Кохання — це стан душі. Це твердження не підлягає сумнівам, не потребує доказів. Коли ж кохання стає професією, тоді представниць кращої половини людства, які перетворили його на джерело свого існування, по-простому, на платні послуги, називають повіями. Відповідно, представників гіршої половини людства, які займаються тим же, зневажливо називають альфонсами. І патріотизм — також стан душі. Шановне панство може уявити патріота, який за любов до своєї Батьківщини, за відданість своєму народові, за свою готовність заради них піти на жертви й подвиги отримує заробітну плату? Я — ні. Ніяк не придумаю як би таку людину назвати, але це не суттєво.
Десь-так останні півроку в Україні посилено проводиться процес зомбування громадськості: мовляв, президент Віктор Ющенко є патріотом № 1 і якщо він не буде обраний на другий термін, то про українську Україну годі й думати, а із зникненням українськості кане в Лету і незалежність. Що ж, нормальна технологія виборчої кампанії, коли вип'ячуються якісь реальні заслуги кандидата і навколо них здіймається несосвітенний тарарам. Складається враження, що В.Ю. працює патріотом, а не президентом держави. Та ні, це просто чудово, що президент у нас національно свідомий, але п'ять років тому ми його найняли на посаду державного менеджера, себто управлінця, організатора діяльності закритого акціонерного товариства “Держава Україна”.
У нормальних державах головним критерієм оцінювання діяльності влади є ступінь виконання нею передвиборчих обіцянок. Т.б.м., оцінка розумом: що зробив і наскільки оце “зробив” поліпшило-погіршило життя громадян. Такий прагматизм, звісно, не для нас, ми все більше довіряємо своєму серцю: подобається — не подобається, наш — не наш, свій — чужий. І вже зовсім не згадуємо про обіцянки, себто попередню виборчу програму кандидата, який повторно претендує на владу. Спробуємо пригадати і принагідно нагадати Віктору Ющенко про його клатвенні передвиборчі обітниці 2004 р.
Віктор Ющенко, 55 р., економіст, Президент України, почесний президент Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Ріжте мене на дрібні шматочки, але я не маю пояснення, чому для В.Ю. таке важливе оце кіношно-фестивальне президентство, що він записав його в анкету кандидата, і за які-такі визначні заслуги він удостоєний цього звання. Кажете, ігумену діло, а братії зась? Ні так ні, я й не наполягаю. Добре вже й те, що за час президентства не “пообвішувався” науковими званнями та ступенями.
Попередня передвиборча програма була озаглавлена конкретно, рішуче і обнадійливо: “Десять кроків назустріч людям”. П'ять років виявилося замало, щоби подолати ці 6-7 м. Видать, після минулих виборів В.Ю. не пішов по прямій до людей, а збився на манівці і так і проблукав усе президентство.
Нинішня передвиборча програма кандидата Ющенка озаглавлена “Вільна, справедлива та сильна Україна”. Красива назва. Якби В.Ю. все ж таки пройшов обіцяні десять кроків, можна було б і повірити в його здатність побудувати таку цяця-ляля Україну.
Цілком закономірно, що всі без винятку передвиборчі програми — це благі наміри кандидатів у президенти, які вони обіцяють реалізувати у самі знаєте якому випадку. Про таких говорять: моя Гапка нехороша, зате гуторка мила. Сімнадцяти кандидатам легше: лепечи що хоч, аби губа не гуляла. Що з них візьмеш? Тут уже питання віри, ну і, звісно, ступені нашої недоумкуватості. Одному Вікторові Ющенку приходиться не тільки плести кошелі із смаженого дуба і наповнювати їх грушами з верби, але й звітуватися за п'ятирічку наших несповнених надій. Що говорити, як немає що сказати? От і приходиться ремигати дві теми: моя заслуга — це відродження історичної пам'яті, а у всьому невиконаному винувата “закосичена відьма”. Першими це знавісніле варнякання не стерпіли волиняки. На урочистостях з нагоди 810 р. з дня заснування Галицько-Волинського князівства вони обуреними криками перервали традиційні “свекрушині” звинувачення В.Ю. і змусили його говорити по темі, себто вітати волинян. А й справді, виступ В.Ю. виглядав як “зі святими упокой” на весіллі.
І на завершення цитата із передвиборчої програми В.Ю. 2004 р.: “Я йду на вибори, щоб подолати бідність і безробіття, забезпечити високі стандарти життя для простих людей... Я знаю, як ці проблеми вирішувати — і я вмію їх вирішувати... Вже з наступного року ми всі відчуємо, що живемо в зовсім іншій державі — яка дбає про всіх громадян, а не лише про чиновників та олігархів... В Україні буде зручно і затишно усім і кожному”. Які вже тут коментарі?
Володимир Литвин, 53 р., історик, академік Академії правових наук, академік Національної академії наук, професор, Герой України, заслужений діяч науки і техніки, Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки. І ще один статус, про який селянський син соромливо замовчує: учасник бойових дій. Бойові дії полковника запасу СБУ Володимира Литвина полягали в добовому перебуванні цього відчайдушного вояки в розташуванні українського підрозділу миротворчих сил на Балканах. Одне слово, скромний чоловік. Яка ж тут іронія? Бойового ордена за свою участь у добових бойових діях не вициганив? А міг би. Отож бо і є справжня скромність.
Гадаю, оте “усім усе відразу ж як тільки...” переповідати не варто: стандартні передвиборчі обіцянки-цяцянки, про які обіцяльники забувають на другий день після виборів. Прикро, але забуваємо і ми, тому роками і дивимося на одні і ті ж осоружні парсуни. Для нас мало б бути більш важливе не напхане черево, а те, куди ці сусаніни нас поведуть. Судячи з бігбордів, усенька Україна просто-таки б'ється в істериці за Литвином. І я знаю чому! А тому, що він усіх нас поставить розчепірою між Московією і Європою. І нічого я не вигадую, можете переконатися самі:
"... вибудова двох полюсів безпеки держави:“... налагодження добросусідських відносин з країнами-сусідами;поглиблення співпраці з міжнародними інституціями та країнами у межах, щодозволяють гарантувати територіальну цілісність та суверенітет України;реалізація ідеї єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном;досягнення угоди з ЄС про співпрацю...”
Неестетичне, скажу я вам, видовище — 46-мільйонний народ розчепірою. Але то ненадовго, оскільки чим горщик накипів, тим і смердітиме. А “накипів” В.Литвин, видать, КГБ-істським вишколом, інакше чого б це він так настійливо агітував за позаблоковий статус України. Щоби залишилися ми сам на сам з москвинською ордою. Отак-от, голос як сурмонька, та чортова душонька.
Анатолій Гриценко, 52 р., Київське вище військове авіаційне інженерне училище, Інститут іноземних мов Міністерства оборони США, Університет Військово-повітряних сил США, Академія Збройних Сил України, кандидата технічних наук, полковник запасу.
Одне слово, військова кісточка і абсолютно природно виглядає гасло його передвиборчої програми: “Присягаю народу України”. (Доречніше було б “українському народу”, але добре і так). Цікава програма. Емоційна і прямолінійна. Її лейтмотивом є чітке і жорстке протистояння - “моя країна — їх держава”. Як не погодитися? Країна — це ж Батьківщина, своя, рідні домівка, а держава — апарат політичної влади в суспільстві. Що за апарат ми маємо, не мені говорити, не вам слухати.
Суть програми полковника-патріота зосереджена в трьох реченнях, по-військовому чітко і однозначно: “Зламаю їхню державу, змушу їх працювати для країни і народу. Для мене — це справа честі! ... І тоді ми назвемо її Нашою Державою”. Красива мрія — злити воєдино Батьківщину і Державу. Навіть не стану ставити на голосування.
Є в програмі п.Анатолія одна “родзинка”, якої немає ні в кого із його суперників на президентських перегонах: “Президент особисто формує і очолює Уряд. Він сам виконує те, що обіцяв. У приміщенні Кабміну. Решта будівель звільняються”. Відповідальність! Як в око вліпив, позаяк у наших можновладців просто талант недолуго керувати, зате вміло грабувати — і ні за що не відповідати.
Признаюся, мені припала до душі прямолінійність п.Анатолія. Приміром, у передвиборчих програмах усі кандидати ну просто вогнем дихають на корупціонерів. Ух, напудили! А в програмі кандидата Гриценка як єлеєм по наших губах: “Я людина військова. А військові мародерів судять швидко і справедливо”. Інколи дуже важливо назвати речі своїми іменами. Мародер — вояк, що грабує вбитих та поранених після бою або мирне населення під час війни. Вісімнадцять років ми боремося за виживання, фактично перебуваємо в стані війни, окупації. За цей час наші втрати — 4 мільйони мирного населення. Оце і є результат мародерства наших мародерів у краватках. Мародерствують і на мертвих, і на живих і на ненароджених.
Юлія Тимошенко, 49 р., економіст, кандидат економічних наук, Прем'єр-міністр України, проживає в м.Дніпропетровську, Голова політичної партії Всеукраїнського об'єднання “Батьківщина”, заміжня.
Гасло передвиборчої програми п. кандидата у Президенти України: “Україна переможе. Україна — це ти!”. Приймається. А далі для мене суцільні тиночки та перетинки. Відверто, як на духу: не зна-ю як прокоментувати чи хоч би зрозуміло переповісти цей художньо-публіцистичний нарис про все. Є одна малесенька зачіпочка, але, попереджую, виглядатиме дивакувато.
Після того, як я сумлінно і без толку читав-перечитував програму Ю.Т., мене осяйнуло: а якщо читати, т.б.м., “від протилежного”? Еге ж, звичайнісінький причинно-наслідковий зв'язок: якщо пропонується вирішення якоїсь проблеми, значить така проблема існує. Приміром, якщо в програмі записано “я вірю в установлення справедливості та порядку”, значить нині ні справедливості, ні порядку немає. Це незаперечна істина, яку під присягою підтвердять 99 % громадян суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави України. (Та, їй-право, не єхидствую я і тим більше не сиплю сіль на рани. То не я, то Конституція України так безчинствує). Або якщо написано, що “без створення чесних правосудних судів...”, то це означає, що чесних правосудних судів у нас кат ма. Хто б сумнівався. О, ще один типовий приклад: “я вірю — корупційний союз влади і олігархії буде знищено”. Читай: владно-олігархічний союз цвіте і пахне. Хтось заперечуватиме? А як вам подобається отакий пасаж: “ стане невідворотною відповідальність влади за порушення Конституції та законів, за корупцію”. Ой, леленько, так це ж, страшно подумати, влада в нас порушує всі закони вкупі з Основним, у робочий час займається корупцією і не несе невідворотної відповідальності! Ніколи б не подумав: з таким обуренням таврують клятих корупціонерів, так чесно дивляться в очі, такими грізними законами їх полохають... І от на тобі, такий конфуз.
Ці декілька прикладів уважатимемо тестовими. Шановне панство переконалося, що моя метода спрацьовує? А це означає цікаву річ: якщо таким чином “від зворотного” прочитати всю передвиборчу програму Ю.Т., то матимемо реальну картину справ, справунків та неподобств станом на кінець 2009 р. Одне слово, побачимо наяву, який-такий спадок дістанеться новообраному президенту. Звісно ж, це буде суб'єктивний погляд Юлії Тимошенко, хоча кому, як не Прем'єр-міністру знати реальний стан речей в державі. Що ж, з Богом, Парасю, заки люди трапляються.
Дев'ятнадцятий рік Незалежності. Три президенти. Шість скликань Верховної Ради. Десь із півтори копи прем'єрів. І наслідки їх гарування на державній нивці.
Кажуть, покаянну голову не січуть. Я — каюся. Добросовісно і скрупульозно вибрав з програми, що в Україні є і чого в ній немає. І відчув, що потихеньку звірію. Вийшла настільки обридлива картина, що було б великим гріхом показувати її шановному панству в переддень Різдв'яних свят. Обмежуся коротким висновком, тим паче, що ви й самі перейшли крізь сито і решето та бачили горох і сочевицю.
В Україні є: корупційний союз влади і олігархії, безвідповідальність, безконтрольність, безкарність влади, бандити у владі.
В Україні немає: справедливості та порядку.
Ось такий “незалежний” ужинок маємо від діяльності нашої (чи ж нашої?) старшини і власної недолугості. З ними все зрозуміло. Цій старшині вже давно виставив діагноз В.Липинський: “Державне думання для українського хама чуже і незрозуміле”. У наших реаліях можна уточнити: мародерствуючого хама. А ми? Що, заслужили такої зневаги? Певно, що так. Допоки не усвідомимо, що “стабільними в Україні можуть бути тільки дві влади: або українська національна, або чужа” /(С) В.Іванишин/. Думайте, панове українці, коли обиратимете.
25.12.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар