То все ж таки, що це за овоч такий – демократія і з чим його їдять? Що овоч цей забугорний і для нас екзотичний, так це не викликає сумнівів. Тлумачний словник дає лаконічне визначення цій самій демократії: «Форма управління, політичний лад, при якому верховна влада належить народові». Кажете, що і ми з зубами родилися? Мовляв, наші, народні слуги он якою цяця-ляля Конституцією нас облагодіяли: тут тобі і «носій суверенітету», і «джерело влади». Гегемон, значить. Багатіємо! От тільки дріб’язок муляє: кому носимо і хто сьорбає з нашого джерела? Питання, звісно, риторичні і десь-навіть провокаційні.
Якщо вже говорити про наш, національний, досвід демократії, то ніяк не оминути куценький період Української Козацької Республіки. Були ж таки засади народовладдя: ну там виборність, жменя землі на тім’ячко, щоби пам’ятав, звідкіля вийшов і куди піде. Але ж основою цієї демократії була паля на майдані і купа буків біля неї. По-сучасному мовлячи, відповідальність. Коли зникнули паля і буки, розпочалася Руїна, яка триває і донині. І триватиме до 9 грудня 2022 р., коли моєму меншенькому внуку виповниться 18 р і його покоління біля кожної Ради, починаючи з Верховної, укопає в землю палі і положить біля них по в’язанці замашних буків. Отоді і настане золотий вік української демократії, т.б.м., з кулаками, себто реальна відповідальність державних службовців, яких народ найняв на управлінську роботу, за їх дії чи бездіяльність, що спричинили шкоду конкретному громадянину, громаді чи державі.
Отож, насмілюся стверджувати, що історичного досвіду демократії в нас рівно стільки, скільки волосся на долоні. А те, що нам подається як ну дуже демократичний договір між суспільством і державою, себто Конституція України, насправді є не що інше, як щось середнє між угодою про співпрацю худоби з м’ясозаготівельниками та розцяцькованою демократичними прибамбасами обгорткою для беззаконня, уседозволеності, безкарності тоненького прошарку елітної плісняви.
Народна мудрість каже, що за царевичем і жаба царівна. Це я веду до того, що якби ми були не такими сумирними, байдужими,продажними, зрештою, недоумкуватими, то й владу обирали б достойну. А так… мужик сам з печі спав, ніхто його не спихав. У нас же тільки на те кебети вистачає, щоби вовків межи вівці в кошарі замикати: нехай, кляті, тюрму знають.
Ну добре, демократи з нас як із собачого хвоста сито, то може наші зверхники, оті, яких ми так шанобливо посадили на покутті нашої української хати, петрають у цій самій демократії? Вони ж у нас академіки, най і віртуальних, та все ж якихось Міжнародних Академій, почесні і не зовсім доктора мудрених наук і просто скромні проФФесори. Та й по демократичних світах он скільки швендяються, могли б, кажеться, як не просякнути, то хоч би пропахнітися цим самим демократичним духом.
Ан ні, не дочекаєтеся! Видать, совіцько-совковська короста так уїлася в їх плоть і кров, що демократичні шати їм пасують як свині наритники. Ні, демократичної риторики вони навчилися: уже тіпати починає від їх паплянини про «загальнолюдські цінності», «народовладдя», «верховенство права», «свободу слова», «рівність перед законом», «невідворотність покарання за вчинений злочин»… Складається враження, що для наших зверхників демократія в Україні – це доконаний факт, який і доведення не потребує, так що вони переймаються виключно загрозами цій самій демократії, які створюють, хто б сумнівався, кляті суперники-супостати. Суперники, звісно ж, у боротьбі за владу.
Віктор Ющенко щиро переконаний, що за час його месіанського подвижництва на посту Президента України держава демократизувалася по саме нікуди і залишилося зробити всього-нічого – застібнути цей процес на останні три ґудзики: перший – гарантувати незворотність процесу розвинутого народовладдя в Україні, себто обрати його, мудрого і незамінного, на другий президентський термін; другий – запобігти узурпацію влади антидержавними, антинародними, антиукраїнськими, промосковськими силами ПР і БЮТ шляхом створення ними «ширки» з катастрофічними наслідками для самого існування незалежної Української держави, а для цього, третій – прийняти варіант Конституції України «від Ющенка», а вона така цяця-ляля, що вже на другий день після її прийняття, із самого ранечку по всіх українських усюдах настане тиша, гладь і Божа благодать. А чого б і не побагатіти думкою?
Віктор Янукович, як і кожен шануючий себе крутий єнакіївський пацан, такими дурницями як демократія не дуже-то й переймається. Він у нас, знаєте, не теоретик, а міцний практик, точніше, практик з міцними кулаками. Ось під час свого другого прем’єрства заявив як відрубав, мовляв, демократія в нас переживає розквіт, а щоби ніхто в цьому не сумнівався, то й натовк пики двом своїм міністрам. І подіяло: при його прем’єрстві ніхто не сумнівався, що демократія, принаймні в його кабінеті, цвіте і пахне. А його геніальний у своїй абсурдності крилатий вислів: «У демократичній державі ніхто не має монополії на право називатися демократом.»? Це ж демократія, доведена до ідіотизму: кожен «браток» із кастетом за пазухою має право називати себе демократом, з відповідними наслідками для нетямущих. Щодо звинувачень В.Ю. в спробі В.Я. та Ю.Т. узурпувати владу методом «ширки», переписати конституцію «під себе» та поділити Україну «на двох», то і опозиціонер до влади, і опозиціонерка до президента при владі дружно і коректно відповіли наклепнику: «Сам дурень!» Мовляв, саме Ющенко зі своїми авторитарними замашками становить реальну загрозу демократії.
От з цим категорично не погоджуюся. Ну який-там ще може бути диктатор із сварливої, лихої свекрухи? Звісно, своїм «усе не так!» крові попсувати може не один корець і нерви потріпати так, що ходитимеш мов з хреста знятий, цього від неї не віднімеш. Але не більше.
Для Юлії Тимошенко питання демократії вже вирішено – чітко і однозначно. Вона – демократка! Для демократії гне горба, набиває мозолі, обливається потом. Одне слово, «вони базікають, зраджують, блокують, дурня клеять – вона працює». Вона – президент – і проблема демократії в Україні буде вирішена остаточно. Замало не покажеться! А якщо це наше потаємне бажання – цариця-матінька чи цар-батенько? Щоби вони нами опікувалися, годували, одівали, соплі витирали, а ми вже – як велять? Нас же жарений півень у тім’ячко по-справжньому ще не клюнув.
28.09.2009,
Богдан Гринчук
Якщо вже говорити про наш, національний, досвід демократії, то ніяк не оминути куценький період Української Козацької Республіки. Були ж таки засади народовладдя: ну там виборність, жменя землі на тім’ячко, щоби пам’ятав, звідкіля вийшов і куди піде. Але ж основою цієї демократії була паля на майдані і купа буків біля неї. По-сучасному мовлячи, відповідальність. Коли зникнули паля і буки, розпочалася Руїна, яка триває і донині. І триватиме до 9 грудня 2022 р., коли моєму меншенькому внуку виповниться 18 р і його покоління біля кожної Ради, починаючи з Верховної, укопає в землю палі і положить біля них по в’язанці замашних буків. Отоді і настане золотий вік української демократії, т.б.м., з кулаками, себто реальна відповідальність державних службовців, яких народ найняв на управлінську роботу, за їх дії чи бездіяльність, що спричинили шкоду конкретному громадянину, громаді чи державі.
Отож, насмілюся стверджувати, що історичного досвіду демократії в нас рівно стільки, скільки волосся на долоні. А те, що нам подається як ну дуже демократичний договір між суспільством і державою, себто Конституція України, насправді є не що інше, як щось середнє між угодою про співпрацю худоби з м’ясозаготівельниками та розцяцькованою демократичними прибамбасами обгорткою для беззаконня, уседозволеності, безкарності тоненького прошарку елітної плісняви.
Народна мудрість каже, що за царевичем і жаба царівна. Це я веду до того, що якби ми були не такими сумирними, байдужими,продажними, зрештою, недоумкуватими, то й владу обирали б достойну. А так… мужик сам з печі спав, ніхто його не спихав. У нас же тільки на те кебети вистачає, щоби вовків межи вівці в кошарі замикати: нехай, кляті, тюрму знають.
Ну добре, демократи з нас як із собачого хвоста сито, то може наші зверхники, оті, яких ми так шанобливо посадили на покутті нашої української хати, петрають у цій самій демократії? Вони ж у нас академіки, най і віртуальних, та все ж якихось Міжнародних Академій, почесні і не зовсім доктора мудрених наук і просто скромні проФФесори. Та й по демократичних світах он скільки швендяються, могли б, кажеться, як не просякнути, то хоч би пропахнітися цим самим демократичним духом.
Ан ні, не дочекаєтеся! Видать, совіцько-совковська короста так уїлася в їх плоть і кров, що демократичні шати їм пасують як свині наритники. Ні, демократичної риторики вони навчилися: уже тіпати починає від їх паплянини про «загальнолюдські цінності», «народовладдя», «верховенство права», «свободу слова», «рівність перед законом», «невідворотність покарання за вчинений злочин»… Складається враження, що для наших зверхників демократія в Україні – це доконаний факт, який і доведення не потребує, так що вони переймаються виключно загрозами цій самій демократії, які створюють, хто б сумнівався, кляті суперники-супостати. Суперники, звісно ж, у боротьбі за владу.
Віктор Ющенко щиро переконаний, що за час його месіанського подвижництва на посту Президента України держава демократизувалася по саме нікуди і залишилося зробити всього-нічого – застібнути цей процес на останні три ґудзики: перший – гарантувати незворотність процесу розвинутого народовладдя в Україні, себто обрати його, мудрого і незамінного, на другий президентський термін; другий – запобігти узурпацію влади антидержавними, антинародними, антиукраїнськими, промосковськими силами ПР і БЮТ шляхом створення ними «ширки» з катастрофічними наслідками для самого існування незалежної Української держави, а для цього, третій – прийняти варіант Конституції України «від Ющенка», а вона така цяця-ляля, що вже на другий день після її прийняття, із самого ранечку по всіх українських усюдах настане тиша, гладь і Божа благодать. А чого б і не побагатіти думкою?
Віктор Янукович, як і кожен шануючий себе крутий єнакіївський пацан, такими дурницями як демократія не дуже-то й переймається. Він у нас, знаєте, не теоретик, а міцний практик, точніше, практик з міцними кулаками. Ось під час свого другого прем’єрства заявив як відрубав, мовляв, демократія в нас переживає розквіт, а щоби ніхто в цьому не сумнівався, то й натовк пики двом своїм міністрам. І подіяло: при його прем’єрстві ніхто не сумнівався, що демократія, принаймні в його кабінеті, цвіте і пахне. А його геніальний у своїй абсурдності крилатий вислів: «У демократичній державі ніхто не має монополії на право називатися демократом.»? Це ж демократія, доведена до ідіотизму: кожен «браток» із кастетом за пазухою має право називати себе демократом, з відповідними наслідками для нетямущих. Щодо звинувачень В.Ю. в спробі В.Я. та Ю.Т. узурпувати владу методом «ширки», переписати конституцію «під себе» та поділити Україну «на двох», то і опозиціонер до влади, і опозиціонерка до президента при владі дружно і коректно відповіли наклепнику: «Сам дурень!» Мовляв, саме Ющенко зі своїми авторитарними замашками становить реальну загрозу демократії.
От з цим категорично не погоджуюся. Ну який-там ще може бути диктатор із сварливої, лихої свекрухи? Звісно, своїм «усе не так!» крові попсувати може не один корець і нерви потріпати так, що ходитимеш мов з хреста знятий, цього від неї не віднімеш. Але не більше.
Для Юлії Тимошенко питання демократії вже вирішено – чітко і однозначно. Вона – демократка! Для демократії гне горба, набиває мозолі, обливається потом. Одне слово, «вони базікають, зраджують, блокують, дурня клеять – вона працює». Вона – президент – і проблема демократії в Україні буде вирішена остаточно. Замало не покажеться! А якщо це наше потаємне бажання – цариця-матінька чи цар-батенько? Щоби вони нами опікувалися, годували, одівали, соплі витирали, а ми вже – як велять? Нас же жарений півень у тім’ячко по-справжньому ще не клюнув.
28.09.2009,
Богдан Гринчук
1 коментар:
Шановний Богдан Гринчук.
Я послідовно працюю на перетворення України з тоталітарної країни в демократичну.
З моїми матеріалами на цю тему Ви, і читачі Вашого блогу, можуть познайомитися, якщо скористаються посиланнями, котрі я тримаю у своєму ЖЖ http://tregubenko.livejournal.com/.
Приємного читання.
А від Вас, шановний Богдан Гринчук, після Вашого ознайомлення з темою демократії та аргументації на її користь у моїх матеріалах, чекаю аргументованої відповіді. Сподіваюся на плідну і конструктивну дискусію.
Щоб бачити коментарі в Українській правді, рекомендую на початку адреси змінювати www на ua, тобто використовувати адреси, котрі починаються з http://ua.pravda.com.ua/
З повагою, Сергій Трегубенко.
Дописати коментар