Запитання освідченої інтелігентної людини на рівні хвороби Дауна: чому в Україні немає порядних, у розумінні, чесних та моральних політиків? А звідки їм було взятися? Самозародитися як воші в давно немитому волоссі? Чи добрий дядько Сем мав їх подарувати?
Пригадуєте вселенську ейфорію 1991 р., екзальтованих націонал-баранів у сесійній залі Верховної Ради і таку ж отару на чисельних майданах? За справді великою радістю, з великого розуму, не помітили, що владу в державі добровільно віддали перефарбованій в демократів різних мастей, аж до «націонал» комуністичної наволочі. Але ж узялися мародерствувати! Хапали все, що траплялося під руку, жерли все підряд аж до гикавки, до нудоти, до блювоти. Їм потрібна була Україна? У цих інтернаціональних мародерів була Батьківщина під назвою Україна?
Це була пришелепкувата сволота, фізіологічно не здатна щось творити. Їм на зміну прийшло молоде покоління метких хлопців з останньої совіцької когорти комсомольських вождів і вожденят та жорстокий безжалісний криміналітет. Оці вже взялися грабувати награбоване! Можна сказати, отих пришелепуватих екс-секретарів обкомів-райкомів схавали живцем і навіть підметки не виплюнули. Це їх називати достойними політиками?
Нині маємо третю владну хвилю абсолютно аморальних, продажних, цинічних політиків, котрі служать не народу, не державі, а прислужують своєму хлібодавцю. Що ж достойного є в холуйському прислужуванні мародеру?
Про політиків, особливо наділених владою, треба судити не по їх словоблудству, а по конкретних справах. Ще вірніше, навіть не по тих, які вони зробили, а по тому, що вони могли, але відмовилися вчинити.
Гадаю, вам відомо, що наші можновладні ВІПи (від англійського VIP – «особливо важливі персони»), вийшовши на заслужений відпочинок, плавно набувають статус ВІП-пенсіонерів. З усіма комфортними для душі і тіла наслідками: від державних дач, розкиданих по лісових масивах Кончі-Заспи та Пущі-Водиці до спецмедзакладів. Є в них ще один привілей, який не афішують ні вони, ні уряд, який його і надав: ці підтоптані екс-«особливо важливі персони» сплачують усього-лиш 30 (тридцять) відсотків комунальних платежів. За які-такі заслуги, обурюєтеся? Гадаю, за те, що розвалили країну, довели народ до зубожіння, вигнали дітей жебракувати на вулиці, чиїхось дочок на панель, працьовитих розігнали по закордонах, «дахували» мародерів, брали хабарі, звісно ж в особливо великих розмірах. Одне слово, за мірками СИСТЕМИ чесно заслужили.
Не відаю, чи то Президент України вирішив попіаритися в час фінансово-економічної кризи та додати собі відсоток-другий до свого сороміцького рейтингу, чи то тоді ще чинний Міністр фінансів Віктор Пинзеник вирішив «на посошок» грюкнути дверима, але були дві майже одночасні спроби зазіхання на оцей 30-відсотковий привілей ВІП-пенсіонерів. Перше неподобство спробував учинити керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк: запропонував брати з підстаркуватих «священних корів» не 30, а 60 відсотків комунальних платежів. Ще більше розсвавільничав В.Пинзеник: мовляв, «нєфіг» їм жирувати за державний кошт, нехай сплачують усі 100 відсотків розрахункової плати!
Ой, що тут почалося! Які голосіння і стогони почалися за високими парканами елітних вілл! А позаяк оці ВІПи з грамотою все ж обізнані, то негайно нашкрябали жалісливого листа до Прем’єр-міністра. Мовляв, рятуй, благодійнице! Попідтинню підемо з такими цінами, не вистачить навіть на товари першої необхідності! (Треба розуміти, на дві пари шкарпеток, сімейні труси і три куски господарчого мила на рік?)
Тепер декілька цифр. У середньому ці ВІП-пенсіонери отримують пенсію в розмірі 80 % від заробітної плати, себто в межах 12-17 тис.грн. Зараз вони сплачують по 526 грн. у місяць, що становить від 3,1 до 4,5 відсотка їх пенсії. За варіантом І.Тарасюка цей платіж був би в розмірі 1159 грн., що становило б від 6,8 до 9,6 відсотка. За варіантом цього звірюки Пинзеника платежі зросли б до 3800 грн., а це від 22,4 до 31,6 відсотка.
А тепер нормальні пенсіонери з ненормальною пенсією 700-800 грн., порахуйте самі, який відсоток вашої пенсії з’їдають комунальні платежі. Вам же не плакатися треба, а з підручними засобами – пательнями, товкачками, сікачами іти штурмувати владні кабінети мародерів.
Хто б сумнівався, що наша Юля прислухається до наших ВІП-знедолених і залишить усе як було. Тим більше, що ВІП-дідусі пригрозили «зростанням соціальної напруги». Ото була б хохма: ВІПи під вікнами уряду з транспарантами «Юля залиш нам 70 % пільгу на комунальні платежі!»
Є ще два моменти. По-перше, який політик з кебетою в голові в переддень президентської виборчої кампанії буде заїдатися нехай і з екс-, та все ще впливовими людьми в українському політикумі? По-друге, думай про старість змолоду. А як самій прийдеться доживати вік на державній дачі?
І наостаток найпікантніше. За словами пані Тимошенко на найближчі два роки можливості державного бюджету щодо підвищення зарплат і пенсій обмежені. У перекладі на людську мову: «Виживайте як хочете, а привілеї для своєї касти не віддам».
Був час, коли одні з вибалушеними очима репетували «Ю-щен-ко!», інші, такі ж розумні – «Я-ну-ко-вич!» Потім дерли горло «Ю-ля!» На кому тепер опечемося? Наступимо на ті ж граблі? Сотворимо нового кумира? Намалюємо ще одну ікону, яка невдовзі виявиться дешевим лубком?
І це все, на що ми спроможні… Ставити знак запитання? оклику? чи просто крапку безнадії?
10.03.2009,
Богдан Гринчук
Пригадуєте вселенську ейфорію 1991 р., екзальтованих націонал-баранів у сесійній залі Верховної Ради і таку ж отару на чисельних майданах? За справді великою радістю, з великого розуму, не помітили, що владу в державі добровільно віддали перефарбованій в демократів різних мастей, аж до «націонал» комуністичної наволочі. Але ж узялися мародерствувати! Хапали все, що траплялося під руку, жерли все підряд аж до гикавки, до нудоти, до блювоти. Їм потрібна була Україна? У цих інтернаціональних мародерів була Батьківщина під назвою Україна?
Це була пришелепкувата сволота, фізіологічно не здатна щось творити. Їм на зміну прийшло молоде покоління метких хлопців з останньої совіцької когорти комсомольських вождів і вожденят та жорстокий безжалісний криміналітет. Оці вже взялися грабувати награбоване! Можна сказати, отих пришелепуватих екс-секретарів обкомів-райкомів схавали живцем і навіть підметки не виплюнули. Це їх називати достойними політиками?
Нині маємо третю владну хвилю абсолютно аморальних, продажних, цинічних політиків, котрі служать не народу, не державі, а прислужують своєму хлібодавцю. Що ж достойного є в холуйському прислужуванні мародеру?
Про політиків, особливо наділених владою, треба судити не по їх словоблудству, а по конкретних справах. Ще вірніше, навіть не по тих, які вони зробили, а по тому, що вони могли, але відмовилися вчинити.
Гадаю, вам відомо, що наші можновладні ВІПи (від англійського VIP – «особливо важливі персони»), вийшовши на заслужений відпочинок, плавно набувають статус ВІП-пенсіонерів. З усіма комфортними для душі і тіла наслідками: від державних дач, розкиданих по лісових масивах Кончі-Заспи та Пущі-Водиці до спецмедзакладів. Є в них ще один привілей, який не афішують ні вони, ні уряд, який його і надав: ці підтоптані екс-«особливо важливі персони» сплачують усього-лиш 30 (тридцять) відсотків комунальних платежів. За які-такі заслуги, обурюєтеся? Гадаю, за те, що розвалили країну, довели народ до зубожіння, вигнали дітей жебракувати на вулиці, чиїхось дочок на панель, працьовитих розігнали по закордонах, «дахували» мародерів, брали хабарі, звісно ж в особливо великих розмірах. Одне слово, за мірками СИСТЕМИ чесно заслужили.
Не відаю, чи то Президент України вирішив попіаритися в час фінансово-економічної кризи та додати собі відсоток-другий до свого сороміцького рейтингу, чи то тоді ще чинний Міністр фінансів Віктор Пинзеник вирішив «на посошок» грюкнути дверима, але були дві майже одночасні спроби зазіхання на оцей 30-відсотковий привілей ВІП-пенсіонерів. Перше неподобство спробував учинити керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк: запропонував брати з підстаркуватих «священних корів» не 30, а 60 відсотків комунальних платежів. Ще більше розсвавільничав В.Пинзеник: мовляв, «нєфіг» їм жирувати за державний кошт, нехай сплачують усі 100 відсотків розрахункової плати!
Ой, що тут почалося! Які голосіння і стогони почалися за високими парканами елітних вілл! А позаяк оці ВІПи з грамотою все ж обізнані, то негайно нашкрябали жалісливого листа до Прем’єр-міністра. Мовляв, рятуй, благодійнице! Попідтинню підемо з такими цінами, не вистачить навіть на товари першої необхідності! (Треба розуміти, на дві пари шкарпеток, сімейні труси і три куски господарчого мила на рік?)
Тепер декілька цифр. У середньому ці ВІП-пенсіонери отримують пенсію в розмірі 80 % від заробітної плати, себто в межах 12-17 тис.грн. Зараз вони сплачують по 526 грн. у місяць, що становить від 3,1 до 4,5 відсотка їх пенсії. За варіантом І.Тарасюка цей платіж був би в розмірі 1159 грн., що становило б від 6,8 до 9,6 відсотка. За варіантом цього звірюки Пинзеника платежі зросли б до 3800 грн., а це від 22,4 до 31,6 відсотка.
А тепер нормальні пенсіонери з ненормальною пенсією 700-800 грн., порахуйте самі, який відсоток вашої пенсії з’їдають комунальні платежі. Вам же не плакатися треба, а з підручними засобами – пательнями, товкачками, сікачами іти штурмувати владні кабінети мародерів.
Хто б сумнівався, що наша Юля прислухається до наших ВІП-знедолених і залишить усе як було. Тим більше, що ВІП-дідусі пригрозили «зростанням соціальної напруги». Ото була б хохма: ВІПи під вікнами уряду з транспарантами «Юля залиш нам 70 % пільгу на комунальні платежі!»
Є ще два моменти. По-перше, який політик з кебетою в голові в переддень президентської виборчої кампанії буде заїдатися нехай і з екс-, та все ще впливовими людьми в українському політикумі? По-друге, думай про старість змолоду. А як самій прийдеться доживати вік на державній дачі?
І наостаток найпікантніше. За словами пані Тимошенко на найближчі два роки можливості державного бюджету щодо підвищення зарплат і пенсій обмежені. У перекладі на людську мову: «Виживайте як хочете, а привілеї для своєї касти не віддам».
Був час, коли одні з вибалушеними очима репетували «Ю-щен-ко!», інші, такі ж розумні – «Я-ну-ко-вич!» Потім дерли горло «Ю-ля!» На кому тепер опечемося? Наступимо на ті ж граблі? Сотворимо нового кумира? Намалюємо ще одну ікону, яка невдовзі виявиться дешевим лубком?
І це все, на що ми спроможні… Ставити знак запитання? оклику? чи просто крапку безнадії?
10.03.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар