Мені дуже незручно, але звертаюся до шановного панства з делікатним і десь-навіть інтимним питанням: «У когось із вас є «блат» у фракції Партії регіонів у Верховній Раді? Ну там кум, сват, брат, двоюрідний дядько сестри дружининого кума чи щось таке?» На кий ляд це мені здалося і взагалі чи я при здоровому глузді? При потребі довідку від психіатра надам. Я ж, шановні, не якийсь-там народний депутат, якому надано конституційне право бути, як би це поделікатніше, неадекватним, себто відповідним. По-простому мовлячи, Конституція України не заперечує, щоби у ВР засідало 450 дурнів, бевзів, телепнів, йолопів, бовдурів, шизофреників та всіх інших (без винятку!) психів. Пишаймося ж, панове, що ми не народні обранці. Значить, нормальні люди.
Залишається «на кий ляд». Так я клопочуся за місцину серед блокувальників. Для себе, звісно. Отак дивлюся-слухаю-читаю, як ці «регіональні» вболівальники за нужденних та стражденних поневіряються навколо президіумного стола і парламентської трибуни – і аж серце розривається та скупа чоловіча сльоза струмком біжить. Благодійники ви наші! Великомученики!
За мене денно і нощно мордуються. Щоби я, демократами-лібералами зпоневірений, на мінімалку зажив привільно-весело. Аж на 1300 грн. Це ж у два рази від нинішньої… Ех, сало намазуватимуму салом, салом закуш… Потишеньку, Федьку, бо я їла редьку. Де там подівся здоровий глузд? Ага, від сорому заховався аж під гіпофіз. І що ж він, густо приправлений скептицизмом і генетичною недовірою до влади, порадить?
Ну, порад як бліх на приблудній собаці. У смислі, де взяти гроші на таке благодійництво. Усі в стилі «дурень думкою багатіє». Перша. Можновладці і їх стриєшні родичі перестають красти і брати хабарі. Вистачить на подвійну порцію «регіональної» локшини. Друга. Злодії в законі повертають награбоване. Пункт перший помножте… Ух ти, а що я робитиму з такими грошищами? Третя. Станок державної скарбниці працює в чотири… ні в п’ять змін. По шість годин на добу кожна зміна. І я стану мільйонером! Як був колись «купонним». Четверта. Уся політично-бізнесова шпана, даруйте на слові, еліта доводить себе до стану а la Юрко Луценко – 98, коли той, на зустрічах з виборцями, у благенькому піджачку та м’ятих штанцях демонстрував публіці протерті до дірок підошви черевиків. Від такого видовища самі відмовимося від цієї тисяча трьохсот гривневої розкоші. У смислі, совість-то треба мати. Поділимося злиднями, значить.
Лежні – вони і є лежні: щоб не робити, аби нічого не робити. От і блокують: з повітряними кульками і без, з мордобоями, ламанням мікрофонів і системи «Рада», пікетуванням електрощитової і кабінету Голови ВР. Поперемінно як Матросов на амбразуру кидаються на трибуну то Партія регіонів то БЮТ. Воістину, точка зору залежить від місця сидіння: перебуваєш в опозиції – блокуєш, перейшов у владу – осуджуєш. До речі, цей ну дуже інтелектуальний різновид політичної боротьби «за права трудового народу» започаткувала «Наша Україна», коли в січні 2004 р. таким способом протестувала проти прийняття політреформи «від Кучми». (Як фенікс із попелу основні положення кучмівської політреформи відродилися в проекті Конституції України «від Ющенка». Видать, спрацювала генетична спорідненість. Пам’ятаєте оте вірнопіддане «ви мені як батько»?)
Як булижник – зброя пролетаріату, так і блокування – зброя опозиції. З дрібним уточненням «по-українськи»: для наших блокувальників важливий не так результат, досягнення цілі, як можливість таким чином не дати нормально працювати супротивнику. Якщо від цього стане гірше народу, так чим гірше, тим краще: хороша нагода звинуватити у всьому чинну владу, а себе показати захисниками народу і додати пару-трійку пунктів до рейтингу. Дурня, звісно, оскільки байдикування, чого б воно не стосувалося, у народу ніколи не було в пошані, на відміну від працьовитості.
У чому був би гріх непрощенний, так це звинуватити наших народних лежнів у працьовитості. Бугаї, хоч у плуга запрягай, з пиками, хоч цуценята об них бий, а спішать до роботи як свекор до пелюшок. Воно може й на краще, бо такого понаробляють… Які найчастіше розглядають питання? «Зміни та доповнення до закону…» А потім зміни до змін. З великого розуму понаприймають недоношених законів, а потім кидаються виправляти власні дурниці. Я до того, що і в їх байдикуванні є свій позитив: менше антинародних законів приймуть. Особливо, коли двоє, ПР і БЮТ, тимчасово знюхаються проти третього, президента. Таких антиконституційних дров наламають, що Венеціанська комісія тільки за голову хапається. Коли ж ці двоє бізнесових угрупувань упруться лобами як вперті козли на кладці, отоді опозиціонери розпочинають блокувальний фарс. Воно і зрозуміло: який дурень поступиться власними інтересами. Тим більше, що і ПР, і БЮТ патологічно не довіряють один одному. І мають рацію: стільки разів «кидали» один одного, що недовіра в’їлася в плоть і кров. Між рядками будь-яких угод між цими мегаугрупуваннями чітко проявляється справжнє відношення сторін до цих папірців: як би не прогавити моменту, щоби самому першому «кинути» партнера. А ви гадаєте «ширка» не відбулася, бо Віктор Ющенко комусь там зателефонував та чимось пригрозив? У цьому його переконали клеврети із Секретаріату, а він і раденький повірити у свою спроможність керувати процесами. Ні януковичівське «Гад буду!», ні Юлін Єрусалимський хадж виявилися недостатніми гарантіями вічної дружби і любови. Маємо, що маємо, бо ні порядного, ні путнього мати не хочемо.
Нам, видать, більше до душі дармовий сир у мишоловці. Виготовленням такого сиру і займаються політики веселої і захоплюючої гри під назвою «Хто більше сподобається виборцю?» От і верзуть, що попало, аби губа не гуляла. Дивує, чому такі маленькі «регіональні» мішки гречаної вовни? Знають же, що ці 1300 грн. мінімальної пенсії та 1500 грн. мінімальної зарплати немощна українська економіка не потягне, так чому ж не подуріти по-повній програмі: ці ж цифри тільки в доларах, а ще краще в євро! Люди не повірять? А що, в Україні ще є хтось, хто вірить політикам? Співчуваю і скорблю.
Воно, звісно, така демонстративна, аж до показушної, турбота про нужденних викликає умиління. Аж до омерзіння. Якщо вже мільярдери-мільйонери так перейнялися добробутом злидарів, чом би їм не втерти носа владі найпростішим способом – власним прикладом? На своїх підприємствах своїм робітникам підняти заробітну плату до середньоєвропейського рівня! Це я так недолуго пожартував.
Знаєте, що образливо аж до осатаніння? Ця елітна шпана дійсно тримає нас за дурнів, які зжеруть будь-які примітивні дурилки на кшталт їхньої турботи про добробут народу. І жерем же! Інакше не сиділи б вони у парламентському раю, щоб у перервах між байдикуванням та ледарюванням приймати закони «під себе» або «на двох», прокручувати свої брудні оборудки, плювати на закони та упиватися власною безкарністю. А для народу в них завжди напоготові благородне обурення від антинародних дій супостатів при владі та справжній обіцяльник пронос. І вони знають, що брешуть, і ми знаємо, що вони брешуть, і вони знають, що ми знаємо, що вони брешуть, але і вони спокійні, позаяк упевнені, що це бидло ніде не дінеться, а прийде на виборчі дільниці і за них проголосує… Що, і ми спокійні, оскільки таки є бидлом, прийдемо на дільниці й за них проголосуємо? Мабуть що так, позаяк ця брехлива, злодійська «елітна» зграя перекочовує з одного скликання в наступне. З нашою допомогою. Щоби ми могли насолоджуватися їх блазнюванням, чи то пак, блокуванням?
18.09.2009,
Богдан Гринчук
Залишається «на кий ляд». Так я клопочуся за місцину серед блокувальників. Для себе, звісно. Отак дивлюся-слухаю-читаю, як ці «регіональні» вболівальники за нужденних та стражденних поневіряються навколо президіумного стола і парламентської трибуни – і аж серце розривається та скупа чоловіча сльоза струмком біжить. Благодійники ви наші! Великомученики!
За мене денно і нощно мордуються. Щоби я, демократами-лібералами зпоневірений, на мінімалку зажив привільно-весело. Аж на 1300 грн. Це ж у два рази від нинішньої… Ех, сало намазуватимуму салом, салом закуш… Потишеньку, Федьку, бо я їла редьку. Де там подівся здоровий глузд? Ага, від сорому заховався аж під гіпофіз. І що ж він, густо приправлений скептицизмом і генетичною недовірою до влади, порадить?
Ну, порад як бліх на приблудній собаці. У смислі, де взяти гроші на таке благодійництво. Усі в стилі «дурень думкою багатіє». Перша. Можновладці і їх стриєшні родичі перестають красти і брати хабарі. Вистачить на подвійну порцію «регіональної» локшини. Друга. Злодії в законі повертають награбоване. Пункт перший помножте… Ух ти, а що я робитиму з такими грошищами? Третя. Станок державної скарбниці працює в чотири… ні в п’ять змін. По шість годин на добу кожна зміна. І я стану мільйонером! Як був колись «купонним». Четверта. Уся політично-бізнесова шпана, даруйте на слові, еліта доводить себе до стану а la Юрко Луценко – 98, коли той, на зустрічах з виборцями, у благенькому піджачку та м’ятих штанцях демонстрував публіці протерті до дірок підошви черевиків. Від такого видовища самі відмовимося від цієї тисяча трьохсот гривневої розкоші. У смислі, совість-то треба мати. Поділимося злиднями, значить.
Лежні – вони і є лежні: щоб не робити, аби нічого не робити. От і блокують: з повітряними кульками і без, з мордобоями, ламанням мікрофонів і системи «Рада», пікетуванням електрощитової і кабінету Голови ВР. Поперемінно як Матросов на амбразуру кидаються на трибуну то Партія регіонів то БЮТ. Воістину, точка зору залежить від місця сидіння: перебуваєш в опозиції – блокуєш, перейшов у владу – осуджуєш. До речі, цей ну дуже інтелектуальний різновид політичної боротьби «за права трудового народу» започаткувала «Наша Україна», коли в січні 2004 р. таким способом протестувала проти прийняття політреформи «від Кучми». (Як фенікс із попелу основні положення кучмівської політреформи відродилися в проекті Конституції України «від Ющенка». Видать, спрацювала генетична спорідненість. Пам’ятаєте оте вірнопіддане «ви мені як батько»?)
Як булижник – зброя пролетаріату, так і блокування – зброя опозиції. З дрібним уточненням «по-українськи»: для наших блокувальників важливий не так результат, досягнення цілі, як можливість таким чином не дати нормально працювати супротивнику. Якщо від цього стане гірше народу, так чим гірше, тим краще: хороша нагода звинуватити у всьому чинну владу, а себе показати захисниками народу і додати пару-трійку пунктів до рейтингу. Дурня, звісно, оскільки байдикування, чого б воно не стосувалося, у народу ніколи не було в пошані, на відміну від працьовитості.
У чому був би гріх непрощенний, так це звинуватити наших народних лежнів у працьовитості. Бугаї, хоч у плуга запрягай, з пиками, хоч цуценята об них бий, а спішать до роботи як свекор до пелюшок. Воно може й на краще, бо такого понаробляють… Які найчастіше розглядають питання? «Зміни та доповнення до закону…» А потім зміни до змін. З великого розуму понаприймають недоношених законів, а потім кидаються виправляти власні дурниці. Я до того, що і в їх байдикуванні є свій позитив: менше антинародних законів приймуть. Особливо, коли двоє, ПР і БЮТ, тимчасово знюхаються проти третього, президента. Таких антиконституційних дров наламають, що Венеціанська комісія тільки за голову хапається. Коли ж ці двоє бізнесових угрупувань упруться лобами як вперті козли на кладці, отоді опозиціонери розпочинають блокувальний фарс. Воно і зрозуміло: який дурень поступиться власними інтересами. Тим більше, що і ПР, і БЮТ патологічно не довіряють один одному. І мають рацію: стільки разів «кидали» один одного, що недовіра в’їлася в плоть і кров. Між рядками будь-яких угод між цими мегаугрупуваннями чітко проявляється справжнє відношення сторін до цих папірців: як би не прогавити моменту, щоби самому першому «кинути» партнера. А ви гадаєте «ширка» не відбулася, бо Віктор Ющенко комусь там зателефонував та чимось пригрозив? У цьому його переконали клеврети із Секретаріату, а він і раденький повірити у свою спроможність керувати процесами. Ні януковичівське «Гад буду!», ні Юлін Єрусалимський хадж виявилися недостатніми гарантіями вічної дружби і любови. Маємо, що маємо, бо ні порядного, ні путнього мати не хочемо.
Нам, видать, більше до душі дармовий сир у мишоловці. Виготовленням такого сиру і займаються політики веселої і захоплюючої гри під назвою «Хто більше сподобається виборцю?» От і верзуть, що попало, аби губа не гуляла. Дивує, чому такі маленькі «регіональні» мішки гречаної вовни? Знають же, що ці 1300 грн. мінімальної пенсії та 1500 грн. мінімальної зарплати немощна українська економіка не потягне, так чому ж не подуріти по-повній програмі: ці ж цифри тільки в доларах, а ще краще в євро! Люди не повірять? А що, в Україні ще є хтось, хто вірить політикам? Співчуваю і скорблю.
Воно, звісно, така демонстративна, аж до показушної, турбота про нужденних викликає умиління. Аж до омерзіння. Якщо вже мільярдери-мільйонери так перейнялися добробутом злидарів, чом би їм не втерти носа владі найпростішим способом – власним прикладом? На своїх підприємствах своїм робітникам підняти заробітну плату до середньоєвропейського рівня! Це я так недолуго пожартував.
Знаєте, що образливо аж до осатаніння? Ця елітна шпана дійсно тримає нас за дурнів, які зжеруть будь-які примітивні дурилки на кшталт їхньої турботи про добробут народу. І жерем же! Інакше не сиділи б вони у парламентському раю, щоб у перервах між байдикуванням та ледарюванням приймати закони «під себе» або «на двох», прокручувати свої брудні оборудки, плювати на закони та упиватися власною безкарністю. А для народу в них завжди напоготові благородне обурення від антинародних дій супостатів при владі та справжній обіцяльник пронос. І вони знають, що брешуть, і ми знаємо, що вони брешуть, і вони знають, що ми знаємо, що вони брешуть, але і вони спокійні, позаяк упевнені, що це бидло ніде не дінеться, а прийде на виборчі дільниці і за них проголосує… Що, і ми спокійні, оскільки таки є бидлом, прийдемо на дільниці й за них проголосуємо? Мабуть що так, позаяк ця брехлива, злодійська «елітна» зграя перекочовує з одного скликання в наступне. З нашою допомогою. Щоби ми могли насолоджуватися їх блазнюванням, чи то пак, блокуванням?
18.09.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар