За куценьку історію незалежної України так уже склалося, що замалим не кожні президентські та парламентські вибори, образно кажучи, вагітні як не змінами та доповненнями до чинної на той час конституції, то її новою редакцією. Ніби й не в понеділок у 1996 р. народні обранці, з великими потугами, щоправда, але розродилися першою Конституцією незалежної держави, а от не везло їй – і край. Видать, наврочено. Ким? Національно свідомий українець навіть спросоння відрапортує: москалями, комуняками, жидами. Моє ж серце підказує: родимими яничарами, браття. Зрештою, усе однаково – що Яким, що Яків. Яким би не був ідеальним Основний Закон, він не коштуватиме і виїденого яйця, заки його не виконуватимуть, а з цим у нас традиційно великі проблеми.
Останнім часом В.Ю. і його клеврети настирливо рекламують, т.б.м., президентський проект закону «Про внесення змін до Конституції України». Чому «так би мовити»? Та тому, що ніякі це не зміни, а повністю нова редакція конституції. Конституції президентсько-парламентської республіки з явним акцентом на першій.
Основним аргументом замалим не ідеальності президентського варіанту КУ наводиться висновок Венеціанської комісії щодо його демократичності та відповідності європейським правовим нормам. Мовляв, висновок загалом позитивний, хоча деякі зауваження таки були. Порадіємо за новоявленого великого знавця конституційного права, хоча серед громадськості укорінилося тверде переконання: з цим-самим правом наш президент, делікатно кажучи, далеко не на «ти». Також хотілося б знати, що ж це за зауваження, які так уперто замовчують і В.Ю., і його ревні прихильники?
Подиву гідна самовпевненість В.Ю.: конституція-то писана «під Ющенка». Саме в такій державі і так він хотів би правити: ні за що не відповідаючий самовладець, убезпечений державною силовою потугою під час правління і гарантованою сенаторською недоторканністю опісля. Виходить, піде-таки на вибори В.Ю. та ще й з твердим переконанням у вікторії. Як на мене, результатом його перемоги буде переставляння меблів у всеукраїнському бардаку, щоби ще комфортніше почувалися повії і їх клієнти.
Але до теми. Приміром, я все більше украплююся в єретичній думці: а чи істинно українська душа в народного президента? Звісно, трипільські черепки, рушники, вишиванки, бджоли – це може навіть викликати розчулення. Але це декор. І відзначення на державному рівні національних поразок і трагедій також можна віднести до заслуг В.Ю. як його вклад у відновлення історичної пам’яті. Гірше із сьогоденням.
Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що в основі повзучої русифікації в страх як незалежній Україні лежить недоношена ст.10 чинної КУ. Це ж якими рабами, підніжками, гряззю Москви треба бути, щоби в Основному Законі суверенної України держава розвиток і функціонування української, державної мови тільки забезпечує, а розвиток, використання і захист іноземної, російської ГАРАНТУЄ. Текст цієї конституційно-національної соромоти повністю перенесено в конституцію «від Ющенка». Що це, як не меншовартісність, малоросійство та національне самоприниження? Одне слово, крутить наш лідер нації і задком і передком перед паном москальком.
Уся наша ясновельможна шпана, і владна, і опозиційна, не перестає горлати, галасувати, репетувати, верещати про зняття депутатської недоторканності. Та так переконливо, з таким щирим запалом, що простий люд завмер в очікуванні: уже взавтра, принаймні на цій сесії, відразу ж після дощику в четвер, як тільки рак свисне це конституційне безглуздя буде ліквідоване. І така дурилка для простаків продовжується роками. А як щиро, з обуренням про це правове неподобство неодноразово говорив гарант усіх наших прав і свобод. Не вір вухам своїм, а вір написаному. А написано, що в тій правовій державі, у якій хотів би жити В.Ю. народним депутатам та сенаторам і далі буде ліцензія на безкарність і вседозволеність, аж до відстрілу бидла, себто отих хрещених та простих. Виключивши із чинної ст.80 найбільш одіозне узагальнююче положення («Народним депутатам гарантується депутатська недоторканність»), усе інше слово в слово перенесено в президентський законопроект. Ось така вона рівність перед законом по-президентськи.
Щодо докорінної зміни структури законодавчої влади, яку так настирливо пропагує В.Ю., уже стільки говорено-писано, що згадаю про це скоромовкою. Замість Верховної Ради мають бути двопалатні Національні Збори. Нижня – Палата депутатів. Така-собі робоча конячка, яка має тягнути державного воза і відповідати за все. (Щодо відповідальності, то я явно перегнув палицю. Відповідальність-то колективна, себто повна персональна безвідповідальність). Верхня палата – Сенат. Таке-собі позапартійне Політбюро з контролюючими та розпорядними функціями. До речі, якщо дострокове припинення повноважень Палати депутатів передбачено, то в президентському варіанті недоторканими є не тільки сенатори (з латини senatus – старець, старий), а й Сенат загалом – ніхто й ніщо не може припинити його повноважень. З якого-такого дива така пільга Сенату?
А президент-то в нас хоч і не так, щоби дуже народний, зате хитрющий. За формулою: мудрість – це розум для всіх, хитрість – це розум для себе. Образа най-най посадової особи в Україні, чується закид? Якщо в державі правда, сказана про президента, найнятого народом, в тому числі і мною, тимчасово на роботу, сприймається як зневага, то якась неправильна ця держава. Велено тільки хвалити? А я що, я як усі. Буду славити.
І не сперечайтеся зі мною: наш чоловік президент, українського, ех, де моє не пропадало, повстанського гарту. Далеко куцому до зайця, пхикаєте? Мовляв і нерішучий, і слабовольний, і балабон, і безвідповідальний, і взагалі сибарит. Це ви так накопирстилися на хорошого хлопця, а я з ним дітей не хрестив, так що, даруйте, вірю тому, що можу помацати принаймні очима. А ліплю я п’ятивідсотково обожнюваного народного президента до лицарів духу і чину-славних воїнів УПА за однією спільною в них рисою: завбачливість. Повстанці заздалегідь підготовляли криївки, щоби було де перепочити та набратися сил для нових акцій проти окупантів, коричневих і червоних, та всіляких запроданців-яничарів. І В.Ю. також підготовив сховок. Для екс-президентів. У Сенаті. Щоби за сенаторською недоторканністю надійно сховатися від закону. Така вже, знаєте, делікатна натура в наших керманичів: терпіти не можуть відповідальності. А відповідати є за що. До речі, криївка для екс-президентів мала б бути довічною. Усівся такий «екс» в сенаторське сідало – і все, ніхто, ні за яких обставин, ніколи його звідти не виколупає. Так і наживатиме геморой автоматично, навіть не встаючи з насидженого крісла, переходячи із скликання до скликання.
Про яке президентське гарування мріє чинний президент? Обов’язків на себе звалив – і на воловій шкурі не списати: призначає, звільняє, розпускає, ухвалює, утворює, надає, присвоює, нагороджує, підписує, скасовує, ну і, свята справа, здійснює керівництво. Це ж яке здоров’я треба мати, щоби перти такого важелезного державного плуга?! А ще ж кортить пошвендяти по світу. І -надцять президентських резиденцій відвідати. І з «любими друзями» та кумами погомоніти за чаркою міцного чаю. А батьківські та подружні обов’язки що, чужий дядько виконуватиме? А ви заздрите кучерявому президентському життю. То ж великомученики! І що вони з цього мають? А, видать, таки мають, раз охочих погарувати до біса і ще щіпка.
У президентському законопроекті є одна пікантна цікавинка: президент начисто ігнорує Палату депутатів. Оце після виборів подав запропоновану більшістю кандидатуру Прем’єр-міністра – і горіть ви синім полум’ям. Надалі контакт з нардепами обмежується накладанням вето на прийняті ними закони, та й то тільки після того, як ці закони пройдуть сенатське чистилище. Ну і формальна консультація з прем’єром у випадку розпуску Палати депутатів. Більше того, якщо із запитом до прем’єра може звернутися тільки група нардепів (не менше тридцяти), то запитів до президента взагалі не передбачено. Це що, не царське діло чи не дай, Боже, з хама пана?
Загалом же, судячи з поданого законопроекту, В.Ю. мріє «підім’яти» під себе зовнішньополітичне відомство, армію, судову систему, Генеральну прокуратуру, Службу безпеки, Національне бюро розслідувань, Службу зовнішньої розвідки та інші державні органи, що здійснюють досудове слідство, по половині Ради Національного банку та Ради з питань телебачення і радіомовлення. Що ще треба для добротної демократичної диктатури?
Щодо судової системи «від Ющенка», то:
Останнім часом В.Ю. і його клеврети настирливо рекламують, т.б.м., президентський проект закону «Про внесення змін до Конституції України». Чому «так би мовити»? Та тому, що ніякі це не зміни, а повністю нова редакція конституції. Конституції президентсько-парламентської республіки з явним акцентом на першій.
Основним аргументом замалим не ідеальності президентського варіанту КУ наводиться висновок Венеціанської комісії щодо його демократичності та відповідності європейським правовим нормам. Мовляв, висновок загалом позитивний, хоча деякі зауваження таки були. Порадіємо за новоявленого великого знавця конституційного права, хоча серед громадськості укорінилося тверде переконання: з цим-самим правом наш президент, делікатно кажучи, далеко не на «ти». Також хотілося б знати, що ж це за зауваження, які так уперто замовчують і В.Ю., і його ревні прихильники?
Подиву гідна самовпевненість В.Ю.: конституція-то писана «під Ющенка». Саме в такій державі і так він хотів би правити: ні за що не відповідаючий самовладець, убезпечений державною силовою потугою під час правління і гарантованою сенаторською недоторканністю опісля. Виходить, піде-таки на вибори В.Ю. та ще й з твердим переконанням у вікторії. Як на мене, результатом його перемоги буде переставляння меблів у всеукраїнському бардаку, щоби ще комфортніше почувалися повії і їх клієнти.
Але до теми. Приміром, я все більше украплююся в єретичній думці: а чи істинно українська душа в народного президента? Звісно, трипільські черепки, рушники, вишиванки, бджоли – це може навіть викликати розчулення. Але це декор. І відзначення на державному рівні національних поразок і трагедій також можна віднести до заслуг В.Ю. як його вклад у відновлення історичної пам’яті. Гірше із сьогоденням.
Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що в основі повзучої русифікації в страх як незалежній Україні лежить недоношена ст.10 чинної КУ. Це ж якими рабами, підніжками, гряззю Москви треба бути, щоби в Основному Законі суверенної України держава розвиток і функціонування української, державної мови тільки забезпечує, а розвиток, використання і захист іноземної, російської ГАРАНТУЄ. Текст цієї конституційно-національної соромоти повністю перенесено в конституцію «від Ющенка». Що це, як не меншовартісність, малоросійство та національне самоприниження? Одне слово, крутить наш лідер нації і задком і передком перед паном москальком.
Уся наша ясновельможна шпана, і владна, і опозиційна, не перестає горлати, галасувати, репетувати, верещати про зняття депутатської недоторканності. Та так переконливо, з таким щирим запалом, що простий люд завмер в очікуванні: уже взавтра, принаймні на цій сесії, відразу ж після дощику в четвер, як тільки рак свисне це конституційне безглуздя буде ліквідоване. І така дурилка для простаків продовжується роками. А як щиро, з обуренням про це правове неподобство неодноразово говорив гарант усіх наших прав і свобод. Не вір вухам своїм, а вір написаному. А написано, що в тій правовій державі, у якій хотів би жити В.Ю. народним депутатам та сенаторам і далі буде ліцензія на безкарність і вседозволеність, аж до відстрілу бидла, себто отих хрещених та простих. Виключивши із чинної ст.80 найбільш одіозне узагальнююче положення («Народним депутатам гарантується депутатська недоторканність»), усе інше слово в слово перенесено в президентський законопроект. Ось така вона рівність перед законом по-президентськи.
Щодо докорінної зміни структури законодавчої влади, яку так настирливо пропагує В.Ю., уже стільки говорено-писано, що згадаю про це скоромовкою. Замість Верховної Ради мають бути двопалатні Національні Збори. Нижня – Палата депутатів. Така-собі робоча конячка, яка має тягнути державного воза і відповідати за все. (Щодо відповідальності, то я явно перегнув палицю. Відповідальність-то колективна, себто повна персональна безвідповідальність). Верхня палата – Сенат. Таке-собі позапартійне Політбюро з контролюючими та розпорядними функціями. До речі, якщо дострокове припинення повноважень Палати депутатів передбачено, то в президентському варіанті недоторканими є не тільки сенатори (з латини senatus – старець, старий), а й Сенат загалом – ніхто й ніщо не може припинити його повноважень. З якого-такого дива така пільга Сенату?
А президент-то в нас хоч і не так, щоби дуже народний, зате хитрющий. За формулою: мудрість – це розум для всіх, хитрість – це розум для себе. Образа най-най посадової особи в Україні, чується закид? Якщо в державі правда, сказана про президента, найнятого народом, в тому числі і мною, тимчасово на роботу, сприймається як зневага, то якась неправильна ця держава. Велено тільки хвалити? А я що, я як усі. Буду славити.
І не сперечайтеся зі мною: наш чоловік президент, українського, ех, де моє не пропадало, повстанського гарту. Далеко куцому до зайця, пхикаєте? Мовляв і нерішучий, і слабовольний, і балабон, і безвідповідальний, і взагалі сибарит. Це ви так накопирстилися на хорошого хлопця, а я з ним дітей не хрестив, так що, даруйте, вірю тому, що можу помацати принаймні очима. А ліплю я п’ятивідсотково обожнюваного народного президента до лицарів духу і чину-славних воїнів УПА за однією спільною в них рисою: завбачливість. Повстанці заздалегідь підготовляли криївки, щоби було де перепочити та набратися сил для нових акцій проти окупантів, коричневих і червоних, та всіляких запроданців-яничарів. І В.Ю. також підготовив сховок. Для екс-президентів. У Сенаті. Щоби за сенаторською недоторканністю надійно сховатися від закону. Така вже, знаєте, делікатна натура в наших керманичів: терпіти не можуть відповідальності. А відповідати є за що. До речі, криївка для екс-президентів мала б бути довічною. Усівся такий «екс» в сенаторське сідало – і все, ніхто, ні за яких обставин, ніколи його звідти не виколупає. Так і наживатиме геморой автоматично, навіть не встаючи з насидженого крісла, переходячи із скликання до скликання.
Про яке президентське гарування мріє чинний президент? Обов’язків на себе звалив – і на воловій шкурі не списати: призначає, звільняє, розпускає, ухвалює, утворює, надає, присвоює, нагороджує, підписує, скасовує, ну і, свята справа, здійснює керівництво. Це ж яке здоров’я треба мати, щоби перти такого важелезного державного плуга?! А ще ж кортить пошвендяти по світу. І -надцять президентських резиденцій відвідати. І з «любими друзями» та кумами погомоніти за чаркою міцного чаю. А батьківські та подружні обов’язки що, чужий дядько виконуватиме? А ви заздрите кучерявому президентському життю. То ж великомученики! І що вони з цього мають? А, видать, таки мають, раз охочих погарувати до біса і ще щіпка.
У президентському законопроекті є одна пікантна цікавинка: президент начисто ігнорує Палату депутатів. Оце після виборів подав запропоновану більшістю кандидатуру Прем’єр-міністра – і горіть ви синім полум’ям. Надалі контакт з нардепами обмежується накладанням вето на прийняті ними закони, та й то тільки після того, як ці закони пройдуть сенатське чистилище. Ну і формальна консультація з прем’єром у випадку розпуску Палати депутатів. Більше того, якщо із запитом до прем’єра може звернутися тільки група нардепів (не менше тридцяти), то запитів до президента взагалі не передбачено. Це що, не царське діло чи не дай, Боже, з хама пана?
Загалом же, судячи з поданого законопроекту, В.Ю. мріє «підім’яти» під себе зовнішньополітичне відомство, армію, судову систему, Генеральну прокуратуру, Службу безпеки, Національне бюро розслідувань, Службу зовнішньої розвідки та інші державні органи, що здійснюють досудове слідство, по половині Ради Національного банку та Ради з питань телебачення і радіомовлення. Що ще треба для добротної демократичної диктатури?
Щодо судової системи «від Ющенка», то:
- а) суддям гарантується недоторканність;
- б) суддя призначається безстроково;
- в) президент утворює суди та визначає судові округи;
- г) президент та Сенат призначають 8 з 16 членів Вищої ради юстиції;
- д) Вища рада юстиції вносить подання про призначення на посади та звільнення з посад суддів.
Питань немає і бути не може: слава найнезалежнішому в світі українському суду!
Що там ще лишилося не приватизоване президентом? Конституційний Суд? Ураховано! «Суддя Конституційного Суду призначається на посаду за поданням Президента України рішенням Сенату… строком на дев’ять років…» А у президента із Сенатом дружба і любов! І знову ж без питань.
І насамкінець підстраховка «від Ющенка», яка максимально ускладнює, фактично майже унеможливлює внесення змін до «президентської» конституції. Для цього треба схвалення:
Що там ще лишилося не приватизоване президентом? Конституційний Суд? Ураховано! «Суддя Конституційного Суду призначається на посаду за поданням Президента України рішенням Сенату… строком на дев’ять років…» А у президента із Сенатом дружба і любов! І знову ж без питань.
І насамкінець підстраховка «від Ющенка», яка максимально ускладнює, фактично майже унеможливлює внесення змін до «президентської» конституції. Для цього треба схвалення:
- а) двома третинами Палати депутатів;
- б) двома третинами Сенату;
- в) рішення президента про проведення референдуму;
- г) референдум, який може бути проведений не раніше, ніж через 90 днів і не пізніше, ніж через рік після схвалення законопроекту Сенатом. Одне слово, заки баба спече книші, у діда не стане душі.
Що це я все про страшне та сумне? Ану вдаримо лихом об землю і пошкіримося. «Перехідні положення» п.2: «ВРУ, обрана у 2007 р., з дня набуття чинності цією Конституцією здійснює повноваження Палати депутатів та Сенату». (Безграмотність не моя!) То як же звертатимемося до цих достойників? Пане нардепо-сенаторе? Навпаки? Чи фамільярно «сенадеп»?
А загалом, шановне панство хотіло б жити під такою Конституцією «від Ющенка»?
03.07.2009,
Богдан Гринчук
А загалом, шановне панство хотіло б жити під такою Конституцією «від Ющенка»?
03.07.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар