати хліб у Симоненка, що не кажи, а не подобає солідному політику.
Ви чули від голови парламентської фракції «імені «Я» Володимира Литвина, що його фракція буде бовтатися в ополонці між коаліцією і опозицією до тих пір, поки він вдруге не всядеться в крісло Голови ВР? Зате вже оскомину набило базікання «потрібних» про захист народних інтересів та їх непрошені миротворчі потуги. Цікава, знаєте, така миротворчість. З подвійним дном. Приміром, варнякання про нейтралітет України в оцінці того ж таки військового російсько-грузинського конфлікту. Мовляв, боронь, Боже, осуджувати москалів, бо ж стратегічні сусіди. Ану ж відмовляться жерти наше м’ясо-масло і замість цього нюхатимуть свій газ та будуть «соображать на троіх» відро нафти ? І про територіальну цілісність Грузії навіть і не заїкатися, ніби ця незалежна держава знаходиться десь в африканських нетрях.
Більше того, цей єзуїт у чині полковника запасу СБУ (цікаво, а під яким званням він числиться в списках офіцерів запасу спадкоємиці КГБ московській ФСБ?) та зі статусом «учасник бойових дій» (за добове перебування в Сербії) закликає оголосити Україну нейтральною державою. Ну чим не різдвяний подарунок для сусідів-азіятів з розкосими і хтивими очима?
Кому насправді потрібні ці «потрібні Україні», коли «принципово» не голосували разом з демкоаліцією за справді потрібні для людей закони? Що, причаїлися за парканом в очікуванні, коли в сусіда хата згорить, щоби помародерствувати на пожарищі?
Справжню ціну Володимира Литвина знають принаймні в фракції БЮТ. Недаремно ж при обговоренні варіанту переформатування демкоаліції з уведенням у неї «Блоку Литвина» представник БЮТ заявив, що посада Голови ВР віддається «литвинівцям», але з умовою, що вона не дістанеться Володимиру Литвину.
Гадаю, я не розчарував шановне панство, оскільки впевнений, що зачарування пройшло і без моєї скромної допомоги. Скажу тільки, що згідно сценарію Ющенка-Балоги (мо’ й навпаки) ми сьогодні мали б пристрасно і з благородним обуренням обговорювати також ширку, але вже в складі НУ-НС, ПР та Блоку Литвина. Чому не склеїлося? Як завжди, жадібність фраєрів згубила: захотілося відкусити більше, ніж положено по чину.
Ви пам’ятаєте сороміцьку тягомотину з піврічним «малюванням» коаліційної угоди-2006? А, делікатно кажучи, не вражаючі результати президентської команди на двох останніх парламентських виборах? І з такими результатами В.Ю. намагався підім’яти під себе всю коаліцію, себто БЮТ. Результат відомий. Але В.Ю. нічому не навчився і на «ширкових» перемовинах з ПР з апломбом почав топтатися по тих же граблях. З тим же результатом.
Трудно, та що там лукавити, просто неможливо звинувачувати когось одного із вождів у нинішній черговій (чи все ж таки плановій?) політичній кризі. Хоча найбільші «розкольні» сережки в розвалі демкоаліції заслужив Віктор Ющенко. Президент, і це остаточно і оскарженню не підлягає, не вміє тримати удару і удар владою виявився для нього нокаутуючим. Жадоба все більшої влади і на якнайдовший термін владування закономірно переходить або в диктатуру, або, що в стократ гірше, у месіанство. Диктатор править сам і сам же несе відповідальність за наслідки свого правління. Навколо ж самозванного месії збираються прихвостні, як правило, пройдисвіти, вони ж і правлять країною, як мародери на тимчасово окупованій території.
Чи буде створена широка коаліція БЮТ-ПР? Це залежить від того, наскільки далеко в своїй люті може зайти ображена жінка. Подейкують, що в період, коли демкоаліція вже зіпала, але ще була більше жива, ніж мертва, Юлія Тимошенко готова була відмовитися від участі в президентських виборах-2010 р. на трьох умовах:
- Віктор Ющенко відкликає своїх канцелярсько-депутатських псів і вони перестають шматувати коаліцію;
- Президент гарантує їй прем’єрство до наступних парламентських виборів;
- В.Ю. погоджується на конституційне обмеження своїх повноважень сферою зовнішньої політики і безпеки, себто унеможливлюється будь-який вплив на виконавчу владу і втручання в діяльність уряду.
Я не вірю, що буде створено коаліцію БЮТ-ПР, але якщо таке станеться, то Україна опиниться на порозі великих потрясінь. Настане епоха диктатури більшості. І не партійної більшості, а олігархічної, оскільки і БЮТ, і ПР ніколи не були класичними партіями, а типовими бізнес-проектами з прагматичною програмою: влада задля збагачення.
Маючи в руках конституційну більшість, чи в цих владоголіків не появиться спокуса підігнати під себе ВСЕ: збільшити прохідний бар’єр до 15, а то й 20, відсотків; продовжити міжвиборчий термін до 7-10 років; обирати президента в парламенті або й зовсім скасувати цю посаду; змінити зовнішню політику держави; влаштувати «дерибан», ще недокраденої державної власності і вже «роздерибаненої»... Одне слово, написати і прийняти Конституцію Олігархів. Та не летіть ви стімголів до дідусів-«упівців» із проханням показати криївки, де вони закопали «шмайсери» та ППШ, хача матчастину вивчити не завадить. Зрештою, буває й розумна, корисна для держави автократія. Правда, не в нас, та все ж...
Яка ще загальнонаціональна напасть може нас чекати внаслідок дурнуватої візантійщини наших непутящих правителів? Як там вони полюбляють відбрикуватися, коли самі себе заганяють у глухий кут: «Нехай вирішує народ!»? Себто готуймося до чергових позачергових виборів? А що нам готовитися? Узяв паспорт, зайшов на виборчу дільницю і з різною ступінню огиди проголосував за тих чи інших партійних котів у мішку. Можна проголосувати й ногами, але не варто: ану ж у виборчому бюлетені з’явиться щось путяще. Приміром, прокинеться від летаргії Народний Рух України, перестане підносити патрони іншим і нагадає громаді про свою минулу славу.
Задамося традиційним питанням: кому вигідні дочасні вибори? Для парламентських партій відповідь безальтернативна: «Нікому!» Позаяк вони не дадуть відповіді на ще одне також узвичаєне питання: «Проти кого будемо дружити в коаліції?»
Що може отримати-не отримати кожен із основних гравців (чи все ж таки наперсточників?) на політичному вигоні?
Віктор Ющенко. Дочасні вибори відгикнуться втратою парламентських «багнетів». Так уже історично склалося, що електоральна підтримка пропрезидентської партії «Наша Україна» на виборах співпадає з на той час рейтингом Віктора Ющенка. Наразі його рейтинг коливається в межах 6-8 %. Треба взяти до уваги, що мітингово-популістська, з дозволу сказати, партія Юрія Луценка «Народна Самооборона» має намір іти в самостійне плавання, а це як мінімум мінус 3 % для «НУ». Про якісь парламентські перспективи «балоганного» проекту «Єдиний центр» не варто і згадувати. Навряд чи євроінтеграційно-натівські зусилля В.Ю. (а підтримувати їх треба однозначно) переважать його, делікатно кажучи, недолуге внутрішньопартійне ломання дров та безоглядну боротьбу за владу.
Юлія Тимошенко. Її голуба мрія – 39 % і 226 слухняних кнопкодавів на дочасних виборах однозначно не буде здійснена. Залишаться все ті ж проблеми: проти кого дружити і з ким ділитися владою? Вибір у неї буде, самі розумієте, між «терпіти не можу» та «очі б мої їх не бачили».
Віктор Янукович. Ретельно приховувані «розборки» всередині партії, фактичне збайдужіння Кремля до нього як до реального претендента на пост Президента України, дієві агресивно-популістські рейди Юлії Тимошенко по ще донедавна виключно його східно-південному електоральному полі, невиконання головних обітниць – «русский язык – государственный» та «НАТО – нет!», клятвенно обіцяних москволюбним виборцям, ті ж, що і в Ю.Т., післявиборчі проблеми, непевні перспективи подальшого лідерства в партії... Одне слово, тут уже не до жиру, аби живу.
Петро Симоненко. Усе нормально: україножерський чорт ще й на цей раз йому яйця знесе. 20-25 яничарів на парламентському узбіччі – цілком достатньо для антиукраїнського смороду. Кремлівських ляльководів це влаштовує. Звісно, якби свині крила...
Володимир Литвин. Знову ж таки в очікуванні: як карта ляже? Повезе витягнути з колоди «золоту акцію» - відкриваються перспективи на спікерство, а звідти можна спробувати перебратися і на президентське сідало. Не сумнівайтеся, цей «окагебешений» селянський син марить покерувати Україною.
Що з приводу дочасних виборів думає народ? Цитувати його думку і не беруся: однаково не надрукують. А загалом дві третини з хвостиком цього народу дочасних виборів не хочуть. Видать, зневірився народ у своїй спроможності щось змінити в цій країні. Невже благоденствує? Оце була б дивовижа.
12.09.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар