Не наш виграш?

Задам шановному панству наскільки провокаційне, настільки ж і слушне питання: що ми програємо на цих президентських виборах? Гадаю, ніхто з кебетою в голові не сумнівається, що виграє один із олігархічних кланів, а народ завідомо програє. Оскільки він запрограмований на програш. Так уже історично склалося, що найзатишніше, найпривільніше українець себе почуває в ролі страждальця, зневаженого сіроми, який поневіряється під гнітом глитаїв-супостатів. Еге ж, щось на кшталт чайки-небоги, що вивела чаєняток при битій дорозі. Це ж яка ліпота – поскиглити-поквилити, пожалітися на гірку долю, заламати руки, схлипнути від жалю до самого себе та розпустити соплі. «Блаженні ви, як ганьбити і гнати вас будуть…» Блаженні з грецького - щасливі, благословенні, от і ми раденькі, що дурненькі, коли всяка можновладна, привладна, злодійська, бандитська потолоч нас ганьбить, зневажає, грабує, принижує. Авжеж, тисячоліття насаджування покірливості, сумирності, терпимості, лагідності, любові до ворогів зробили своє. Ми забули, що наша історія розпочинається не з 988 року, а на декілька тисячоліть раніше.

Відомо, що національно-свідомий українець головною небезпекою вважає ту, яка упритул чигає на Україну за північно-східними рубежами. Звісно, має рацію, оскільки Московія ніколи не полишить спроб поглинути Україну в межі «єдіной і нєдєлімой» імперії. Цей же автохтон страх як побоюється, що чи то Юлія Тимошенко, чи Віктор Янукович у разі обрання когось із них президентом, відразу ж візьмуть в оберемок Україну і чимдуж почимчикують до москвичів, щоби кинути її за кремлівський поріг. З Янека може статися, хоча сумнівно: і кишка коротка, і хто ж йому таку дурню дозволить, та й москаликам і хочеться , і колеться. Пустити в хату таку вільнодумну, свободолюбиву заразу – то, знаєте, "чрєвато" непередбачуваними наслідками. З Юлею і того простіше: з її-то амбіціями та щоб погодитися на ролю зіц-президента… А як же проросійська риторика цих фаворитів президентських перегонів? Вибори, панове, і цим усе сказано. Боротьба за російськомовний електорат південно-східних теренів. По суті, одна із передвиборчих дурилок поруч із антиНАТО, наданням москвинським матюкам статусу другої державної мови, продовженням строку базування Чорноморського флоту в Криму, Єдиним Економічним Простором, здачею газотранспортної системи і т.і. Перед кожними виборами зі стану «регіоналів» лунають такі антинаціональні страшилки, які так і залишаються на рівні галасу та кульок у сесійній залі.

Москва також порозумнішала. Після путінського вітального сороміцтва 2004 р. москвинські правителі не те, щоб аж так уже порозумнішали, але стали менш нахрапистими. Босяцький вибрик Президента РФ Мєдвєдєва – його відкритий лист Президенту України – це не стільки нахабне втручання у внутрішні справи суверенної держави, скільки перелік жорстких вимог до майбутнього очільника України, виконання яких задовольнить москвинів. На перших порах, звісно. Заразом вони вже не ризикують усі яйця складати в один кошик, себто робити ставку на якогось одного кандидата, приміром, Януковича. Гарантії, що він виграє вибори, зараз ніхто не дасть, а ще раз пошитися в дурні шанси є.

З Леді Ю. москвинам треба, образно кажучи, бронепоїзд тримати на запасній путі. За чарівною посмішкою та позірно беззахисною тендітною поставою ховається натура хижака, який відчайдушно, до останнього, не гребуючи будь-якими засобами захищатиме своє лігво. Для Ю.Т. взірцем сучасного державного діяча є «залізна леді» Маргарет Тетчер. Більш ніж переконаний, що москвофільська риторика кандидата на пост Президента України Юлії Тимошенко має чисто виборчий характер. Елементарний розрахунок: у другому турі виборці із Західної України і так, де вони дінуться, проголосують за неї, оскільки просто не буде альтернативи. А от попастися на «регіональному» російськомовному електоральному вигоні сам Бог велів. Як складатимуться взаємини між Києвом і Москвою в разі президентства Ю.Т. – темна вода во облацех. З упевненістю можна стверджувати одне: плазування а la Янукович перед Кремлем не буде. І за це маємо висловити безмежну вдячність. «Це» є нічим іншим як національною гідністю.

А як же бути з неминучим програшем багатостраждального народу? Без проблем. Цей велемудрий народ програв з того часу, коли безперечними фаворитами боїв без правил за президентську кучму визнав Янека і Леді Ю., себто сам себе змусив обирати між більшим і меншим злом. Що один, що друга є ревними прихильниками авторитарного (заснованого на беззастережному підпорядкуванні владі, авторитетові) стилю управління. Звідси можливий найбільший програш народу: велика вірогідність усихання, ущільнення, зменшення, обмеження, називайте як хочете, його політичних, громадянських прав і свобод. Хліба, звісно, побільшає, видовищами будемо забезпечені, а позаяк за все треба платити то вимагатимуть від нас загального «одобрямсу». Є нехороші передчуття, що буде спроба зверху започаткувати процес інтернаціоналізації. Утім, що було, те бачили, а що буде, побачимо.

Фаворити фаворитами, але обділяти увагою кандидатську «масовку» якось незручно. Пошуковувачі булави і пернача 2-3 ешелону заслуговують зацікавлення хоча б із-за того, що з таким шиком, по-купецьки викинули псу під хвіст 2,5 млн.грн. Це я так заради красного слівця, насправді ж у великій політиці (а вибори та ще й президентські – це кульмінація внутрішньополітичних подій) просто так нічого не робиться. Ніде як у політиці залишається злободенною фраза «слова дані для того, щоби приховувати думки і наміри». Ховають як правило, скажімо, не зовсім благородні цілі, наміри, побудження. Як в нашому випадку. Гадаю, ніхто не сподівається, що якийсь нікому невідомий самовисуванець на найвищу державну посаду раптом почне публічно сповідатися? Мовляв, простіть мене, грішного і продажного, але я технічний кандидат фаворита N: це він за мене вніс заставу, це на нього я проституюю і отримую за це «чорним налом», це я на час виборчої кампанії добровільно погодився працювати лайнометом, це мені у разі перемоги він пообіцяв «хлібне» стійло при державному кориті. Такі є, не сумнівайтеся.

Інша частина кандидатів вирішує свої вузько партійні проблеми і для них виборча президентська кампанія є всього-лиш початковим етапом майбутніх парламентських виборів. Як завжди, партійні інтереси тісно переплітаються з особистими. Прикладом цього може бути на перший погляд, скажімо, дивне рішення чинного президента повторно балотуватися на цей пост. Недоречно звучить питання: чому завідомий аутсайдер виборчих перегонів Віктор Ющенко ризикнув до дна випити гірку чашу всенародного «фе» і самовисунувся в кандидати? А куди дінешся, коли якось треба прикривати нижчеспиння. В українських умовах що гарантує безпечне життя? Іч, які здогадливі. Дійсно, вічна парламентська константа – депутатська недоторканність. І прошу не тішити себе ілюзіями та покладати великі надії на демократів укупі з націонал-. Родом кури чубаті. І їх обурене кудахкання про підступних «регіоналів», які блокують їхнє благородне починання, розраховане на легковірних. Отож і я кажу, що В.Ю. хоче використати виборчі перегони, щоби якось відмити імідж своєї партії «Наша Україна», який вона запаскудила по саме нікуди. Принаймні настільки відмити, щоби разом з нею переповзти через 3 % виборчий бар’єр і отримати статус «священної корови». Видать, життєва необхідність. Буває.

Президентський виборчий забіг для Юрія Костенка також є нічим іншим, як стартом дочасної парламентської виборчої кампанії. Не виключена можливість, що паралельно він виконує чиєсь замовлення. Він же буде пастися на Юліному вигоні і саме її електоральну травичку скубтиме. Ні, це не ствердження і навіть не підозра, а просто один із можливих варіантів причинно-наслідкового зв’язку. Пан Юрій, як і кожен шануючий себе вождь, страх як полюбляє бути як не під софітами, то поближче до рампи. Що надає таку можливість? Парламентська партія. Гріх не скористатися нагодою (та ще й за державний рахунок), щоби попіаритися самому та порекламувати, скажімо, не дуже популярну в народі УНП. Звідки 2,5 млн.грн. на заставу? Звісно ж, з членських внесків. А ви про що подумали?

У значно складнішій ситуації вождь Володимир Литвин. Незважаючи на те, що його Народна партія таки встигла вскочити в останній вагон парламентського потягу, це не дає гарантії, що для неї заброньовано сідало в парламентському курнику і на наступних виборах. Тим більше, що від вождя чимало залежить. Політичне ренегатство Олександра Мороза наглядно показало: зрада не оплачується. Та й і з самим вождем не все так гладко. Мало того, що Литвин обтяжений КГБістським минулим, так ще й справжнім Дамокловим мечем над ним висять плівки Мельниченка. Підбурювання до душогубства, знаєте, то дуже серйозний злочин.

«Кіндер-сюрприз» українського політикуму Арсеній Яценюк ці виборчі перегони сприймає дуже серйозно, саме як президентську кампанію. Видать, до цих пір доля була для нього поблажливою і ні разу не шльопнула його по попці. Звідси і зарозумілість політичного вискочки, мовляв, ми самі з вусами, тільки ніс не обріс. Гадав, що йому під силу отак з першого ж забігу подолати президентську висоту. Ще молоде-зелене. От як пару разів смажений півень клюне в тім’ячко, де й дінеться те жереб’яче викобелювання.

Позиціонування себе, супер-Арсенія, як абсолютно незалежну політичну фігуру виглядає просто несерйозно. Його ведуть. Ведуть серйозні люди з непристойно великим капіталом. Не за гарні ж очі його замалим не «усиновив» приватний телеканал Фірташа «Інтер», куди на ток-шоу «фронтовик» Арсеній ходить як на роботу. Попри всю його рекламно-агітаційну метушню ці вибори не стануть його зоряним часом, але він ще нам приїсться.

З воістину комсомольським запалом (досвід І секретаря Дніпропетровського ОК ЛКСМУ – це вам не фунт льондринок) кинувся у виборчий вир Сергій Тигипко. Як і всі інші кандидати він всі розуми з’їв і з висоти своєї веломудрості не промовляє, а рече, чеканить фрази. Знову ж таки подібно до інших він знає все і в разі самі знаєте чого, своєю твердою рукою п. Сергій наведе порядок і зробить Україну сильною. І цьому хочеться попрацювати диктатором. Ну що тут скажеш: якби йому довгий хвіст, то сам би собі боки повідбивав.

Комфортно себе почуває вічний кандидат у президенти «мальчиш-кибальчиш» Петро Симоненко. Поки ще живуть ті, для кого і донині «мой адрес Совєтский Союз», свої 4-5 % відсотків він матиме. Кажете, набере більше, позаяк ліві об’єдналися в могутній союз? Ну не знаю, але з арифметикою не посперечаєшся: якщо до 4-5 додати три нулі… Зрозуміло, що червоний вождь Петрик боротиметься не за президентську кучму, а використає державні кошти для антидержавної пропаганди та реклами «п’ятої колони» під назвою КПУ.

Для претендента на звання головного націоналіста України Олега Тягнибока ця виборча кампанія стала хорошою можливістю і далі розкручувати ВО «Свободу». До омріяного статусу парламентської партії залишилося всього-нічого, якийсь один відсоток. Постарайся, Олеже! Півтора-два десятки омандачених націоналістів погоди не зроблять, але безсумнівно скаламутять парламентське болото.

Гадаю, шановне панство погодиться, що пошуковувачі удачі на президентському виборчому ристалищі, рейтинг яких розпочинається з гонорових нуль цілих, не заслуговують на увагу. Будуть вони мелькати на телеекранах, щось там белькотіти, когось у чомусь звинувачувати, ще більше обгиджувати, надувати щоки, робити розумне обличчя. І на згадку про них залишиться рядок у бюлетені та й той зайвий. Парадоксально, але навіть такі абсолютні політичні нулі матимуть свій електоральний ужинок: обов’язково знайдеться по декілька тисяч диваків, які проголосують за кожного з них.

За нашими президентськими перегонами пильно стежать і з Заходу, і зі Сходу. Захід з деяким непокоєм і роздратуванням, мовляв, коли вже припиниться цей державний бардак і на місці безвідповідального балабона з’явиться лідер, з яким можна вести серйозні справи? Діаметрально протилежні очікування на Сході: Москву цілком влаштував би слабкий президент на кшталт Ющенка, незалежно від його політичної риторики. Слабкий президент – слабка держава. Слабка держава – вразлива, беззахисна держава. Якою, до речі, і є нині Україна.

Цікаво, хто буде задоволений нашим вибором – Захід чи Схід? Ми, зрозуміло, свій вибір оцінюватимемо емоційно: «Оце утнули!»

04.11.2009,

Богдан Гринчук