Якою основною рисою характеру повинен володіти достойник, котрий вирішив претендувати на гетьманські клейноди? Мудрість, упевнені? Ви що, не бачите, яка «проФФесура» як бугай до злучки рветься до влади? Патріотизм, ніяково промимрили? Та хто цих патріотів допустить хоча б до огорожі президентської резиденції? Інтернаціональна Юля? Єнакієвський пацан із до кісткового мозку змосковщеною душею? Етнічно чужі і ворожі українству олігархи-глитаї Фірташ, Коломойський, Ахметов? Хоружівський месія, патріотичні патякання якого про національні інтереси вже набили оскомину? І скільки це відвертих антиукраїнських вражин і національних грабіжників-бандюганів він посадив у тюрми? То чого варті його національно-свідомі просторікування замість жорсткого застосування д них сили закону? Порядність, пригадали? Правда ж, самим ніяково стало. Дурницю ляпнули, еге ж? Буває. В українській політиці порядність – гандж невибачальний. У нас порядний політик звучить так само правдоподібно, як суха вода чи гарячий лід.
Що, фантазія вичерпалася? Гаразд, підкажу вам, наївнякам-простакам. Претендент на президентську кучму в першу чергу повинен бути неабияким нахабою, себто людиною, котра діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до нього інших. Одні жахнулися, другі недовірливо покрутили головою? Мовляв, Віктор Ющенко не такий. Можливо, хоча однозначно стверджувати я б не ризикнув. П’ять років тому сільський бухгалтер із типовою совковською ментальністю волею долі опинився в потрібний час у потрібному місці. Із-за відсутності альтернативи право-центристи проголосили його демократом, дали йому в руки жовто-блакитну корогву, нашвидкуруч навчили націонал-патріотичним гаслам, поставили поперед себе – і… Чого Івась не навчився, того й Іван не буде вміти. Або навпаки: чого Івася навчили, те й Іван робитиме. За чотири з половиною роки переконалися, чого Вітю навчили, чи не так?
У народі кажуть: на одній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаб ловить. Це про наш президентсько-виборчий вигін. Усі там є: і воли – претенденти-«важковаговики»; і бузьки – претенденти без будь-якої перспективи на перемогу, котрі беруть участь у виборчих перегонах виключно заради рекламування своєї партії (з прицілом на майбутні парламентські вибори); і жабенята – технічні кандидати, найняті для обскубування електорату основних гравців.
Ніби завчасно говорити про президентські вибори, але, як слушно підмітив народ, тільки в могилу ніколи не пізно і завжди зарано. Тим більше, що ВР в першому читанні вже прийняла законопроект «Про вибори Президента України», одне із положень якого передбачає скорочення терміну виборчої кампанії зі 120 до 90 днів. А це означає, що принаймні на чверть насиченіші будуть помиї, якими поливатимуть один одного кандидати, на чверть смердючішим буде бруд компроматів, на чверть збільшиться концентрація брехні, словоблудства, єхидства, наклепів. Одне слово, Україну на 90 днів накриє дев’ятий вал взаємокандидатського бруду. Як уникнути цієї бридоти, жахаєтеся? Є вихід: виключити телевізор і радіо, не брати в руки часописи, йдучи вулицею, дивитися тільки під ноги і ні в якому разі в сторони, позаяк усе, що тверде і стоїть на місці – паркани, стовпи, фасади будинків, дерева, собачі будки і т.і. будуть спаскуджені рекламною макулатурою з вождівсько-батьківськими парсунами кандидатів.
Про майбутніх претендентів на гетьманство ми ще будемо розмірковувати багато-багато, аж до обридніння. Звісно ж, об’єктивно, неупереджено і говоритимемо правду, одну тільки правду, нічого, крім правди. Якщо я десь і дозволю собі оціночні судження, то це буде виключно в межах закону. Надіюсь. А тепер проведемо таке собі шапкове знайомство з достойниками, котрі вже публічно заявили про свій намір брати штурмом Маріїнський палац.
Про політичних «волів» - «важковаговиків» - Януковича, Тимошенко, Ющенка (т.б.м., «віл» за посадою) нічого нового сказати не можна. Зрештою, нічого нового і вони не запропонують. Усі вони вже «ретро», хоча поки що не здогадуються. Директор-господарник, «залізна» леді, самозваний месія – такі різні, чи не так? А ніби з одного інкубатора вийшли: кожен домагається не просто влади, а одноосібного абсолютного володарювання. Янукович готовий стверджувати свій авторитет кулаками по пиках ослушників. Юля мстить по-жіночому: ослушник перестає для неї існувати. Ющенко – він і є Ющенко, а тому і діє боягузливо і підленько: учорашні друзі взнають про його неласку і свою відставку із ЗМІ. Між Янеком, Юлею і Ющем є і фундаментальна відмінність: якщо перші двоє разом з владою готові взяти на себе і відповідальність (цікаво, а перед ким це збираються відповідати ці потенційні диктатори?), то наш месія-сибарит панічно її боїться. До всеукраїнського сорому, схоже, що і на цей раз ми вкотре проявимо національний дебілізм і оберемо президентом когось із цієї нечестивої трійці. І в черговий раз пошиємося в дурні.
«Спрямувати…», «Запровадити…», «Гарантувати…», «Зменшити…», «Сприяти…», «Залучити…», «Збільшити…», «Відновити…», «Створити…», «Забезпечити…». Це перші слова із зобов’язань Віктора Ющенка, викладених у його передвиборчій програмі – 2004. «Десять кроків назустріч людям». Усього таких зобов’язань було 60 і всі до одного в такому ж стилі «вшануймося ж за те, завдяки чому, ми, незважаючи ні на що, завжди готові». Усе це було словоблудством і, зрозуміло, ні один пункт не був виконаний. Ні, Ющенко не виняток. Подібним політичним шарлатанством грішать усі без винятку доблесні представники, назвімо їх, старої чи постсовіцької бидлоеліти. Так я ж і говорю, що шарлатани, по-науковому пройдисвіти. От коли замість базікання ні про що з клятвенними обіцянками зробити все і негайно від кандидата ви почуєте конкретний план вирішення проблеми (законопроекти, бізнес-плани, джерела фінансування, термін виконання, результати на виході), до такого кандидата варто придивитися уважніше. Можливо, це політик нової генерації, ота нова сила, яку ми з таким нетерпінням, аж перебираючи ногами, очікуємо.
«Звільнити суддів, які заплямували себе корупцією…», «Очистити правоохоронні органи від корупціонерів…» - це все з тих же «Десять кроків…» Ну дуже ефективно, чи не так? Звільнив і очистив – і стали судді та правоохоронці такими чесними, що проби ніде ставити. Це також любимий коник політпройдисвітів – гучно горланити: «Тримай злодія!» Перефразуючи відомий вислів, можна сказати: «Для того, щоб побороти корупцію, треба її очолити». Очолили. Для боротьби з корупцією понастворювали комісій, комітетів, відділів, управлінь… Залишилося створити міністерство. Зрозуміло, що всі ці антикорупційні органи очолили корупціонери. Воно і не дивно: при тотальній корупції чесні працівники просто не приживаються. Отож, уважно прислухайтеся до кандидата, а ще краще прочитайте його передвиборчу програму. Якщо замість конкретного, детального реформування системи правосуддя там будуть загальні гасла «Подолаємо корупцію!», «Бандитам – тюрми!», «Закон один для всіх!» - перед вами пройда, у якого рило в корупційному пушку. Було б вірніше бачення кандидатом плану реформування системи правосуддя поставити на перше місце, оскільки в демократичних державах саме судова гілка влади є головною. Ви гадаєте, у НИХ державний апарат суціль із янголів, схимників і черниць? Нічого подібного, але вони просто бояться порушити закон, позаяк знають, що за цим настане невідворотне покарання незалежно від чину, положення в суспільстві чи статків. Це гарантується реальною, а не декларативною, незалежністю судової системи.
«Нехай тому трясця, кому війна щастя» - категорично стверджує народна мудрість. Псевдополітичні ханурики вміло зіштовхують нас лобами і ми з вибалушеними очима осатаніло боремося з тими, хто думає не так як ми, хоча і в нас, і в них житейські проблеми однакові. Нічого нового в цьому немає. Згадайте-но лихої пам’яті совіцькі часи і постійні заклики червонопузої керівної сволоти до боротьби: за мир і проти світового імперіалізму, за комунізм і проти українського буржуазного націоналізму, за перевиконання соціалістичних зобов’язань і проти буржуазної ідеології, за врожай і проти спекулянтів… Нині тільки заклики змінилися (за союз з Московією і проти НАТО, за двомовність і проти націоналізму), а мета залишилася та ж сама: розділяй і володарюй. По-суті, 18 років панівна бидлоеліта нас тримає в стані перманентної холодної громадянської війни. Ми осатаніло боремося, а вони підсміюються в кулака і панують. Панують, погрожуючи розшматувати Україну. І по цьому легко розпізнати мурло бидлоеліти.
Гарячково вишуковуючи способи залишитися при владі, політичні «наперсточники» традиційно перед виборами «здіймають хвилю» щодо форми правління –президентська чи парламентська республіка, та яка з них буде найкращою в Україні. Чергова дурилка. Америка, Франція – президентські республіки, Швеція, Німеччина – парламентські. Яким чином форма правління в цих державах відображається на їх демократичності, рівні життя і соціальній захищеності громадян? Суть же не в формі, а в змісту, ключовим фактором якого є відповідальність влади. Генадій Люк на сайті «УП» («Нова еліта. Тест на право бути лідером») вивів базову формулу системи ефективної демократичної влади: дуже широкі повноваження + персональна відповідальність за результат + потужна система противаг і контролю. Я б ще добавив: невідворотність покарання. Еге ж, оте саме «крок вправо, крок уліво від закону – неминуча буцегарня». Маємо перед очима взірець владної безвідповідальності – Президента України, з руками, які ніколи не крали. Уже викликає відразу його втикацька манера керування країною: втручається у всі без винятку сфери діяльності уряду, дає сотні цінних вказівок, доручень (ніхто їх не виконує, а йому це байдуже за принципом «аби прокукурікати, а там хоч не світай») – ні перед ким ні за що не відповідає. Коли в програмі кандидата ви побачите не тільки пункт про жорстку відповідальність влади за свої дії або бездіяльність, а й чітко виписаний механізм контролю суспільства, перед вами представник нової еліти.
І насамкінець. Ми маємо УКРАЇНСЬКУ державу. Наше національне коріння сягає тисячоліть і неприродно виглядав би очільник держави з інтернаціональним духом. Попри сичання, скавуління, гавкання, звинувачення всіляких безбатьченків-москволюбів у націоналізмі, наш обранець повинен любити свою країну і ця його любов повинна бути з кулаками.
За такими ознаками і відрізнятимемо політичних крутіїв з патологічною жадобою влади заради влади і нормальних політиків, для яких вищою метою є національні інтереси.
Претендентів на новоелітну родословну поки що троє – Яценюк, Гриценко, Тигіпко. Не сумнівайтеся, невдовзі псевдоеліта почне вигулькувати як гриби після дощу. Хоча в нас усе ще не вистачає кебети обрати справді достойного, але політичну шпану таки навчилися вираховувати і відсікати. Ще б прикупити дещицю розуму зі здоровим глуздом упридачу, щоби обрати національного газду, - і горенька б не знали.
Арсеній Яценюк. Інформаційний фантом з вражаючою трудовою книжкою (цікаво було б знати, на чиїх шлейках тримаються його кар’єрні штани?), без команди, без програми, з невідомою системою поглядів. Про погляди, зрештою, можна судити опосередковано, за принципом «з ким поведешся, того й наберешся». Для планування своєї виборчої кампанії Арсеній Яценюк запросив одних із найодіозніших російських політтехнологів – Тімофєя Сєргєйцева, Дмітрія Кулікова та Іскандера Валітова. Ця компанія в 2004 році працювала в таємному штабі В.Януковича в Музейному провулку і саме вони розпланували виборчу вакханалію, яка завершилася Майданом. Пікантність ситуації полягає в тому, що своїми політтехнологами (а їм він повинен довіряти за визначенням) Арсеній Яценюк обрав дрімучих українофобів.
У 2007 р. в московському журналі «Профіль» була опублікована стаття «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА… Запануєм і ми браття у своїй сторонці?» Познайомтеся панове, із фрагментом (мовою оригіналу): «…украинские политики, проводящие «десоветизацию», игнорируют значимый исторический факт: сегодняшняя Украина исключительно продукт деятельности советской власти. Сегодняшняя Украина была собрана по частям советской властью и объявлена ею государством… Делигитимизация советского периода автоматически ведет к дефрагментации государства Украина в нынешнем виде…» Отак-то, українці, ніколи не було ніякої України і тільки благодійники Лєнін-Сталін змилостивилися і її створили, а якщо ви і далі відмовлятиметеся дивитися на історію очима московітів, то залишитеся зі своєю державою в межах Галичини, а все інше повернеться на круги своя і стане «исконно русской» Малоросією. То які затаєні погляди Арсенія Яценюка, враховуючи народну мудрість «хто з псами лягає, той з блохами встає»?
Анатолій Гриценко. У його законопроекті «Про зміни і доповнення до Конституції України» є однозначна пропозиція: «Президент очолює Кабінет Міністрів України». Цим самим він жорстко прив’язує очільника держави до відповідальності за стан справ у країні. Викликає здивування його публічна пасивність. Розум і тверду державницьку позицію треба демонструвати не тільки в комітеті ВР.
Сергій Тигіпко. Секретар комітету ЛКСМУ, заввідділом пропаганди і агітації Дніпропетровського обкому ЛКСМУ, у 1989-1991 р.р. – перший секретар обкому комсомолу, банкір, партнер мільярдерів Ігоря Коломойського та Генадія Боголюбова, позаштатний консультант Леоніда Кучми, віце-прем’єр в уряді Павла Лазаренка, та ж посада в уряді Валерія Пустовойтенка, міністр в уряді Ющенка, у 2002 р. народний депутат за списком « За Єдину Україну», у 2004 р. довірена особа В.Януковича, керівник його передвиборчого штабу, з 18.03.2008 р. радник Юлії Тимошенко. За версією журналу «Фокус» у 2008 р. статки С.Тигіпка оцінювалися в $ 900 млн. То як, нова еліта чи з молодих та ранніх?
Від запліднення до народження дитини проходить дев’ять місяців. Чи встигне суспільство до виборів породити нову еліту, якщо є суперечливою дата зачаття і сумнівним факт вагітності? Чи ми все ж таки приречені на десятий круг пекла?
08.06.2009,
Богдан Гринчук
Що, фантазія вичерпалася? Гаразд, підкажу вам, наївнякам-простакам. Претендент на президентську кучму в першу чергу повинен бути неабияким нахабою, себто людиною, котра діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до нього інших. Одні жахнулися, другі недовірливо покрутили головою? Мовляв, Віктор Ющенко не такий. Можливо, хоча однозначно стверджувати я б не ризикнув. П’ять років тому сільський бухгалтер із типовою совковською ментальністю волею долі опинився в потрібний час у потрібному місці. Із-за відсутності альтернативи право-центристи проголосили його демократом, дали йому в руки жовто-блакитну корогву, нашвидкуруч навчили націонал-патріотичним гаслам, поставили поперед себе – і… Чого Івась не навчився, того й Іван не буде вміти. Або навпаки: чого Івася навчили, те й Іван робитиме. За чотири з половиною роки переконалися, чого Вітю навчили, чи не так?
У народі кажуть: на одній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаб ловить. Це про наш президентсько-виборчий вигін. Усі там є: і воли – претенденти-«важковаговики»; і бузьки – претенденти без будь-якої перспективи на перемогу, котрі беруть участь у виборчих перегонах виключно заради рекламування своєї партії (з прицілом на майбутні парламентські вибори); і жабенята – технічні кандидати, найняті для обскубування електорату основних гравців.
Ніби завчасно говорити про президентські вибори, але, як слушно підмітив народ, тільки в могилу ніколи не пізно і завжди зарано. Тим більше, що ВР в першому читанні вже прийняла законопроект «Про вибори Президента України», одне із положень якого передбачає скорочення терміну виборчої кампанії зі 120 до 90 днів. А це означає, що принаймні на чверть насиченіші будуть помиї, якими поливатимуть один одного кандидати, на чверть смердючішим буде бруд компроматів, на чверть збільшиться концентрація брехні, словоблудства, єхидства, наклепів. Одне слово, Україну на 90 днів накриє дев’ятий вал взаємокандидатського бруду. Як уникнути цієї бридоти, жахаєтеся? Є вихід: виключити телевізор і радіо, не брати в руки часописи, йдучи вулицею, дивитися тільки під ноги і ні в якому разі в сторони, позаяк усе, що тверде і стоїть на місці – паркани, стовпи, фасади будинків, дерева, собачі будки і т.і. будуть спаскуджені рекламною макулатурою з вождівсько-батьківськими парсунами кандидатів.
Про майбутніх претендентів на гетьманство ми ще будемо розмірковувати багато-багато, аж до обридніння. Звісно ж, об’єктивно, неупереджено і говоритимемо правду, одну тільки правду, нічого, крім правди. Якщо я десь і дозволю собі оціночні судження, то це буде виключно в межах закону. Надіюсь. А тепер проведемо таке собі шапкове знайомство з достойниками, котрі вже публічно заявили про свій намір брати штурмом Маріїнський палац.
Про політичних «волів» - «важковаговиків» - Януковича, Тимошенко, Ющенка (т.б.м., «віл» за посадою) нічого нового сказати не можна. Зрештою, нічого нового і вони не запропонують. Усі вони вже «ретро», хоча поки що не здогадуються. Директор-господарник, «залізна» леді, самозваний месія – такі різні, чи не так? А ніби з одного інкубатора вийшли: кожен домагається не просто влади, а одноосібного абсолютного володарювання. Янукович готовий стверджувати свій авторитет кулаками по пиках ослушників. Юля мстить по-жіночому: ослушник перестає для неї існувати. Ющенко – він і є Ющенко, а тому і діє боягузливо і підленько: учорашні друзі взнають про його неласку і свою відставку із ЗМІ. Між Янеком, Юлею і Ющем є і фундаментальна відмінність: якщо перші двоє разом з владою готові взяти на себе і відповідальність (цікаво, а перед ким це збираються відповідати ці потенційні диктатори?), то наш месія-сибарит панічно її боїться. До всеукраїнського сорому, схоже, що і на цей раз ми вкотре проявимо національний дебілізм і оберемо президентом когось із цієї нечестивої трійці. І в черговий раз пошиємося в дурні.
«Спрямувати…», «Запровадити…», «Гарантувати…», «Зменшити…», «Сприяти…», «Залучити…», «Збільшити…», «Відновити…», «Створити…», «Забезпечити…». Це перші слова із зобов’язань Віктора Ющенка, викладених у його передвиборчій програмі – 2004. «Десять кроків назустріч людям». Усього таких зобов’язань було 60 і всі до одного в такому ж стилі «вшануймося ж за те, завдяки чому, ми, незважаючи ні на що, завжди готові». Усе це було словоблудством і, зрозуміло, ні один пункт не був виконаний. Ні, Ющенко не виняток. Подібним політичним шарлатанством грішать усі без винятку доблесні представники, назвімо їх, старої чи постсовіцької бидлоеліти. Так я ж і говорю, що шарлатани, по-науковому пройдисвіти. От коли замість базікання ні про що з клятвенними обіцянками зробити все і негайно від кандидата ви почуєте конкретний план вирішення проблеми (законопроекти, бізнес-плани, джерела фінансування, термін виконання, результати на виході), до такого кандидата варто придивитися уважніше. Можливо, це політик нової генерації, ота нова сила, яку ми з таким нетерпінням, аж перебираючи ногами, очікуємо.
«Звільнити суддів, які заплямували себе корупцією…», «Очистити правоохоронні органи від корупціонерів…» - це все з тих же «Десять кроків…» Ну дуже ефективно, чи не так? Звільнив і очистив – і стали судді та правоохоронці такими чесними, що проби ніде ставити. Це також любимий коник політпройдисвітів – гучно горланити: «Тримай злодія!» Перефразуючи відомий вислів, можна сказати: «Для того, щоб побороти корупцію, треба її очолити». Очолили. Для боротьби з корупцією понастворювали комісій, комітетів, відділів, управлінь… Залишилося створити міністерство. Зрозуміло, що всі ці антикорупційні органи очолили корупціонери. Воно і не дивно: при тотальній корупції чесні працівники просто не приживаються. Отож, уважно прислухайтеся до кандидата, а ще краще прочитайте його передвиборчу програму. Якщо замість конкретного, детального реформування системи правосуддя там будуть загальні гасла «Подолаємо корупцію!», «Бандитам – тюрми!», «Закон один для всіх!» - перед вами пройда, у якого рило в корупційному пушку. Було б вірніше бачення кандидатом плану реформування системи правосуддя поставити на перше місце, оскільки в демократичних державах саме судова гілка влади є головною. Ви гадаєте, у НИХ державний апарат суціль із янголів, схимників і черниць? Нічого подібного, але вони просто бояться порушити закон, позаяк знають, що за цим настане невідворотне покарання незалежно від чину, положення в суспільстві чи статків. Це гарантується реальною, а не декларативною, незалежністю судової системи.
«Нехай тому трясця, кому війна щастя» - категорично стверджує народна мудрість. Псевдополітичні ханурики вміло зіштовхують нас лобами і ми з вибалушеними очима осатаніло боремося з тими, хто думає не так як ми, хоча і в нас, і в них житейські проблеми однакові. Нічого нового в цьому немає. Згадайте-но лихої пам’яті совіцькі часи і постійні заклики червонопузої керівної сволоти до боротьби: за мир і проти світового імперіалізму, за комунізм і проти українського буржуазного націоналізму, за перевиконання соціалістичних зобов’язань і проти буржуазної ідеології, за врожай і проти спекулянтів… Нині тільки заклики змінилися (за союз з Московією і проти НАТО, за двомовність і проти націоналізму), а мета залишилася та ж сама: розділяй і володарюй. По-суті, 18 років панівна бидлоеліта нас тримає в стані перманентної холодної громадянської війни. Ми осатаніло боремося, а вони підсміюються в кулака і панують. Панують, погрожуючи розшматувати Україну. І по цьому легко розпізнати мурло бидлоеліти.
Гарячково вишуковуючи способи залишитися при владі, політичні «наперсточники» традиційно перед виборами «здіймають хвилю» щодо форми правління –президентська чи парламентська республіка, та яка з них буде найкращою в Україні. Чергова дурилка. Америка, Франція – президентські республіки, Швеція, Німеччина – парламентські. Яким чином форма правління в цих державах відображається на їх демократичності, рівні життя і соціальній захищеності громадян? Суть же не в формі, а в змісту, ключовим фактором якого є відповідальність влади. Генадій Люк на сайті «УП» («Нова еліта. Тест на право бути лідером») вивів базову формулу системи ефективної демократичної влади: дуже широкі повноваження + персональна відповідальність за результат + потужна система противаг і контролю. Я б ще добавив: невідворотність покарання. Еге ж, оте саме «крок вправо, крок уліво від закону – неминуча буцегарня». Маємо перед очима взірець владної безвідповідальності – Президента України, з руками, які ніколи не крали. Уже викликає відразу його втикацька манера керування країною: втручається у всі без винятку сфери діяльності уряду, дає сотні цінних вказівок, доручень (ніхто їх не виконує, а йому це байдуже за принципом «аби прокукурікати, а там хоч не світай») – ні перед ким ні за що не відповідає. Коли в програмі кандидата ви побачите не тільки пункт про жорстку відповідальність влади за свої дії або бездіяльність, а й чітко виписаний механізм контролю суспільства, перед вами представник нової еліти.
І насамкінець. Ми маємо УКРАЇНСЬКУ державу. Наше національне коріння сягає тисячоліть і неприродно виглядав би очільник держави з інтернаціональним духом. Попри сичання, скавуління, гавкання, звинувачення всіляких безбатьченків-москволюбів у націоналізмі, наш обранець повинен любити свою країну і ця його любов повинна бути з кулаками.
За такими ознаками і відрізнятимемо політичних крутіїв з патологічною жадобою влади заради влади і нормальних політиків, для яких вищою метою є національні інтереси.
Претендентів на новоелітну родословну поки що троє – Яценюк, Гриценко, Тигіпко. Не сумнівайтеся, невдовзі псевдоеліта почне вигулькувати як гриби після дощу. Хоча в нас усе ще не вистачає кебети обрати справді достойного, але політичну шпану таки навчилися вираховувати і відсікати. Ще б прикупити дещицю розуму зі здоровим глуздом упридачу, щоби обрати національного газду, - і горенька б не знали.
Арсеній Яценюк. Інформаційний фантом з вражаючою трудовою книжкою (цікаво було б знати, на чиїх шлейках тримаються його кар’єрні штани?), без команди, без програми, з невідомою системою поглядів. Про погляди, зрештою, можна судити опосередковано, за принципом «з ким поведешся, того й наберешся». Для планування своєї виборчої кампанії Арсеній Яценюк запросив одних із найодіозніших російських політтехнологів – Тімофєя Сєргєйцева, Дмітрія Кулікова та Іскандера Валітова. Ця компанія в 2004 році працювала в таємному штабі В.Януковича в Музейному провулку і саме вони розпланували виборчу вакханалію, яка завершилася Майданом. Пікантність ситуації полягає в тому, що своїми політтехнологами (а їм він повинен довіряти за визначенням) Арсеній Яценюк обрав дрімучих українофобів.
У 2007 р. в московському журналі «Профіль» була опублікована стаття «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА… Запануєм і ми браття у своїй сторонці?» Познайомтеся панове, із фрагментом (мовою оригіналу): «…украинские политики, проводящие «десоветизацию», игнорируют значимый исторический факт: сегодняшняя Украина исключительно продукт деятельности советской власти. Сегодняшняя Украина была собрана по частям советской властью и объявлена ею государством… Делигитимизация советского периода автоматически ведет к дефрагментации государства Украина в нынешнем виде…» Отак-то, українці, ніколи не було ніякої України і тільки благодійники Лєнін-Сталін змилостивилися і її створили, а якщо ви і далі відмовлятиметеся дивитися на історію очима московітів, то залишитеся зі своєю державою в межах Галичини, а все інше повернеться на круги своя і стане «исконно русской» Малоросією. То які затаєні погляди Арсенія Яценюка, враховуючи народну мудрість «хто з псами лягає, той з блохами встає»?
Анатолій Гриценко. У його законопроекті «Про зміни і доповнення до Конституції України» є однозначна пропозиція: «Президент очолює Кабінет Міністрів України». Цим самим він жорстко прив’язує очільника держави до відповідальності за стан справ у країні. Викликає здивування його публічна пасивність. Розум і тверду державницьку позицію треба демонструвати не тільки в комітеті ВР.
Сергій Тигіпко. Секретар комітету ЛКСМУ, заввідділом пропаганди і агітації Дніпропетровського обкому ЛКСМУ, у 1989-1991 р.р. – перший секретар обкому комсомолу, банкір, партнер мільярдерів Ігоря Коломойського та Генадія Боголюбова, позаштатний консультант Леоніда Кучми, віце-прем’єр в уряді Павла Лазаренка, та ж посада в уряді Валерія Пустовойтенка, міністр в уряді Ющенка, у 2002 р. народний депутат за списком « За Єдину Україну», у 2004 р. довірена особа В.Януковича, керівник його передвиборчого штабу, з 18.03.2008 р. радник Юлії Тимошенко. За версією журналу «Фокус» у 2008 р. статки С.Тигіпка оцінювалися в $ 900 млн. То як, нова еліта чи з молодих та ранніх?
Від запліднення до народження дитини проходить дев’ять місяців. Чи встигне суспільство до виборів породити нову еліту, якщо є суперечливою дата зачаття і сумнівним факт вагітності? Чи ми все ж таки приречені на десятий круг пекла?
08.06.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар