«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона насправді не потрібна».
/(С) М.Грушевський/
/(С) М.Грушевський/
І що ж змінилося за майже дев’ять десятків років з тих пір як були сказані ці правдиві і гіркі слова? Упродовж усіх років незалежності мали і маємо владу, якій потрібна не національна держава – українська Україна, а окупована територія, на якій можна безкарно грабувати і мародерствувати. Отже, маємо владу окупантів, грабіжників і мародерів.
Закруто взявся, осуджуєте? Мовляв, не всі ж у владних кабінетиках ницьпони, трапляються і добропорядні люди. Трапляються: випадково і ненадовго. Система вичавлює інородні тіла. Більше того, система виробила імунітет на моральність. Еге ж, категорично не сприймає загальнолюдські норми і принципи поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства, які можна звести до коротенького постулату: «Не нашкодь ближньому».
Чим постійно займається влада? Вірно, шкідництвом. Подумайте самі: яка користь пересічному українцю від гризні розлючених павуків у банці? А це ж точна картина взаємин наших можновладців. Ага, підказуєте, що раз на чотири-п’ять років влада облагодіює нас, сірих та недолугих, пишними обіцянками та кульками з гречкою? Дійсно, це не шкідництво. Це – образа: крихти з панського столу, подачка вельможного хама жебраку. Це – сором. Та бог з вами, де ж ви бачили сором у влади? Тим, хто бере та ще й принижено дякує має бути соромно. А ще краще, щоби українці згадали перше значення слова «подачка»: їжа, кинута собаці або іншій тварині. Невже від злиднів оскотинюємося? Як же ж так? Адже кожен українець мільйонер! Ні, знущатися над шановним панством я ніколи собі не дозволю, що зараз і доведу.
Є у мене настільна книжечка анекдотів. Невеличка така брошурка, усього 161 анекдот. Якщо від цього можновладно-глитайського бардаку вже з душі верне, загляну в брошурку – і розвеселюся. Настійливо раджу і собі придбати. Цей збірничок анекдотів називається «Конституція України». Ось там я і вичитав анекдот про українців-мільйонерів. Деріть носа, панове! Анекдот 13: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси… природні ресурси континентального шельфу… є об’єктами права власності Українського народу». Чітко і однозначно: ми, українці, є одноосібними власниками землі і того, що під землею, води і того, що у воді і під водою, та повітря. Що від усього цього добра залишилося в нашій, народній власності? Повітря. Дихайте, веломудрі злидарі, спішіть надихатися безкоштовно, заки і атмосферу не «приватизувала» якась злодійська сволота.
Як так сталося, що купка глитаїв-мародерів обібрала до нитки цілий народ? Так відповідь у цьому ж анекдоті 13: «Від імені… народу права власника здійснюють органи державної влади та… місцевого самоврядування». Себто ми їх найняли для управління своїм добром, а вони у змові зі своїми подільниками нас пограбували. Ну хіба не грабіжники, мародери, окупанти?
Треба визнати, що не всі такі смішливі як я, і дехто сприймає цей збірник анекдотів як Основний Закон держави. Вибірково, щоправда: окремі статті для окремо взятих, вибраних громадян. Є такий анекдот 21, у якому йдеться про рівність людини в правах та що ці самі права є непорушними. Нещодавня клоунада з розмитненням 11 млрд. куб. метрів газу (на користь держави, зауважте) «масками-шоу», арештами і нагородами за арешт, дивною односторонньою позицією президента, одне слово, черговою всесвітньою ганьбою, особисто мене осяяла. Я зрозумів, що народ сподобився узріти саме ту людину, заради якої і написаний цей збірник анекдотів під смішною назвою. Людину з воістину козацьким прізвищем Фірташ. Людину, заради захисту бізнесових інтересів якої була задіяна Служба безпеки всієї держави. Громадянина, комерційними інтересами якого (у розмірі десь-так шести мільярдів американських грошей) узявся опікуватися сам Президент України. Безкорисливо, звісно. А ви про що подумали? Тепер слід очікувати президентського указу про присвоєння Д.Фірташу звання Герой України. А чого, хіба ми не були свідками як з ГАРАНТованого плеча найвищими державними відзнаками нагороджувалася усіляка антидержавна сволота?
Повеселилися - і досить. Пора і честь знати, себто не все ж збиткуватися над нашою можновладною елітною шпаною. Інколи і в них просинається бажання щось доброго зробити для народу. Щоправда, здебільшого не від сорому, а зі страху перед всенародним обуренням і актами громадянської непокори. Приміром як це сталося в фарисейському шоу зі зменшенням удвічі платні високопосадовцям. Менше, ніж на рік – до 1.01.2010 р. Отут я і задумався: співчувати чи злорадіти? Совість підказує: співчувати, бо ж якби тобі наполовину урізали пенсію-зарплату… тьфу-тьфу-тьфу, щоби не наврочити. Розум аж сичить: «Та ж ці мародери одною рукою ніби дадуть, а другою вернуть собі сторицею!»
А ми заглянемо в бухгалтерські святці і прикинемо: то скільки після зменшення удвічі платні залишили собі на хліб з водою та на збиране молоко своїм дрібним діткам наші високопосадовці? Президент отримуватиме 15 тис.грн. А він що, платить за квартиру, за комунальні послуги, за медичне обслуговування, за відпочинки на дачах, за швендяння по всіх-усюдах, за телефон, зрештою? Ні, усе це ми оплачуємо.
Юлія Тимошенко віднині бідуватиме на 10 з хвостиком тисяч гривень. Балога, Богатирьова та Васюник отримуватимуть на декількасот гривень менше. Віце-прем’єри, міністри, голови СБУ та зовнішньої розвідки – ще на декількасот гривень менше. Усілякі заступники міністрів, народні депутати взагалі, видать, змушені будуть іти з торбами попідтинню: хіба ж можна прожити на якихось 9 тис.грн. у місяць?
Стривайте, у нас же у ВР триста з гаком мільйонерів, близько сотні корупціонерів, а декілька десятків порядних депутатів і так із соромом розписуються в платіжній відомості. Яку-таку зарплату отримує заслужена вчителька, хірург вищої категорії, сільський фельдшер, зрештою, селянин? А шахтар своєю каторжною працею скільки заробляє? То що, у всіх цих високопосадовців умови праці важчі та небезпечніші, ніж у шахтарів? І де це ви бачили, щоби всі вони жили на одну зарплату? Ви ж подивіться на одні «царські села», маєтки. Я й кажу: мародери.
Як на мене, замість щось-там зменшувати, треба, навпаки, додати. Кожному з цих можновладців додати по одній добротній, повноцінній совісті. Отій, яка пробуджує в людині почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, громадою. Людина із сумлінням ніколи не стане ні грабіжником, ні хабарником, ні мародером, ні окупантом у своїй країні.
Закруто взявся, осуджуєте? Мовляв, не всі ж у владних кабінетиках ницьпони, трапляються і добропорядні люди. Трапляються: випадково і ненадовго. Система вичавлює інородні тіла. Більше того, система виробила імунітет на моральність. Еге ж, категорично не сприймає загальнолюдські норми і принципи поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства, які можна звести до коротенького постулату: «Не нашкодь ближньому».
Чим постійно займається влада? Вірно, шкідництвом. Подумайте самі: яка користь пересічному українцю від гризні розлючених павуків у банці? А це ж точна картина взаємин наших можновладців. Ага, підказуєте, що раз на чотири-п’ять років влада облагодіює нас, сірих та недолугих, пишними обіцянками та кульками з гречкою? Дійсно, це не шкідництво. Це – образа: крихти з панського столу, подачка вельможного хама жебраку. Це – сором. Та бог з вами, де ж ви бачили сором у влади? Тим, хто бере та ще й принижено дякує має бути соромно. А ще краще, щоби українці згадали перше значення слова «подачка»: їжа, кинута собаці або іншій тварині. Невже від злиднів оскотинюємося? Як же ж так? Адже кожен українець мільйонер! Ні, знущатися над шановним панством я ніколи собі не дозволю, що зараз і доведу.
Є у мене настільна книжечка анекдотів. Невеличка така брошурка, усього 161 анекдот. Якщо від цього можновладно-глитайського бардаку вже з душі верне, загляну в брошурку – і розвеселюся. Настійливо раджу і собі придбати. Цей збірничок анекдотів називається «Конституція України». Ось там я і вичитав анекдот про українців-мільйонерів. Деріть носа, панове! Анекдот 13: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси… природні ресурси континентального шельфу… є об’єктами права власності Українського народу». Чітко і однозначно: ми, українці, є одноосібними власниками землі і того, що під землею, води і того, що у воді і під водою, та повітря. Що від усього цього добра залишилося в нашій, народній власності? Повітря. Дихайте, веломудрі злидарі, спішіть надихатися безкоштовно, заки і атмосферу не «приватизувала» якась злодійська сволота.
Як так сталося, що купка глитаїв-мародерів обібрала до нитки цілий народ? Так відповідь у цьому ж анекдоті 13: «Від імені… народу права власника здійснюють органи державної влади та… місцевого самоврядування». Себто ми їх найняли для управління своїм добром, а вони у змові зі своїми подільниками нас пограбували. Ну хіба не грабіжники, мародери, окупанти?
Треба визнати, що не всі такі смішливі як я, і дехто сприймає цей збірник анекдотів як Основний Закон держави. Вибірково, щоправда: окремі статті для окремо взятих, вибраних громадян. Є такий анекдот 21, у якому йдеться про рівність людини в правах та що ці самі права є непорушними. Нещодавня клоунада з розмитненням 11 млрд. куб. метрів газу (на користь держави, зауважте) «масками-шоу», арештами і нагородами за арешт, дивною односторонньою позицією президента, одне слово, черговою всесвітньою ганьбою, особисто мене осяяла. Я зрозумів, що народ сподобився узріти саме ту людину, заради якої і написаний цей збірник анекдотів під смішною назвою. Людину з воістину козацьким прізвищем Фірташ. Людину, заради захисту бізнесових інтересів якої була задіяна Служба безпеки всієї держави. Громадянина, комерційними інтересами якого (у розмірі десь-так шести мільярдів американських грошей) узявся опікуватися сам Президент України. Безкорисливо, звісно. А ви про що подумали? Тепер слід очікувати президентського указу про присвоєння Д.Фірташу звання Герой України. А чого, хіба ми не були свідками як з ГАРАНТованого плеча найвищими державними відзнаками нагороджувалася усіляка антидержавна сволота?
Повеселилися - і досить. Пора і честь знати, себто не все ж збиткуватися над нашою можновладною елітною шпаною. Інколи і в них просинається бажання щось доброго зробити для народу. Щоправда, здебільшого не від сорому, а зі страху перед всенародним обуренням і актами громадянської непокори. Приміром як це сталося в фарисейському шоу зі зменшенням удвічі платні високопосадовцям. Менше, ніж на рік – до 1.01.2010 р. Отут я і задумався: співчувати чи злорадіти? Совість підказує: співчувати, бо ж якби тобі наполовину урізали пенсію-зарплату… тьфу-тьфу-тьфу, щоби не наврочити. Розум аж сичить: «Та ж ці мародери одною рукою ніби дадуть, а другою вернуть собі сторицею!»
А ми заглянемо в бухгалтерські святці і прикинемо: то скільки після зменшення удвічі платні залишили собі на хліб з водою та на збиране молоко своїм дрібним діткам наші високопосадовці? Президент отримуватиме 15 тис.грн. А він що, платить за квартиру, за комунальні послуги, за медичне обслуговування, за відпочинки на дачах, за швендяння по всіх-усюдах, за телефон, зрештою? Ні, усе це ми оплачуємо.
Юлія Тимошенко віднині бідуватиме на 10 з хвостиком тисяч гривень. Балога, Богатирьова та Васюник отримуватимуть на декількасот гривень менше. Віце-прем’єри, міністри, голови СБУ та зовнішньої розвідки – ще на декількасот гривень менше. Усілякі заступники міністрів, народні депутати взагалі, видать, змушені будуть іти з торбами попідтинню: хіба ж можна прожити на якихось 9 тис.грн. у місяць?
Стривайте, у нас же у ВР триста з гаком мільйонерів, близько сотні корупціонерів, а декілька десятків порядних депутатів і так із соромом розписуються в платіжній відомості. Яку-таку зарплату отримує заслужена вчителька, хірург вищої категорії, сільський фельдшер, зрештою, селянин? А шахтар своєю каторжною працею скільки заробляє? То що, у всіх цих високопосадовців умови праці важчі та небезпечніші, ніж у шахтарів? І де це ви бачили, щоби всі вони жили на одну зарплату? Ви ж подивіться на одні «царські села», маєтки. Я й кажу: мародери.
Як на мене, замість щось-там зменшувати, треба, навпаки, додати. Кожному з цих можновладців додати по одній добротній, повноцінній совісті. Отій, яка пробуджує в людині почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, громадою. Людина із сумлінням ніколи не стане ні грабіжником, ні хабарником, ні мародером, ні окупантом у своїй країні.
08.03.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар