Де, у якій державі можливо, щоби банк судився із 75-річною жебрачкою, даруйте, пенсіонеркою (зрештою, а яка між ними різниця?) із-за того, що вона, бач, замість однієї отримала дві тисячі СВОЇХ, зароблених і у неї ж украдених гривень? Що з нами сталося, мужики? Ніхто не відловив цього банкіра-виродка, не стрепехнув за барки, не стовк йому жирну пику на печене яблуко, примовляючи: «Що ж це ти, скотина в золотому наритнику, знущаєшся з нещасної бабусі? Ти ж зажерся так, що вже персні на пальці не налазять, а все не вгомонишся, жируєш на старечих сльозах!»
І що ж на це влада? Так це ж влада, не банкір особисто, а вся ця скорумпована правоохоронна сволота в одностроях посадила «злочинницю» на лаву підсудних.
Як посадили чотирьох мужніх чоловіків, котрі разом з такими ж небайдужими розгромили наркопритон під вивіскою «Аптека», у якому відкрито продавали трамадол. Не зрозуміли, чого їх судять як хуліганів? Так пояснення одне: міліція, видать, «дахувала» цей притон, мала звідти «відкат» (чи як там на правоохоронній «фєні»?), а ці борці з наркоманією такий бізнес розрушили. До красивого життя на хабари швидко звикають, а переходити до скромного існування на одну зарплату… самі розумієте… От і взялися доблесні захисники провчити одних, щоби інші не пхали носа в міліцейський наркобізнес.
У другому кінці змордованої країни відморозки з гнізда Луценка калічать невинних людей. Ці гобліни в масках-шоу, бач, перепутали будинки і не в той увірвалися як стадо здичавілих бугаїв. Видать, з цифрами нелади, не всі завчили. А головний міліціянт преться на телеекрани, і оком не кліпнувши, починає переконувати громадськість, що він і не думає подавати у відставку, позаяк без нього злочинність так розгуляється, що замало не покажеться. Ну так, без нашого Гриця і вода не освятиться. Не був би земляком, не так було б ніяково. І що за планида така? Що з Рівненщини з грязі та в князі не випнеться, то від сорому ніде очі дівати: то Павлики, то Юрасі.
До речі, шановне панство помітило, що при всьому цьому правоохоронному свавіллі без меж не чути нашої правозахисної дами? Уже й забули, що є така Уповноважена Верховної Ради з прав людини, креатура донецько-«регіональної» братви Ніна Карпачова? І не дивно. Останній раз, як не помиляюся, вона «засвітилася» у справі «Фаїни»: усунула свого носа куди не слід, чим і затримала звільнення заручників на місяць-другий. Зрештою, у мене особисто склалося враження, що вона спеціалізується на захисті прав і свобод дуже вузької і специфічної категорії громадян, за якими буцегарня ридма-ридає. Цікаво, знаєте, було б ознайомитися з її реальними статками.
Ну а президент-то, непогрішимий і веломудрий гарант усеньких наших прав і свобод, він-то хоч ніжкою тупнув, хоч пальчиком насварив на всю цю корумповану свавільну сволоту? Аж самому смішно стало. Не царське це діло перейматися долею окремо взятих громадян і взагалі цього невдячного народу. Яке «добридень», таке і «будь-здоров»: ви мені тотально не довіряєте, то і я вас пущу з «Лазарем» попідтинню. А він може. Уже робить. Як тільки оте верховнорадівське стадо здуру чи випадково прийме щось путнє для народу, як це хоружівське чудо відразу накладає «вето»: мовляв, оця конституційна закарлючка не в ту сторону повернута. Такий уже, знаєте, він у нас законник, що вже ні злості, ні лайки не вистачає. А все із-за того, що швайкою у філейній частині сидить у нього другий президентський термін. Місія, знаєте, скіпкою засіла в мізках: хоч на налигачі, а таки привести невдячний народ у землю обітовану, сиріч Європу. А там по воді яко посуху, через Атлантику і до Америки рукою подати. Ні, базіки – то вульгарно, idea-fix – набагато пристойніше.
Налигача на кого одівають. Вірно, на худобину. Значить, народ треба довести до оскотинення. Що і відчуваємо на власних веломудрих карках. А там, на радість президенту, почнуться голодно-комунально-платіжні бунти, пара-трійка погромів банків та інших глитаїв – от тобі і майже конституційний привід для введення надзвичайного положення і прямого президентського правління. Ліпота! Ото заблагоденствуємо! Ще б пак, сонце ж то буде сходити не з якогось-там моря-окіяну, а прямісінько із самісінької славної у віках Хоружівки. Звісно, виключно за велінням месії чи як-там тоді стрільне в голову себе величати нашому щастячку.
Тільки щось мені видається, що погроми почнуться з вул.Банкової, 11. Дуже вже впечінилася ця цимбора разом зі своїм очільником і його «паханом». А потім варто б узятися за вул. Грушевського,12. Ну так, де окопалися народні нероби… Щось не те сказав. Ага, не подумавши, вжив слово «народні», у смислі депутати. Відкрию державну таємницю: катма в нас народних депутатів. Вони в нас уподобилися скотині: кожен має своє партійне стійло, кожному визначена своя олігархічна годівниця.
Приміром, в уряді йде зараз великий переділ: на політичні торги виставлено з півдюжини міністерських годівниць. (Ой, що це за простачок писнув: «професіоналізм, патріотизм, порядність»? Важить вірнопідданість, слухняність, покірливість!) Так от, 37 страх яких принципових народних слуг із НУ-НС вимагають свою долю з урядового пирога. Кинула б Юля їм якусь жирну кістку, якби наступним кандидатом на депутатське сідало та не був Віктор Матчук. Еге ж, той, що наш «губернатор». Гадалося б, і що тут лихого? У розквіті сил, і на вигляд зовсім навіть не огидний, а для Юлі він як завелика галушка поперек горла. І все через те, що він ЛЮДИНА ПРЕЗИДЕНТА, що означає: ставши нардепом, він поповнить куценькі ряди того уламку НУ-НС, який називає себе групою «За Україну» і який залишився єдиною могутньою опорою Ющенка в парламенті.
Отак і кожен із 450 високооплачуваних лежнів може про себе сказати: я – Юлін, я – Янека, я – Фірташа, я – Рината, я – Коломойського, я – Григоришина… І ніхто з них не має морального права сказати: я – народний депутат. Єдиний, хто заслуговує на повагу – це Славко Вакарчук: прийшов, побачив, збридився, вирішив, що честь дорожче – і сам пішов.
До речі, про честь, мораль і елементарне жлобство нашої елітної шпани, у даному випадку верховнорадівської. Гадаю, шановне панство не сумнівається, що ці омандачені жлоби постаралися гойно убезпечити не тільки своє щасливе сьогодення, але і своє ж світле майбуття. Мається на увазі безсовісний і вкрай аморальний п.5 ст.20 Закону України «Про статус народного депутата України»: після того, як народний трутень закінчить протирати штани у фотелі сесійної зали ВР, на період працевлаштування, але не більше року, а в разі навчання чи перекваліфікації – два роки, він забезпечується матеріальною допомогою в розмірі заробітної плати (з урахуванням всіх доплат і надбавок), яку отримують чинні депутати. Далі йому забезпечується допомога в розмірі 50 відсотків такої ж зарплати. Аж до виходу на пенсію! За які-такі заслуги цим неробам дозволено, по суті, все життя смоктати державну цицьку? Так своя ж рука владика! Натура, знаєте, така жлобська у наших народних(?) обранців(?).
На сайті УНІАН опубліковано прізвища 156 екс-нардепів, котрі звернулися із заявами про надання їм матеріальної допомоги. Хотілося б опублікувати весь список: народ повинен знати своїх знедолених і нужденних героїв! Шкода, газетної площі малувато. Нічого, відзначимо найзлиденніших. Поспівчуваємо політикам: Володимиру Марченко – половинці «солодкої парочки» з Наталією Вітренко, Людмилі Супрун – випещеній дамі в розкішному авто, Ярославу Мендусю – правиці Олександра Мороза, Ганні Антон’євій – демократично-горілчаній баронесі. Прольємо скупу сльозу над гіркою долею екс-міністрів Олександра Баранівського, Михайла Гладія та екс-президента Тендерної палати Миколи Одайника. І просто поспівчуваємо скромним мільйонерам Петру Димінському, Льву Мамринському, Михайлу Гончарову, Ігорю Зваричу, Ігорю Шкірі… Окремо згадаємо (мо’ і скинемося по п’ятаку на чорну ікру?) Берташа Василя Михайловича. Також христарадничає. Усіх їх об’єднує одне – жлобство. Мовляв, якщо є можливість урвати, навіть із подаянь злидарю, то чом би і не скористатися. А ви кажете «народні». І ще хтось надіється, що такі захланні жлоби самі себе позбавлять депутатської недоторканості, пільг, привілеїв за байдикування? Не дочекаєтеся!
Щоби шановне панство врешті-решт озвіріло, наводжу дані УНІАН: торік матеріальну допомогу на період працевлаштування отримало 160 народних трутнів колишніх скликань на загальну суму понад 20 (двадцять) млн.грн. По 125000 (сто двадцять п’ять тисяч) гривень на кожне захланне рило в рік. Гарно влаштувалися, хлопці і дівчата! Заувага: партійні кольори значення не мають – одного тіста книші. І насамкінець цієї теми звичайний маразм: виявляється, геть усі народні депутати хочуть зменшити собі зарплату, аж вищать та від нетерплячки ногами перебирають, щоби привести до морально прийнятних меж свої неспіврозмірні зі злиденним народом зарплати. Але не можуть! Президент, знаєте, забороняє зменшувати депутатські зарплати. А чого, з нього станеться. Він же в нас сибарит, як і належить бути родовому аристократу з Хоружівки. З іншого боку, дозволь цим народолюбцям сісти на хліб і воду, так відразу їх почне жаба чавити: мовляв, най і президент переходить на мацу з квасом. Я ж і кажу: який їхав, таку й стрів.
Поволеньки, та все ж таки вчить нас біда коржі з салом їсти. От уже й недовіряємо нікому з можновладців. Це добре. Потім перейдемо до актів непокори. Скільки терпіти наругу, злидні, свавілля? А там, глядь, переконаємо себе, що ми вільні люди і вишвирнемо цю шпану з притонів – президентських, парламентських, міністерських, банківських, олігархічних. Видурену, загарбану землю собі повернемо, разом з ще недограбованимии надрами. І головне – гідність собі повернемо, людську і національну. Тільки тоді матимемо право сказати: «Шануймося, браття, бо ми того варті!» А до тих пір шануватися особливо нічим.
26.02.2009,
Богдан Гринчук
І що ж на це влада? Так це ж влада, не банкір особисто, а вся ця скорумпована правоохоронна сволота в одностроях посадила «злочинницю» на лаву підсудних.
Як посадили чотирьох мужніх чоловіків, котрі разом з такими ж небайдужими розгромили наркопритон під вивіскою «Аптека», у якому відкрито продавали трамадол. Не зрозуміли, чого їх судять як хуліганів? Так пояснення одне: міліція, видать, «дахувала» цей притон, мала звідти «відкат» (чи як там на правоохоронній «фєні»?), а ці борці з наркоманією такий бізнес розрушили. До красивого життя на хабари швидко звикають, а переходити до скромного існування на одну зарплату… самі розумієте… От і взялися доблесні захисники провчити одних, щоби інші не пхали носа в міліцейський наркобізнес.
У другому кінці змордованої країни відморозки з гнізда Луценка калічать невинних людей. Ці гобліни в масках-шоу, бач, перепутали будинки і не в той увірвалися як стадо здичавілих бугаїв. Видать, з цифрами нелади, не всі завчили. А головний міліціянт преться на телеекрани, і оком не кліпнувши, починає переконувати громадськість, що він і не думає подавати у відставку, позаяк без нього злочинність так розгуляється, що замало не покажеться. Ну так, без нашого Гриця і вода не освятиться. Не був би земляком, не так було б ніяково. І що за планида така? Що з Рівненщини з грязі та в князі не випнеться, то від сорому ніде очі дівати: то Павлики, то Юрасі.
До речі, шановне панство помітило, що при всьому цьому правоохоронному свавіллі без меж не чути нашої правозахисної дами? Уже й забули, що є така Уповноважена Верховної Ради з прав людини, креатура донецько-«регіональної» братви Ніна Карпачова? І не дивно. Останній раз, як не помиляюся, вона «засвітилася» у справі «Фаїни»: усунула свого носа куди не слід, чим і затримала звільнення заручників на місяць-другий. Зрештою, у мене особисто склалося враження, що вона спеціалізується на захисті прав і свобод дуже вузької і специфічної категорії громадян, за якими буцегарня ридма-ридає. Цікаво, знаєте, було б ознайомитися з її реальними статками.
Ну а президент-то, непогрішимий і веломудрий гарант усеньких наших прав і свобод, він-то хоч ніжкою тупнув, хоч пальчиком насварив на всю цю корумповану свавільну сволоту? Аж самому смішно стало. Не царське це діло перейматися долею окремо взятих громадян і взагалі цього невдячного народу. Яке «добридень», таке і «будь-здоров»: ви мені тотально не довіряєте, то і я вас пущу з «Лазарем» попідтинню. А він може. Уже робить. Як тільки оте верховнорадівське стадо здуру чи випадково прийме щось путнє для народу, як це хоружівське чудо відразу накладає «вето»: мовляв, оця конституційна закарлючка не в ту сторону повернута. Такий уже, знаєте, він у нас законник, що вже ні злості, ні лайки не вистачає. А все із-за того, що швайкою у філейній частині сидить у нього другий президентський термін. Місія, знаєте, скіпкою засіла в мізках: хоч на налигачі, а таки привести невдячний народ у землю обітовану, сиріч Європу. А там по воді яко посуху, через Атлантику і до Америки рукою подати. Ні, базіки – то вульгарно, idea-fix – набагато пристойніше.
Налигача на кого одівають. Вірно, на худобину. Значить, народ треба довести до оскотинення. Що і відчуваємо на власних веломудрих карках. А там, на радість президенту, почнуться голодно-комунально-платіжні бунти, пара-трійка погромів банків та інших глитаїв – от тобі і майже конституційний привід для введення надзвичайного положення і прямого президентського правління. Ліпота! Ото заблагоденствуємо! Ще б пак, сонце ж то буде сходити не з якогось-там моря-окіяну, а прямісінько із самісінької славної у віках Хоружівки. Звісно, виключно за велінням месії чи як-там тоді стрільне в голову себе величати нашому щастячку.
Тільки щось мені видається, що погроми почнуться з вул.Банкової, 11. Дуже вже впечінилася ця цимбора разом зі своїм очільником і його «паханом». А потім варто б узятися за вул. Грушевського,12. Ну так, де окопалися народні нероби… Щось не те сказав. Ага, не подумавши, вжив слово «народні», у смислі депутати. Відкрию державну таємницю: катма в нас народних депутатів. Вони в нас уподобилися скотині: кожен має своє партійне стійло, кожному визначена своя олігархічна годівниця.
Приміром, в уряді йде зараз великий переділ: на політичні торги виставлено з півдюжини міністерських годівниць. (Ой, що це за простачок писнув: «професіоналізм, патріотизм, порядність»? Важить вірнопідданість, слухняність, покірливість!) Так от, 37 страх яких принципових народних слуг із НУ-НС вимагають свою долю з урядового пирога. Кинула б Юля їм якусь жирну кістку, якби наступним кандидатом на депутатське сідало та не був Віктор Матчук. Еге ж, той, що наш «губернатор». Гадалося б, і що тут лихого? У розквіті сил, і на вигляд зовсім навіть не огидний, а для Юлі він як завелика галушка поперек горла. І все через те, що він ЛЮДИНА ПРЕЗИДЕНТА, що означає: ставши нардепом, він поповнить куценькі ряди того уламку НУ-НС, який називає себе групою «За Україну» і який залишився єдиною могутньою опорою Ющенка в парламенті.
Отак і кожен із 450 високооплачуваних лежнів може про себе сказати: я – Юлін, я – Янека, я – Фірташа, я – Рината, я – Коломойського, я – Григоришина… І ніхто з них не має морального права сказати: я – народний депутат. Єдиний, хто заслуговує на повагу – це Славко Вакарчук: прийшов, побачив, збридився, вирішив, що честь дорожче – і сам пішов.
До речі, про честь, мораль і елементарне жлобство нашої елітної шпани, у даному випадку верховнорадівської. Гадаю, шановне панство не сумнівається, що ці омандачені жлоби постаралися гойно убезпечити не тільки своє щасливе сьогодення, але і своє ж світле майбуття. Мається на увазі безсовісний і вкрай аморальний п.5 ст.20 Закону України «Про статус народного депутата України»: після того, як народний трутень закінчить протирати штани у фотелі сесійної зали ВР, на період працевлаштування, але не більше року, а в разі навчання чи перекваліфікації – два роки, він забезпечується матеріальною допомогою в розмірі заробітної плати (з урахуванням всіх доплат і надбавок), яку отримують чинні депутати. Далі йому забезпечується допомога в розмірі 50 відсотків такої ж зарплати. Аж до виходу на пенсію! За які-такі заслуги цим неробам дозволено, по суті, все життя смоктати державну цицьку? Так своя ж рука владика! Натура, знаєте, така жлобська у наших народних(?) обранців(?).
На сайті УНІАН опубліковано прізвища 156 екс-нардепів, котрі звернулися із заявами про надання їм матеріальної допомоги. Хотілося б опублікувати весь список: народ повинен знати своїх знедолених і нужденних героїв! Шкода, газетної площі малувато. Нічого, відзначимо найзлиденніших. Поспівчуваємо політикам: Володимиру Марченко – половинці «солодкої парочки» з Наталією Вітренко, Людмилі Супрун – випещеній дамі в розкішному авто, Ярославу Мендусю – правиці Олександра Мороза, Ганні Антон’євій – демократично-горілчаній баронесі. Прольємо скупу сльозу над гіркою долею екс-міністрів Олександра Баранівського, Михайла Гладія та екс-президента Тендерної палати Миколи Одайника. І просто поспівчуваємо скромним мільйонерам Петру Димінському, Льву Мамринському, Михайлу Гончарову, Ігорю Зваричу, Ігорю Шкірі… Окремо згадаємо (мо’ і скинемося по п’ятаку на чорну ікру?) Берташа Василя Михайловича. Також христарадничає. Усіх їх об’єднує одне – жлобство. Мовляв, якщо є можливість урвати, навіть із подаянь злидарю, то чом би і не скористатися. А ви кажете «народні». І ще хтось надіється, що такі захланні жлоби самі себе позбавлять депутатської недоторканості, пільг, привілеїв за байдикування? Не дочекаєтеся!
Щоби шановне панство врешті-решт озвіріло, наводжу дані УНІАН: торік матеріальну допомогу на період працевлаштування отримало 160 народних трутнів колишніх скликань на загальну суму понад 20 (двадцять) млн.грн. По 125000 (сто двадцять п’ять тисяч) гривень на кожне захланне рило в рік. Гарно влаштувалися, хлопці і дівчата! Заувага: партійні кольори значення не мають – одного тіста книші. І насамкінець цієї теми звичайний маразм: виявляється, геть усі народні депутати хочуть зменшити собі зарплату, аж вищать та від нетерплячки ногами перебирають, щоби привести до морально прийнятних меж свої неспіврозмірні зі злиденним народом зарплати. Але не можуть! Президент, знаєте, забороняє зменшувати депутатські зарплати. А чого, з нього станеться. Він же в нас сибарит, як і належить бути родовому аристократу з Хоружівки. З іншого боку, дозволь цим народолюбцям сісти на хліб і воду, так відразу їх почне жаба чавити: мовляв, най і президент переходить на мацу з квасом. Я ж і кажу: який їхав, таку й стрів.
Поволеньки, та все ж таки вчить нас біда коржі з салом їсти. От уже й недовіряємо нікому з можновладців. Це добре. Потім перейдемо до актів непокори. Скільки терпіти наругу, злидні, свавілля? А там, глядь, переконаємо себе, що ми вільні люди і вишвирнемо цю шпану з притонів – президентських, парламентських, міністерських, банківських, олігархічних. Видурену, загарбану землю собі повернемо, разом з ще недограбованимии надрами. І головне – гідність собі повернемо, людську і національну. Тільки тоді матимемо право сказати: «Шануймося, браття, бо ми того варті!» А до тих пір шануватися особливо нічим.
26.02.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар