Нещодавно натрапив в Інтернеті на безхитрісний, але надзвичайно щирий вірш Христинки Мулик, учениці 10-А класу Тернопільської ЗСШ № 14. Вірш настільки щирий, що і серце защеміло, і соромно стало. Ніби це дитя підловило мене на негідному вчинку.
Слова від імені покоління, яке народилося і виросло в незалежній Україні. Слова – ляпас поколінням батьків і дідів.
Розумне і національно свідоме дитя чітко розділяє «ми» і «ви»:
Одне слово, це покоління зробить те, на що ми не спромоглися на початку дев’яностих. Аж упісювалися від щастя, яке нам на дурничку підвалило. Ще б пак, упали в гаразд як муха в сметану: незалежність на тім’ячко звалилася! Очманіли, видать, з великого розуму. Замість того, щоби очистити від червонопузої сволоти владні Авгієві стайні, обмежилися розвішуванням на стінах цієї ж стайні національної атрибутики. До цих пір милуємося, вісімнадцять років нюхаючи сморід перефарбованої в демократичні кольори шпани.
Можна плакатися, зойкати, матюкатися про те, що могли б, мусили, зобов’язані були зробити, але не спромоглися зробити. Нашим дітям це вже не цікаво. Кому цікавий імпотент, котрий розмірковує про те, який він був би Дон Жуан, якби міг?
Замість держави ми створили болото. І оселилися в мулі. Знаєте, у мулі, виявляється, комфортно. Тепло, ніщо не муляє. І думати не треба. Хіба що булькнути щось протестне. Для годиться. І для самоствердження. Мовляв, дивіться, який я ого-го!
А була ж пора, коли ми були опозицією до влади, коли це було небезпечно для життя. Напевно тому і було це безкорисливо. Напевно тому і спрацювала відома максима: революцію задумують ідеалісти, здійснюють романтики, а користаються її плодами негідники. Були ідеалісти, були романтики, є негідники. Революції не було. Зате є народний президент Ющенко, котрий у 2007 р. з царського плеча подарував опозиціонеру Януковичу державну (себто народну) резиденцію «Межигір’я». Щедра душа, знаєте: якась-там сотня-друга мільйонів чужих грошей для заклятого ворога – то прикольно. А ворог і не відбрикувався. І продовжує опозиціонувати. З украденим майном. «Урка в натурі», зрозуміло, злодужкою і залишається. Натура, знаєте. Куди від неї дінешся?
А нам-то, нам що робити? Нічого особливого. Стояти на ногах. Не на колінах. Тим більше – не плазувати. Зрештою, перед ким? Оцими вельможними блазнями, ідіотами, повіями, базарними політиканчиками, можновладними «прасками-палажками»? Не дочекаються.
Так, мені соромно перед Христинкою, що я тільки чубився з комуняками, а не вганяв їх у землю по ніздрі. Крові, бач, побоявся. І маю «кумира» з 78,5 відсотка народної недовіри та його лютого опозиціонера зі всенародним «фе» з цифрою 63,9 відсотків. І «мадонну» з 60,6 відсотків усенародної відрази. Оце вибір! А щось із цієї гиготи оберемо. Запоки наші діти-онуки не дадуть нам копняка і не візьмуть Батьківщину під свою опіку. Ми на це не здатні. Ми здатні борюкатися в гноївці. Щоправда, у вишиванці, а дехто із ну вельми гонорових «козаків» у химерних псевдошароварах з аксельбантами і брязкальцями аж до пупа. Оце націоналюги!
Яйцеголові політологи пророкують передреволюційну ситуацію з от-от соціальним вибухом низів проти верхів. Їх би слова та Дажбогу в уста! Руки ж сверблять! Скільки ж можна нас згодовувати християнсько-демократичною жуйкою про еволюційний шлях змін в Україні?! Це хто, оті п’ять-шість злочинних кланів, котрі панують в Україні, із грабіжницької сволоти самі по собі переродяться в доброчесних, законослухняних громадян? Хороший олігарх, вождь, куплений з усіма бебехами цим олігархом, чиновник на утриманні цього олігарха, міліціянт, прокурор, митник, податківець, суддя, котрі обслуговують цього олігарха, президент, прем’єр, голова ВР, котрі його «дахують» - усі вони будуть для нас тоді хороші, коли сидітимуть на нарах у буцегарнях посиленого режиму. З конфіскацією, звісно. Бажано, довічно. Можна і ліквідувати. Заслуговують же.
Ми ж чуємо завивання проплачених «експертів» про еволюційний (це коли поки бабуся спече книші, у дідуся не буде душі) шлях реформування невідомо чого, невідомо коли, невідомо навіщо. Хоча ні, останнє відоме: заради збереження влади. Мається на увазі, збереження права на грабунок.
З повною відповідальністю заявляю, що вирішення нинішніх проблем, економічних, соціальних, політичних, знаходиться в межах досягнення АКМ: один патрон – одна проблема.
Повернемося до сьогодення. Маємо «Тата», «Тюльку-Юльку», «Янека», на «фіг» кому потрібного Володю, яничарика і доблесних політичних бійців другого ешелону: «свободівця» Тягнибока, умовний блок Яценюка, а далі пішло-поїхало з політичним дріб’язком. Це – наш вибір. Альтернативи не має. Країна гибіє на очах, а в нас не прокинувся навіть інстинкт самозбереження.
Даруйте за некоректність, але при нашій страх якій правоохоронній системі за досить задовільною ціною можна купити дозвіл на нарізну зброю. Питання до замислення, оскільки демократія в її класичному розумінні в наших умовах просто не спрацьовує. Умови, зрештою, простіші від обуха: коли парусот сволоти, здебільшого неукраїнців, зрештою, нажеруться? Відповідь: коли їх не стане.
Вони вже втратили навіть інстинкт самозбереження. Навіть класичні бандюгани задля власних інтересів домовляються якщо не про якісь спільні інтереси, то, принаймні, про виживання. Ми не маємо партій – блоків партій. Маємо клани. За кожним із них стоїть конкретний громадянин з дивним для нас прізвищем. Їх зовсім мало, десь-так сім-дев’ять. Їх би в упоминальник – і маса проблем вирішилася б. А на що інше вони заслуговують? Країна гибіє на очах, а вони гризуться за більший шмат державного, себто народного, пирога. Незважаючи навіть на те, що самознищуються. Ну і біс з ними, кажете? Так спочатку, паразити, державу знищать!
Схоже, найближчим часом сподіватися на самоорганізацію знизу для самозахисту від свавілля, бездарності, захланності і просто ідіотизму влади не варто. Суспільство зневірилося у всіх. Це раз. Відсутні харизматичні лідери нового покоління, навколо яких могли б згуртуватися радикально налаштовані прошарки активної частки суспільства. Це два. Щоби сколихнути болото, треба кинути в нього каменюку. Щоби збурити звичне, монотонне існування на межі виживання більшості українців необхідно позбавити їх останнього із дозволених владою прав: право гавкати на владу. Це три. Для цього достатньо, щоби ця олігархічно-можновладна шпана задля збереження влади остаточно втратила здоровий глузд і пішла на силовий варіант – уведення надзвичайного стану. У них у всіх дурі для цього вистачає: що для введення прямого президентського правління, що для появи якогось диктаторика в стилі військового перевороту в «банановій» республіці, що для проголошення якоїсь партії (блоку) «керуючою і спрямовуючою».
Отоді розгуляємося, панове потенційні довбушевці-махновці. Перевіримо, як їм там на Олімпі сидиться на багнетах. Справи ж ідуть навіть не до благородної та організованої революції, а до бунту: неконтрольованого і жорстокого.
Розглядається варіант, т.б.м., революції зверху із перезавантаженням усієї нинішньої політично-владної елітної шпани. Звісно, з появою свого Піночета з диктаторськими повноваженнями. Маловірогідно. Важко уявити, щоби банка з павуками раптом перетворилася у вулик із роєм об’єднаних спільною справою бджіл. Ще важче повірити, що клани можуть піти на знищення СИСТЕМИ, яку вони створили і тільки в якій вони можуть існувати. І вже зовсім неймовірно, щоби наскрізь скорумпована, малопрофесійна, розкладена правоохоронна система спромоглася на рішучі, з кров’ю і трупами, силові дії.
Продовження тут.
25.03.2009,
Богдан Гринчук
Слова від імені покоління, яке народилося і виросло в незалежній Україні. Слова – ляпас поколінням батьків і дідів.
«…Вірили словам.Отакої-от думки про нас чиясь донечка-внучка. Е ні, не втішайте себе виправдовуванням, що Христинка мала на увазі нашу ясновельможно-жлобську можновладну елітну шпану.
А ви віддались нашим ворогам!
Ви нас жбурнули у глибоку прірву!
А разом з нами – нашу щиру віру!
Та ви й самі нам ворогами стали…»
Розумне і національно свідоме дитя чітко розділяє «ми» і «ви»:
«На щастя, є ще в Україні цвіт!Це покоління нам не вірить і нічого хорошого від нас, ні, не собі, а Україні, не сподівається. Через декілька, най десяток років усіх нас відправлять за браму, на якій написано «Кожному своє»: кого в інтернати для політиків-маразматиків, кого туди, де Макар телят не пас, кого на повне державне забезпечення з цілодобовою охороною, кого за написання мемуарів, які нікого не цікавитимуть, а хто і сам, від гріха подалі, кинеться «у вирій».
І він ще зачекає кілька літ!
А вже тоді повстануть духом сильні,
Тоді і будуть люди наші вільні».
Одне слово, це покоління зробить те, на що ми не спромоглися на початку дев’яностих. Аж упісювалися від щастя, яке нам на дурничку підвалило. Ще б пак, упали в гаразд як муха в сметану: незалежність на тім’ячко звалилася! Очманіли, видать, з великого розуму. Замість того, щоби очистити від червонопузої сволоти владні Авгієві стайні, обмежилися розвішуванням на стінах цієї ж стайні національної атрибутики. До цих пір милуємося, вісімнадцять років нюхаючи сморід перефарбованої в демократичні кольори шпани.
Можна плакатися, зойкати, матюкатися про те, що могли б, мусили, зобов’язані були зробити, але не спромоглися зробити. Нашим дітям це вже не цікаво. Кому цікавий імпотент, котрий розмірковує про те, який він був би Дон Жуан, якби міг?
Замість держави ми створили болото. І оселилися в мулі. Знаєте, у мулі, виявляється, комфортно. Тепло, ніщо не муляє. І думати не треба. Хіба що булькнути щось протестне. Для годиться. І для самоствердження. Мовляв, дивіться, який я ого-го!
А була ж пора, коли ми були опозицією до влади, коли це було небезпечно для життя. Напевно тому і було це безкорисливо. Напевно тому і спрацювала відома максима: революцію задумують ідеалісти, здійснюють романтики, а користаються її плодами негідники. Були ідеалісти, були романтики, є негідники. Революції не було. Зате є народний президент Ющенко, котрий у 2007 р. з царського плеча подарував опозиціонеру Януковичу державну (себто народну) резиденцію «Межигір’я». Щедра душа, знаєте: якась-там сотня-друга мільйонів чужих грошей для заклятого ворога – то прикольно. А ворог і не відбрикувався. І продовжує опозиціонувати. З украденим майном. «Урка в натурі», зрозуміло, злодужкою і залишається. Натура, знаєте. Куди від неї дінешся?
А нам-то, нам що робити? Нічого особливого. Стояти на ногах. Не на колінах. Тим більше – не плазувати. Зрештою, перед ким? Оцими вельможними блазнями, ідіотами, повіями, базарними політиканчиками, можновладними «прасками-палажками»? Не дочекаються.
Так, мені соромно перед Христинкою, що я тільки чубився з комуняками, а не вганяв їх у землю по ніздрі. Крові, бач, побоявся. І маю «кумира» з 78,5 відсотка народної недовіри та його лютого опозиціонера зі всенародним «фе» з цифрою 63,9 відсотків. І «мадонну» з 60,6 відсотків усенародної відрази. Оце вибір! А щось із цієї гиготи оберемо. Запоки наші діти-онуки не дадуть нам копняка і не візьмуть Батьківщину під свою опіку. Ми на це не здатні. Ми здатні борюкатися в гноївці. Щоправда, у вишиванці, а дехто із ну вельми гонорових «козаків» у химерних псевдошароварах з аксельбантами і брязкальцями аж до пупа. Оце націоналюги!
Яйцеголові політологи пророкують передреволюційну ситуацію з от-от соціальним вибухом низів проти верхів. Їх би слова та Дажбогу в уста! Руки ж сверблять! Скільки ж можна нас згодовувати християнсько-демократичною жуйкою про еволюційний шлях змін в Україні?! Це хто, оті п’ять-шість злочинних кланів, котрі панують в Україні, із грабіжницької сволоти самі по собі переродяться в доброчесних, законослухняних громадян? Хороший олігарх, вождь, куплений з усіма бебехами цим олігархом, чиновник на утриманні цього олігарха, міліціянт, прокурор, митник, податківець, суддя, котрі обслуговують цього олігарха, президент, прем’єр, голова ВР, котрі його «дахують» - усі вони будуть для нас тоді хороші, коли сидітимуть на нарах у буцегарнях посиленого режиму. З конфіскацією, звісно. Бажано, довічно. Можна і ліквідувати. Заслуговують же.
Ми ж чуємо завивання проплачених «експертів» про еволюційний (це коли поки бабуся спече книші, у дідуся не буде душі) шлях реформування невідомо чого, невідомо коли, невідомо навіщо. Хоча ні, останнє відоме: заради збереження влади. Мається на увазі, збереження права на грабунок.
З повною відповідальністю заявляю, що вирішення нинішніх проблем, економічних, соціальних, політичних, знаходиться в межах досягнення АКМ: один патрон – одна проблема.
Повернемося до сьогодення. Маємо «Тата», «Тюльку-Юльку», «Янека», на «фіг» кому потрібного Володю, яничарика і доблесних політичних бійців другого ешелону: «свободівця» Тягнибока, умовний блок Яценюка, а далі пішло-поїхало з політичним дріб’язком. Це – наш вибір. Альтернативи не має. Країна гибіє на очах, а в нас не прокинувся навіть інстинкт самозбереження.
Даруйте за некоректність, але при нашій страх якій правоохоронній системі за досить задовільною ціною можна купити дозвіл на нарізну зброю. Питання до замислення, оскільки демократія в її класичному розумінні в наших умовах просто не спрацьовує. Умови, зрештою, простіші від обуха: коли парусот сволоти, здебільшого неукраїнців, зрештою, нажеруться? Відповідь: коли їх не стане.
Вони вже втратили навіть інстинкт самозбереження. Навіть класичні бандюгани задля власних інтересів домовляються якщо не про якісь спільні інтереси, то, принаймні, про виживання. Ми не маємо партій – блоків партій. Маємо клани. За кожним із них стоїть конкретний громадянин з дивним для нас прізвищем. Їх зовсім мало, десь-так сім-дев’ять. Їх би в упоминальник – і маса проблем вирішилася б. А на що інше вони заслуговують? Країна гибіє на очах, а вони гризуться за більший шмат державного, себто народного, пирога. Незважаючи навіть на те, що самознищуються. Ну і біс з ними, кажете? Так спочатку, паразити, державу знищать!
Схоже, найближчим часом сподіватися на самоорганізацію знизу для самозахисту від свавілля, бездарності, захланності і просто ідіотизму влади не варто. Суспільство зневірилося у всіх. Це раз. Відсутні харизматичні лідери нового покоління, навколо яких могли б згуртуватися радикально налаштовані прошарки активної частки суспільства. Це два. Щоби сколихнути болото, треба кинути в нього каменюку. Щоби збурити звичне, монотонне існування на межі виживання більшості українців необхідно позбавити їх останнього із дозволених владою прав: право гавкати на владу. Це три. Для цього достатньо, щоби ця олігархічно-можновладна шпана задля збереження влади остаточно втратила здоровий глузд і пішла на силовий варіант – уведення надзвичайного стану. У них у всіх дурі для цього вистачає: що для введення прямого президентського правління, що для появи якогось диктаторика в стилі військового перевороту в «банановій» республіці, що для проголошення якоїсь партії (блоку) «керуючою і спрямовуючою».
Отоді розгуляємося, панове потенційні довбушевці-махновці. Перевіримо, як їм там на Олімпі сидиться на багнетах. Справи ж ідуть навіть не до благородної та організованої революції, а до бунту: неконтрольованого і жорстокого.
Розглядається варіант, т.б.м., революції зверху із перезавантаженням усієї нинішньої політично-владної елітної шпани. Звісно, з появою свого Піночета з диктаторськими повноваженнями. Маловірогідно. Важко уявити, щоби банка з павуками раптом перетворилася у вулик із роєм об’єднаних спільною справою бджіл. Ще важче повірити, що клани можуть піти на знищення СИСТЕМИ, яку вони створили і тільки в якій вони можуть існувати. І вже зовсім неймовірно, щоби наскрізь скорумпована, малопрофесійна, розкладена правоохоронна система спромоглася на рішучі, з кров’ю і трупами, силові дії.
Продовження тут.
25.03.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар