Опір

Продовження статті "Небезпека".

Гидливість до всієї цієї можновладної елітної шпани шановне панство, гадаю, у собі вже виховало. Ще б пак, 18 років підряд спостерігати щось середнє (і досить огидне, визнайте) між безпощадною боротьбою на знищення павуків у банці та вульгарними клоунадами професійних блазнів від політики на владному Олімпі - іншого висновку годі зробити.

Маю велику надію, що шановне панство вже перейшло на вищу ступінь соціального розвитку – до ненависті. Та чого ви сполохалися? Ой, бідонька то яка: попи вам скажуть, що ворогів треба любити. Їй-право, дурня. З ворогом треба боротися, позаяк він хоче з тебе зробити раба. Ворога треба ненавидіти, оскільки тільки ненависть додасть тобі сили з ним боротися. Ворога любити – це визнати себе рабом.

Подивіться на цю можновладну шпану. Знизу вверх. Що, піч колупаємо, мовляв, як же так знизу, принизливо? А як без цегерелій? Це ж саме ми, народ, українці, розумні, горді, роботящі, кожен сам по собі заслужено гоноровий, дозволили посадити собі на карк… повірте, соромно навіть назвати оце… назвіть уже самі оте, що над нами. Бо воно з грошима. Посміємося: украденими в нас же з нашої згоди.

Оті всі писані ними ж закони, то не для них. Для нас, худоби. Прогледіли, видать, супостати п’ять рядків у Конституції, за якими ми маємо природне право на самозахист від усього, що загрожує нашому праву на захист життя і здоров’я.

У Інтернеті подано показовий факт наїзду відморозків з «орлів» на селюка. Такий, знаєте, класичний наїзд: з «демократизатором», ментовським «джентльменством», мордобоєм жінки… Одне слово, два «менти» зайшли до фермера в хату і почали мотлошити дружину цього самого селюка, щоби, видать, розм’ягчити його серце. Мужик схопив офіційно зареєстровану рушницю і одного «законного» бандюгана пристрілив насмерть, а другого, на жаль, тільки підстрілив. Ви ж розумієте, що «честь мундиру» здійняла голосіння, у смислі, кримінальної справи і т.і. Аж раптом піднялося село. Усі як один. І відстояли Михайла Жиденка: злякалися судді мирних і добропорядних селюків, котрі пообіцяли на заслуховування вироку суду прийти із… сільгоспінвентарем. Подіяло.

У цій історії мене не зовсім задовольняє одне: другий міліціянт відбувся, по суті, легким переляком. Це не справедливо! Не по-християнськи? А я вважаю, що найбільше зло йде від оцього милосердя до ворогів. Возлюбляємо. І що маємо? Саме смішне: запитай у кожного зокрема, чи ж любить він Ахметових, Фірташів, Суркісів, Хорошковських… (політиків самі перерахуйте) – і кожен почне плюватися. А стадом – на виборах голосують за цю шпану. Раби, одначе.

Я вже якось писав про легалізацію зброї для самозахисту. Для злочинця не треба дозволу на володіння зброєю, але якби він знав, що в його жертви також є зброя і не жертва, а він може бути підстрілений… Задумався б.

Так уже склалося (з нашого веломудрого дозволу), що ми дозволили зробити себе беззахисними. Перед ким? Перед майже законно майже нами майже обраною владою. Оце моє саркастичне «майже» відноситься і до не нами встановленої виборчої системи, і до дебільних зомбо-політтехнологій, і до нашої гидотної продажності, і до також нашої, не побоюся цього слова, видатної байдужості до власної долі. Інстинкт виживання, знаєте, запліснявів.

Оце поки я пишу, під вухом туркотить «брехунець». Щось-там про козацтво. Усе якісь генерали. І професори-академіки. Ліпота, знаєте. Дух нації, відроджується! А сумнів де дінеш? Козак – то синонім свободи, а ці генералізовані козли в аксельбантах… Ви чули, щоби якийсь козак прогримів шаблюкою в якомусь владному кабінеті зі словами: «А що ж це ти, вражий сину, над своїм братом знущаєшся!» Бо козак – то в нас декоративний, шароварний козачок, із шаблюкою із пап’є-маше. А якби була з булату? Якби кожна чиновницька гидота знала, що над її продажною душею чигає козацький ятаган?

Так уже споконвіку заведено, що бореться між собою добро і зло, добрі і злі люди. Єдине, що необхідне для тріумфу зла… ні, не слабкість добра, а бездіяльність добрих людей. Яких є значно більше, але вони бездіють, бо позбавлені засобів захисту. Бандити озброєні всупереч і незважаючи на якісь-там закони. Нам, громадянам, законодавчо (!) заборонено на рівні з бандитами захищатися такою ж зброєю, якою нам загрожують. Чому? Тому що закони встановлюють бандити, які, укотре нагадую, ми ж і привели до влади.

Шановне панство, хоча би ради сміху, задавалося питанням, а чому в такій вельми демократичній Україні ні разу всерйоз на законодавчому рівні не піднімалося питання щодо дозволу на легальне володіння вогнепальною зброєю для самозахисту? Ви будете неприємно вражені вірною відповіддю. Ні, відповім не я, а значно авторитетніші джерела.

«Ні один раб не повинен зберігати чи переносити зброю, якщо в нього немає письмового наказу господаря…» («Біль про рабів». Вірджінія. 1779р.) «У випадку знаходження прихованої зброї розстрілювати на місці без суду старшого працівника в сім’ї» (Повноважна Комісія Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету. 1921р.) «Найдурнішою помилкою було б дозволити завойованим людям на Сході володіти зброєю. Історія вчить, що всі завойовники, котрі дозволяли завойованим расам носити зброю, цим самим готували своє падіння». (Адольф Гітлер).

Урозуміли, хто ви є без зброї, а значить і без, скажімо, предметів самозахисту? І які ж то здогадливі: справді, раби, котрі не спроможні самі себе захистити. А як захищається ясновельможна і можновладна шпана? Окрім броньованих авто, навколо них уся правоохоронна… даруйте за недоречність, зрозуміло ж, поліцейська система… по-старорежимному мовлячи, «охранка». Себто народні (президенти, урядовці, депутати) бережуться від люблячого їх народу. Узагалі-то, мають рацію. Ураховуючи ступінь нашої любові до цього можновладного самі розумієте чого.

Не знаю, хто це такий, але, видать, толковий мужик на ймення Чезаріо Беккаріа якось висловив розумну думку: «Закони, що забороняють носіння зброї, роззброюють тільки тих, хто не має наміру коїти злочин. Вони допомагають нападникам і не запобігають убивствам, оскільки ґвалт над неозброєною людиною майже безпечний для ґвалтівника». Стовідсоткова істина. Не для нас. Для вільних людей. Ми ж немало - небагато, а 1021 рік живемо з душею раба. З рабською, значить, вірою: щось-там на кшталт підставляння лівої щоки після того як тобі вгамселять по правій. Ви, нормальні люди, можете уявити, що якась скотина в людській подобі ґвалтує вашу дружину, доньку, а ви у відповідь цьом-цьом ґвалтівника? Я б його вбив. А ви? Що, кинулися б на коліна перед Ягве-богом чужого, ізраїльського народу? А кидаєтеся, українці.

У нас витравлено не тільки дух нації, а навіть інстинкт самозбереження. Три чверті народу виживають. І мовчать! Хіба що сотня-друга дудуть. З ефектом «мертвому-припарка». І це спротив? Тішимося, що Помаранчевий Майдан пройшов без крові та в атмосфері доброзичливості і любові? І в результаті отримали ту ж саму, тільки перефарбовану під наш смак шпану. Ага, ще й «народного» президента з гебрейською іконою впридачу. А тепер не знаємо, що з цим щастячком робити. Як на мене, проблеми просто не існує: усього-то дві-три тисячі паразитів (звісно ж, уключаючи ПЕРШИХ) перевести на повне державне утримання з гарантованою державною ж охороною. А ми, зі зброєю в кишені (за поясом, у шухляді, над дверима за лиштвою), за свою безпеку якось самі потурбуємося. Головне, що при такому розкладі «орли» і всілякі «альфи»-«беркути» до нас відноситимуться з великою повагою. Одна справа копнуть черевиком юнку, і зовсім інше, коли біля цієї юнки стоїть легінь із пістолем.

Узагалі-то є маса наївних запитань, котрі чомусь не звучать. Напевно, незручні. Приміром, подейкують, що балогівська цимбора підбиває нашого коханого месію оголосити надзвичайний стан, президентське правління… одне слово, одноосібно перти державного плуга. Дурня, звісно, але навіть теоретично, умоглядно, що в такому випадку втне добродій Петро, Іван чи той же Богдан? Петро залізе в льох, Іван зробить вигляд, що він нікого не знає, позаяк його хата скраю, а Богдан, що там є під рукою, стоятиме насмерть за право на безпеку і життя себе і своєї родини. Держава ж то починається з окремо взятої родини, а вже далі йдуть РІДНА земля, родима сторона -Батьківщина і аж насамкінець всвідомлення себе як громадянина СВОЄЇ держави. Сподіваюся, шановні добродії не настільки наївні, щоби покладатися на, даруйте на слові, правоохоронні органи. Не треба забувати, що порятунок і потопаючих, і взагалі порятунок є в першу чергою проблемою тих, хто цього порятунку потребує.

Ми робимо величезну дурницю, коли в справі захисту власної безпеки, безпеки своїх рідних покладаємося на ДЕРЖАВУ. А все тому, що в своєму веломудрому тюхтійстві ототожнюємо державу з Батьківщиною – рідним краєм, де ми народилися, землею наших предків – вітчизною. Оце має бути любе нашому серцю, за це варто і головою накласти.

А держава – це всього-лиш апарат політичної влади. У нашому конкретному випадку це декілька олігархічно-кримінальних кланів з дивними прізвищами «паханів», вірнопіддані ним же сатрапи, хабарницько-злодійська чиновницька шатія та правоохоронна камарилья в одностроях, що стіною стоїть на захисті не наших прав, а їх права безправ’я та їх безпеки. І це я маю любити чи хоча б шанувати ТАКУ державу? Ага, знову стара пісня покірність усякій владі, бо ж вона від бога Ягве. Що тут порадити? Як уже так кортить бути рабами, то покоряйтеся: скотина ж підкоряється і слухається господаря, а за те їй корито з харчем. Уподобляйтеся, браття з козацького роду, ви того варті: об’їдки з панського столу та лахміття з вельможного плеча будуть гарантовані.

Шановне панство, гадаю, урозуміло, що всі ми, і ті, чия хата скраю, і ті, хто борсається з надією якось пережити цю вкрай знахабнілу бандитську державу, знаходимося в одній і тій же випещеній дупі, яка по-науковому називається олігархоленд – земля олігархів. На щастя, вихід є з будь-якої халепи. Нічого нового, випробуване з давніх-давен: копа переможе й попа. Себто треба об’єднуватися з конкретною метою: для самозахисту від свавілля влади. Який це скалозуб сказав «у партії»? Ще не осточортіли ці бізнес-проекти чи вождівські фан-клуби? Мова йде про гуртування людей, котрі довіряють один одному, у випадку скрути можуть покластися на підтримку один одного.

Недовірливо мружите око, мовляв, не з нашою ментальністю? Ясно, наслухалися яйце-голових мудрагелів. А такі неформальні об’єднання, основані на довірі та взаємодопомозі вже є по всій Україні. Кому повезло на великий рід, об’єднуються родинами. Об’єднуються друзі. І просто об’єднуються однодумці, яким ця держава не тільки остобісіла, а стала загрозою для їх і майбутнього їхніх дітей.


Далі буде...

12.02.09,
Богдан Гринчук