Політичні півпарубки

Хто до кого, а я до Параски. Тут уже хочеш-не хочеш, а мусиш продовжувати знайомити шановне панство з рецептами передвиборчих страв, які нам пропонують ТАКІ люди і від яких кожен з нас стане ситим, п'яним і ніс у табаці. Це я так сам до себе, оскільки підозрюю, що високоповажні кандидати в президенти, яких не торкнеться моє сумирне перо, будуть дуже ображені. Торкнеться, позаяк кожен заслужив.

Зпосеред грізного передвиборчого рикання заматерілих політичних зубрів лунає заливисто-нахабне тявкання молодняка. Це — політичні півпарубки, які зіп'ялися на ноги вже в “незалежні” часи. Їх мізки не вражені комуністично-комсомольською пліснявою, мислення не обмежене “совковськими” шорами, держава Україна для них — це їх країна, їх Батьківщина. Ми про них нічого не знаємо, оскільки СИСТЕМА наглухо заблокувала від них владні коридори. Еге ж, ті самі старі міхи і молоде вино.

Олег Рябоконь, 36 р., юрист-міжнародник, магістр міжнародного права. Освіта — тільки руками сплеснути: Український інститут міжнародних відносин, Джоржтаунський та Гарвардський університети (США).

Видать, п. Олег є ревним прихильником Козьми Пруткова, якщо в основу своєї передвиборчої програми поклав одну із його максим: “Зри в корінь!” Отак позрів, потім придивився уважніше, з несмаком покрутив головою — і виніс вердикт:

1. ”Сьогодні ми — раби у власній державі”.
2. “Корінь зла — це порочна система влади”.
3. “Найперше, що ми маємо зробити — побудувати громадянське суспільство”...

Оте саме громадянське суспільство, про яке абсолютна більшість нинішнього суспільства ні сном - ні духом не відає. Тим гірше для нього, оскільки п. Олег виключно розбудоване “від і до” громадянське суспільство вважає безальтернативною панацеєю від усіх наших бід і негараздів. Мовляв, от як ми понастворюємо всіляких громадських об'єднань-кооперацій, та як почнемо контролювати владу, та як виховаємо високопрофесійних громадських управлінців, та як скажемо СИСТЕМІ: “Ану, посунься, дай нам місце за владним столом!”... Романтик, одначе. В українських умовах діє інша мудрість: “Поки бабуся спече книші, у дідуся не буде душі”. Тут доцільніше прислухатися до рішучої поради Івана Франка: “Лупайте сю скалу...” З другого боку, навіть найдовша дорога починається з першого кроку. Одне слово, почин кращий од грошей.

Олександр Пабат, 35 р., лікар-стоматолог, магістр з фінансів, юрист (знай наших!), спец з утворення громадських об'єднань, вождь всеукраїнського громадського руху “Народна Армія Спасіння”.

Свою програму п. Олександр назвав скромно, але з натяком: “Програма Спасіння країни”. І не надійтеся, щоби я своїми неоковирними словами передавав чеканні формулювання крутого кандидата в президенти. Коли ворони каркають, солов'ї не співають. До уваги шановного панства передвиборчі солов'їні трелі гарячого політичного півпарубка:

- Народ довірив мені представляти інтереси мільйонів...

- В Україні не буде безробіття!

- Україна не буде годівничкою олігархів!

- Україна не буде сировинним придатком!

- В Україні не буде панування негідницької корупційної системи!

- В Україні не буде безвідповідальної влади!”

Хто “за”? Одноголосно.Хто “проти”? Процвітаючі на фоні злиденного народу 50 найзаможніших родин — отих самих клятих олігархів. Неподобство!

Роз'юшений на цих супостатів представник, він же довірена особа, мільйонів, гаркнув: “Іду на ви!”

- Я забезпечу чесність влади!

- Я припиню роз'эднання України!

- Я припиню безглузді мовні конфлікти!

- Я поверну Україні землю!”

Після того як “Я” виконає свої клятвенні передвиборчі обітниці (“Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і перед виборами” /(С) Отто фон Бісмарк/) настане ліпота:

Україна буде по-справжньому

- розвиватися!

- рости!

- дружелюбною!

- справедливою!

- народною!”

Одне слово, дав Бог роток, дасть і шматок.

Арсеній Яценюк, 35 р., юрист, економіст з обліку та аудиту, чистокровний (аж до третього коліна) українець, “кіндер-сюрприз” української політики, дитяче прізвисько “кролик Сєня”, позиціонує себе як жорсткий, прагматичний політик наполеонівського штибу. Як на мене, вискакуля і хвалько.

Його поява на виборчому вигоні таки призвела до деякого сум'яття серед більш-менш усталеного політичного стада. Це як жвавий бичок, що вирвався з воловника на волю: гасає, брикається, землю риє, нагнувши голову і наставивши ріжки, пре кудись наосліп. Статечна худоба не те, щоби його боялася, але спочатку сприйняла насторожено, а потім зрозуміла, що він з ними з одного сукна гудзики, а ця показна безкомпромісність, чванькувата зверхність, мовляв, ще й не такі сосни рубали — то все від зеленої молодості, задерикуватості везунчика. По-науковому мовлячи, усі ці передвиборчі вихиляси (орлиний погляд, метал в голосі, чеканні фрази, безкомпромісність тверджень, погрозливий тон) — то є звичайнісінька політтехнологія, гра на публіку, т.б.м., створення собі іміджу “сильної руки”. Чи сильної лапки, як хтось смішливий.

Назвав юний кандидат свою передвиборчу програму не скажу, щоби оригінально: “Новий Курс”. Новий так новий. Добре, що хоч не “короткий”. Суть курсу — у модернізації (осучасненні) і розвитку всієї держави. Усенької без винятків і вилучень! За рецептом “асенізатора революції”: “Закрити, прочистити і знову відкрити”. Під мудрим керівництвом Яценюка-вождя всіх віків і народ... даруйте, занесло.

П'ятирічок не буде, натомість будуть десятирічки. Принаймні А.Я. саме за десять років планує здійснити:

а) індустріалізацію;

б) розвиток сільського господарства;

в) відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення;

г) проектування і побудову боєздатної сучасної армії.

Вам не видається, що це вже було? Достобіса знайоме. Якщо в пункті “б” написати “колективізація”... Тьфу-тьфу-тьфу, згинь, нечиста вусата сило!

Так, пропускаємо традиційні передвиборчі зойки, стогони та прокляття і натикаємося на цікаву новацію: Київ — пуп східноєвропейської цивілізації! Москалі до нас на поклон їздитимуть?! Ех, дожити б... І чого б це я реготав? Чорним по білому надруковано і скріплено печаткою ЦВК: “Київ має повернути собі роль центру та лідера східноєвропейської цивілізації”. Коли в останній раз Київ надував щоки? Десь-так років з тисячу тому при Київській Русі? Лаврентій Павл... та що це за мана?... звісно ж, Арсеній Петрович пішов далі: у сферу впливу і стратегічних інтересів Києва він включив Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Молдову та Росію. Чому не сподобилися милості Арсенія І Узбекистан та Туркменія — се є таїна велика. Вирішив — і все! Не черні ж пояснювати? Ця новація називається “Східноєвропейський проект”.

Якщо шановне панство сподівається, що А.Я. на цьому заспокоїться, то вас чекає велике розчарування: з нашого політичного півпарубка ідеї фонтанують. І не якісь-там містечкові, а глобальні. Як вам подобається проект Великої Європи? Що це ще за лиха година? Е, не нам, у свинниці родившися, між святими обідати. А означає цей проект ось що: Україна виступає ініціатором та співавтором формування єдиного простору Великої Європи від Атлантики до Тихого океану. Гігантоманія чи щось із сфери медицини?

Оце, власне, і все. Як мені житиметься під десницею Арсенія-І у Східно-Європейському Союзі, а потім у Великій Європі? Кажете, якщо виживу та доживу то якось проживу? Хіба що. “Якось” я і зараз живу, тож не звикати.

Олег Тягнибок, 41 р., лікар-хірург, юрист, позиціонує себе як крутий націоналюга № 1 в Україні на кшалт прямого спадкоємця Степана Бандери.

Програма надзвичайно жорстка, т.б.м., у східному напрямку. По суті, це є:

а) оголошення “холодної війни” Московії;

б) план побудови Великої України “від Сяну до Дону”.

Зрозуміло, що прийдеться побити горшки і з “братами ляхами”. Що ж, крайній радикалізм має право на існування на рівні громадського руху, але як державна політика в цивілізованому світі він просто не сприймається. Що ж, кортить п. Олегу подемонструвати неіснуючі м'язи — прапор йому в руки і вперед .

До речі, щодо м'язів. За передвиборчим рецептом О.Т. вони мають бути ядерними. Еге ж, так і записано: “Ядерний статус України”. І взагалі, реалізація його програми “Велика Україна” повинна розпочатися з мілітаризації держави: гармати замість масла! Правда ж, щось знайоме? Тільки замість гармат ядерні боєголовки і ракети, націлені на схід. Якщо вже кортить з москвинами розмовляти з позиції сили, то, як мінімум, треба мати цю силу. Затягнемо пояси, панове, щоби кляті москалі нас боялися! Для цього треба всього-нічого: увійти разом з Північною Кореєю та Іраном у Клуб ядерних ізгоїв, позаяк до клубу ядерних держав нас і на гарматний постріл не підпустять.

Національно стурбований кандидат у президенти Олег Тягнибок при совітах прожив усього 23 р., але, видать, устиг просякнутися більшовицьким духом: нехай не поважають, аби боялися. Може б за взірець брати не лихої пам'яті Совєтський Союз чи нинішню Московію, а ту ж Швецію? Вона-то і без ядерних кулаків шанована у всьому світі.

Реалізація деяких пунктів програми О.Т. викликає, скажімо, запитання. Приміром “Програма односторонніх дій України в разі невиконання РФ зобов'язань щодо виведення Чорноморського флоту РФ з території України до 2017 р.” Що це за “односторонні дії”? Пустимо на дно флот і переб'ємо весь гарнізон в Севастополі? Чи всього-лиш візьмемо в облогу і блокуватимемо до тих пір, аж поки не вимруть від голоду і спраги? Або оцей: “Офіційне визнання, вибачення та компенсація за геноцид українців”. Зрозуміло, вибачатися і сплачувати компенсації повинні москвини. І як їх змусити це зробити? Чи п. Олег діє за принципом: мені б прокукурікати, а там хоч не світай?

Після ознайомлення з цією програмою у мене виникло одне-єдине питання: Олег Тягнибок провокатор чи просто клеїть дурня задля голосів радикально налаштованих виборців?

Людмила Супрун, 44 р., юрист, доктор економічних наук, голова двічі народної партії, Голова Державного агенства України з інвестицій та інновацій.

Відверто кажучи, скучна програма: усе погано, а от як я стану президентом, то все відповідатиме кращим європейським соціальним стандартам. А чому не американським чи японським? Для різноманітності чи хоч би ради сміху. Уся програма мене надихнула хіба що на одне питання до шановного панства: як називається той звір, ухватившися за хвіст якого п. Людмила підтягне Україну до тих самих омріяних і як горизонт недосяжних європейських стандартів життя? Іч, які розумні, відразу вгадали. Дійсно, цей звір називається “Інноваційно-інвестиційні проекти”. Що поробиш, кожна лисиця свій хвостик хвалить.

Юрій Костенко, 58 р., інженер-механік, партійна кар'єра — від члена Центрального Проводу НРУ до Голови УНП, з 1990 р. має абонемент на участь у президентських виборчих перегонах.

Програмове гасло п. Юрія ну дуже національно свідоме: “Роби українське, купуй українське, захищай українське — бо це твоє!” У 30-ті роки минулого століття українська кооперація в Польщі мала лаконічніше гасло: “Свій до свого по своє”.

На мій превеликий жаль передвиборча програма Ю.К. не викликає ні застережень, ні зауважень, ні емоцій. Це, якщо так можна сказати, викладені скоромовкою 56 позицій його бачення виходу із економічної кризи. Нічого ні нового, ні надзвичайного: усе це ми аж до нудоти наслухалися з радіопередач та бридотних політичних ток-шоу. Усі мудрагелі, усі знають, що “не так”, усі знають “як” і всі ж гуртом усе глибше запихають нас у дупу. До честі п. Юрія, у його програмі відсутні як зойки і соплі, так і прокльони. А ще немає згадки про Московію, ніби вона провалилася в тартар і за нашим східним кордоном розкинулася нічия пустеля.

Гадаю, шановне панство зрозуміло, що ні Людмила Супрун, ні Юрій Костенко до політичних півпарубків не відносяться. Жарти жартами, але “лавка запасних” політиків нової формації в нас обурливо коротка. Зрозуміло, наші політичні “старці”, намертво зв'язані ментальною пуповиною із совіцькою епохою, зробили, та й роблять, усе можливе, щоби не допустити свіжий струмінь у своє затхле й ізольоване болото. Ми ж як можемо, так їм у цьому і допомагаємо. Не сумніваюся, що і на цей раз мужньо підставимо шию, а потім носитимемо нашийник наче почесну відзнаку за особисті заслуги.

05.12.2009,

Богдан Гринчук