Безперспективний ідеал

Чи совою в пень, чи совою в дуба, а все сові буба. Це я так оптимістично підсумував результати майбутніх президентських виборів. Зрозуміло, сова – це ми, українці, а пеньків-дубів, яким кортить над нами попанувати, ніколи не бракувало. Не бракує і нині: рахунок пішов на дюжини. Добре, що не на копи.

А ще добре, що ми не москвини з їх безальтернативними виборами царя-батенька. У нас демократія! Будь-яка шушваль може записатися в кандидати на пост Президента України, унісши заставу в сумі 2,5 мільйони гривень. Бачите, яка вервечка претендентів на президентську чумарку вишикувалася? Правда ж, душа радіє і серце співає? Ні, уголос висловлювати свої почуття не варто. Статтею пахне. За дрібне хуліганство.

Не знаю як шановному панству, а мені від цих кандидатів у Наполеончики просто нудно. Усі вони ніби в одному інкубаторі вилупилися. Кожен з них як циганка-ворожка знає, що було, що буде і чим серце заспокоїться. Кожен навіть спросоння може відрапортувати, що в нашому житті «не так» та як повинно бути «так». (Звісно ж, за винятком конкретного єнакієвського пацана, який здатен спросоння хіба що затопити по пиці). Кожен обіцяє, що слина на губу принесе. Кожен переконує, що тільки він один, мудрий, білий та пухнастий, може порятувати Україну від неуникненної загибелі, яка наступить, якщо президентом не оберуть його, богопосланого. Кожен уважає нас несосвітенними телепнями, які бездумно проковтнуть його побрехеньки та в день виборів, ремигаючи, почвалають голосувати за нього. Одне слово, токують кандидати. (Токувати – особливим криком та відповідними рухами в період парування приманювати самок), заманюють електорат. І не скажеш, що безрезультатно. Дивна, одначе, річ: кожен зокрема ніби знає справжню ціну цим наперсточникам, а загалом приводимо до влади таке, не при дітях мовлячи…

А яке, узагалі-то, ми хочемо бачити при владі? Ми хоч самі про це знаємо чи, принаймні, здогадуємося? Забагато захотів, дорікаєте? Так і я ж про це: обираємо серцем (ну там, подобається – не подобається, люблю – не люблю, вірю – не вірю), а вже після вибору свою, делікатно кажучи, помилку оцінюємо головою. І пішло-поїхало вселенське скигління: і де були мої очі… і як це я примудрився… і що за мана найшла на мене… і який нечистий змусив мене голосувати за ОТАКЕ?

Нещодавно в часописі «Україна молода» відомий і шанований філософ, правозахисник, в’язень сумління, публіцист і т. і. Євген Сверстюк опублікував ознаки, якими на його думку повинен володіти Президент України. Як на мене, ці критерії швидше характеризують самого п. Євгена як щирого українця та невиправного ідеаліста. На це можу відповісти хіба що білою заздрістю. Отож, прикинемо наскільки відповідають ідеальному президенту «від Сверстюка» реальні кандидати в президенти «по життю».

1. «…українець з бездоганною репутацією і докладно висвітленою біографією». Даю уточнення: бездоганний – який не заслуговує ніякої догани, позбавлений будь-яких недоліків: непорочний, безпомилковий, незаплямований. Я знаю один персонаж, який органічно вписується в означення «непорочний» - непорочна Діва Марія. Така в ЦВК не зареєстрована. Усі інші порочні за визначенням, оскільки причетні до української політики, а вона, як відомо, і непорочність – речі несумісні. Справа в тім, що в українському політичному Зазеркаллі прийнята зовсім інша,ніж у нас, нормальних людей, шкала моральних цінностей. В українському політичному серпентарії є нормою брехливість, підступність, зрадливість, обман, наклеп, інтриганство, безчестя, лукавство, дворушність, зажерливість, недовіра та інші аморальні «чесноти». Так уже склалося, що з самих початків Незалежності політичний вакуум після комуняків заповнили меткі хлопці з атрофованими моральними засадами. От і діє принцип: убрався між ворони – крякай як они.

Щодо «докладного висвітлення біографії», то кладіть мене нагим на розпечену пательню, а я не повірю, що знайдеться дурень, який це добровільно зробить. У кожного є свій скелет у шафі. Без винятків.

2. «… високої культури і широкого кругозору з глибоким розумінням української історії і національних пріоритетів…». Є, безсумнівно, є такі люди. Ні на жаль, не прошарок, а окремі в полі зору. Серед кандидатів таких не бачу. Розумію, що п. Євген цим пунктом, зрештою, як загалом і всіма іншими, пив до Віктора Ющенка. Що ж, кумир завжди видається бездоганним. Придивившись же незашореними очима… Жаль слів. Розуміння національних пріоритетів і їх відстоювання – це зовсім різні речі, а саме з останнім за всі 18 з лишком років якось ніяк не складається. Знаєте, колекціонувати трипільські горщики чи хизуватися в льолях-вишиванках «від кутюр» і заразом дозволяти «п’ятій колоні» укупі з відвертими україножерами почувати себе в Україні привільно й радісно якось не ув’язується ні з національними пріоритетами, ні з національними інтересами. Це такі ж бандити як і злодії, грабіжники, вбивці, тільки й різниці, що посягають вони на нашу незалежність, свободу, національну гідність. Зауважу, посягаються безкарно. Як і належить при слабкому президентові та наскрізь корумпованій українській владі.

3. «… з бездоганною професійною репутацією і позитивним сімейним іміджем». Це вже мені нагадує щось «від Штірліца» Якщо під професійною репутацією мається на увазі професіоналізм, то це швидше підходить до державного службовця, оскільки в класифікаторі спеціальностей такої професії як президент не зазначено. Щодо сімейного іміджу, так будемо відвертими: цей імідж залежить від розуму чоловіка і дружини, себто наскільки вони здатні публічно прати брудну сімейну білизну.

4. «Людина, порядність і правдивість якої не ставилася під сумнів». А це ще що за унікум? Та з таким критерієм ми навіки-вічні залишимося безпрезидентськими сиротами! Ми що, будемо обирати святого, щоби перед ним палити свічки та курити фіміам, чи все ж таки газду в державі? Та ні, я і за порядність, і за правдивість, але не треба доводити до абсурду. Ну немає безгрішних людей – і край. І у святих, видать, були в біографії якісь непорозуміння з християнськими чеснотами, раз вони так ревно молилися, каялися та просили прощення в Бога Єгови. Зрештою, без гріха немає покаяння, а без покаяння нема спасіння. Звідси: не согрішивши – не спасешся.

5. «Незалежна політична фігура, не зв’язана з власним бізнесом і не обтяжена популістськими навичками, закоріненими в комуністичному вихованні». В українських реаліях політичній фігурі, якій раптом забрело в голову стати незалежним, є два гідних місця: кунсткамера чи палата № 6. Можливо, колись і будуть наші політичні фігури залежними від честі, совісті, гідності, волі виборців. Я до такої ідилії не доживу, оскільки складається враження, що і наші молоді фігури ще з пелюшок стають залежними від великих грошей та власних амбіцій. Щодо популістських навичок, так забери в нинішніх кандидатів на президентську кучму популізм – і їм ні про що буде говорити. У них же агітація побудована, т.б.м., на боротьбі протилежностей: ВОНИ – такі-сякі-перетакі, харцизяки-супостати, а я вам і в кишеню, і за пазуху, і повні жмені і все це відразу ж зранку як тільки сонце із-за клуні вигляне. Звісно, якщо ви мене оберете президентом та як би мені не тиночки та не перелази, себто якщо не заважатимуть Верховна Рада та всілякі інші суди вкупі з партіями і громадською думкою. Одне слово, щоби було «як Настя скаже, так і буде!»

6. «Президентові народ хоче вірити. Як правило, вірять тому, хто вірить у Бога і сповідується перед ним». Делікатно кажучи, вимога неоднозначна. За незалежні роки можновладці зробили все можливе і навіть зверх цього, щоби не просто зневірилися в них, але й згидилися. Ніхто ж не буде заперечувати, що нічого окрім відрази не може викликати ота показушна релігійність наших можновладців, яку вони нам демонструють «під телекамери». Так би мовити, відбувають номер для електорату. Вони що, і справді думають, що ми такі дурні, щоби повірити в щирість їхніх хаджів до Єрусалимів, Афонів, Ватиканів? Чи в щирість їх віри в Бога?

Народ дійсно хоче, най не так, щоби вірити владі, а бодай хоч довіряти. Не складається, немає гідної кандидатури. Замість словності суцільне словоблудство, а вірять, як правило, тому, у кого слово як твердая криця. У них з криці хіба що серце.

Щось зависоко п. Євген підняв планку вимог до майбутнього президента. Ми не такі вимогливі, правда ж? Назло самим собі підемо на вибори і з огидою виберемо щось таке… таке… Одне слово, як завжди.

02.11.2009,

Богдан Гринчук