Закінчення
На те вона і казка, щоби закінчуватися щасливо. Щось на кшалт «жили вони довго і щасливо і померли в одинь день». Не впевнений, що моя казка завершиться традиційно. Герої хоч і казкові, але, треба визнати, більше схожі на фігурантів багатотомної кримінальної справи. Але вернімося до нашої цимбори.
Не пройшло і року царювання Віторіо І Банкеро, як Височайшим Указом нещодавній дрібний гендляр-контрабандист Віто Балоччі був призначений Головним Царським Канцеляристом. Гадалося б, дріб’язкова посада, ніяких владних повноважень не дає, так собі, канцелярський щур. Навіть украсти нічого, хіба що поцупити пару-трійку скріпок чи олівців. Одне слово, допоміжна служба, чиновників якої, у принципі, громадськість і знати не повинна була.
Така заведенція в нормальних царствах. Моє ж царство, нагадую, збочене і панують у ньому людці із звихненою уявою про мораль і законність. Відповідні й традиції.
Одна з них, приміром, полягала в тому, щоби хвіст керував собакою. Започаткував її незабутній «червоний директор» Леонідо ІІ. Це він додумався облагодіювати своїх фаворитів посадою Головного Царського Канцеляриста, наділяти їх повноваженнями «сірого візира», (причім без будь-якої відповідальності) і через нього со опричники фактично керувати як урядом, так і Царською Думою, не говорячи вже про каральні та фіскальні органи.
Віторіо І, як люблячий і вдячний «духовний син» Леонідо ІІ, зберіг і розвинув цю традицію. Неконституційно, обурюєтеся ? Тим гірше для Конституції. І взагалі які ще закони писані для «батька» нації ? Самозванний, єхидствуєте ? Так він про це не здогадується.
Отож, Віто Балоччі на тім’ячко звалився такий шмат влади, про який він смів мріяти хіба що під «кайфом». І як же він почав її використовувати ?
Суспільство живе за законами, у першу чергу за законами моралі. Або аморальності. Мудрий чоловік Володимир Короленко ще 90 років тому сформулював один із них: «Якщо оселити принца в конюшні, він не заспокоїться доти, доки не створить у ній хоч якісь пристойні умови для життя. Але якщо поселити в палаці конюха, він теж не заспокоїться, аж доки не перетворить його в конюшню». У своїй казці в палаці я поселив царя, котрий, схоже, удівся не в свої штани, і його фаворита з моральністю дрібного хижака, приміром, щура.
На те він і хижак, щоби наживатися на привласненні чужого, грабежем, насильством, підступами, одне слово, усіма мислимими незаконними методами збагачуватися та дориватися до ще більшої влади заради можливості ще більше збагачуватися. За лічені роки мій вигаданий дрібний контрабандист з торбами і каністрами «заробив» 550 млн. американських талярів. Нічого собі ! Якщо ви гадаєте, що в Країні Дурнів з’явився вітчизняний Білл Гейтс, то ви явно переоцінюєте інтелектуальний хист цього чоловічка. Увесь його «бізнес» - це суцільне «купи-продай», підшитий на контрабанді, алкогольно-тютюновій монополії в Забугор’ї, незаконній міграції та примітивному рекеті.
Пам’ятаєте класичне: «Чия земля ?» - «Калиткова !» ? За цим принципом і діяв родинний клан Балоччі. Спочатку було: «Чиє Мокачо ?» – «Балоччі !» Потім з намісництвом: «Чиє Забугор’є ?» - «Балоччі !» Тепер черга на приватизацію всього царства ? А чом би й ні: Країна Дурнів саме на щось подібне і заслуговує.
Щоби розвіяти в шановного панства смуток і десь-навіть острах перед такою «цимборською» перспективою, переповім я ну дуже жалісливу легенду, яка показує безмежну, сліпу довіру царя до свого фаворита.
Народ потребує провідника, національного лідера, ватажка, кумира, одне слово, вождя. А якщо цей кандидат на всенародну ікону та має навколо голови ще й німб мученика – поклонна істерика навколо такої фігури гарантована. Народ, знаєте, жалісливий. Ущербним співчуває. Таку, бач віру йому прищепили, що блаженними (щасливими, благословенними), мовляв, можуть бути тільки вбогі духом, засмучені, лагідні, милостиві, миротворці, ганьблені та гнані. Одне слово, спасенними будуть виключно ущербні, а сильні духом, мужні, гонорові на спасіння і не надійся. Якусь збочену віру придумав, осуджуєте ? Так казка ж: і царство неправильне, і народ недоумкуватий, і віра рабсько-холопська.
Щоби дотриматися законів жанру та дати привід для співчуття сердобольним громадянам, придумав я жалісливу історію. Нібито якісь супостати намірилися були проблему із народним улюбленцем-кандидатом у царі вирішити простою, але дієвою методою «від Сталіно»: немає людини – немає проблеми. Отравили душогуби майже національного майже лідера. Не так щоби зовсім, але достатньо для перетворення благообразного лиця претендента в царі в «лик звіра». Звісно, знайшлися злорадці, котрі не вірили очевидному. Мовляв, вождь не то бурячанкою неочищеною затравився, не то «ін’єкції молодості» зашкодили. Я цим злостивцям ні на грош не вірю, а сліпо вірю доктору австріяцького шпиталю «Рудольфинерхаус» Ніколо Карпано, який лікував Віто Ющоні. Сліпо вірю хоча б тому, що цей Карпано був не тільки земляком, а ще й дружбаном Віто Балоччі, і саме Віто порекомендував своєму хворому патрону віддати своє дорогоцінне здоров’я в руки приятеля-ескулапа. А те, що ще однин земляк і близький знайомий Балоччі Алекс Ровт є засновником і президентом хімічної компанії «IBE Trade», яка і виготовляє та постачає в Країну Дурнів ці самі «ін’єкції молодості», так це просто випадковість і ніякого значення не має.
Головне, навіть безапеляційне значення має, що саме дружбан Карпано глянув на страдника-вождя своїм соколиним оком і виніс «науковий» вердикт-діагноз: отруєння дігоксином ! Най буде дігоксин: усе ж таки благородніша отрута, ніж якийсь щурячий мишьяк.
Маєте знати, що в моєму царстві є така правоохоронна контора – Генеральна закриватура. Вона слідкує за дотриманням законності в царстві. Не вірите ? Уже й пожартувати не можна. Насправді Гензакриватура «дахувала» царських сатрапів та слухняно виконувала волю царя і його фаворита. Між нами кажучи, великого розуму для цього не вимагалося, тому й тупаків там зібралося неміряно. Одне слово, ця контора зайнялася розслідуванням отруєння тоді ще не царя Ющоні клятим дігоксином. Довго мислили, аж чотири роки. І вимислили науковий анекдот: мовляв, цей триклятий дігоксин виготовляється тільки в чотирьох царствах – Канадії, Амариці, Бритії та Москалії. Мовляв, достатньо взяти взірці дігоксину, які виробляються в цих царствах, та порівняти з отрутою, яка вразила ясновельможне тіло, - і супостат буде зловлений за руку.
Тупість нишпорок з Гензакриватури просто-таки вражаюча. Кожен, хто мається дур’ю, цю «рідкісну» отруту може виготовити у власній кухні. Ви готували картоплю фрі ? Еге ж, засипаєте картопляні пластівці в ємкість з олією і жарите до золотистого кольору. Так от, якщо в цій самій олії жарити картопляні пластівці день, другий, третій, то на четвертий день олія стане в’язкою і в ній буде 38 відсотків дігоксину. Таку дігоксинову олію, приміром, у Бельгії додавали у корм для курей. Птиці це не шкодить, а от людина, яка таку курку з’їсть, обов’язково отравиться. До речі, спалахи харчових отруєнь дігоксином у кінці минулого століття були зареєстровані і в Амариці та Італії. Як бачите, не все так однозначно з цим «отруєнням віку», але для політичної розправи, наприклад з кумом, який відбився від рук, привід непоганий.
З глибоким сумом і самокритикою сповіщаю шановне панство, що якась неправильна, просто-таки неканонічна казка в мене виходить. Гадалося б, оповідаєш казку про цимбору, ну й видумуй всілякі вигадки про видуманих героїв. Ан ні, усе заносить на царя-батечка. А він же народний ! А що вже мудрий: увесь розум з’їв і став тямущий аж по коліна в Біблії. І за що народ в таке щастя втелющилися ?
Така вже людська натура, що влади як і грошей ніколи не буває забагато. Ставши внаслідок усенародного розгелдишу «п’ятирічним» царем Віторіо І Банкеро, мій герой хоч і набув великопанської пихи, але зберіг і дещо людське. Приміром, він відразу ж глибоко замислився про своє місце в царстві на наступні п’ять років. Треба відмітити, що на царство він прийшов з 52 відсотками народної підтримки і довіри та статусом загальнонаціональної ікони. І тут зробив свою чорну справу ще один суспільний закон: «Царя робить свита». Свита із цимбори свою справу зробила на «відмінно»: на четвертий рік царювання всенародна підтримка і довіра впали до 6 (шести) відсотків. Цар у це не вірить. Цей цар узагалі вірить тільки в сказане ним самим і в те, що нашіптує йому на вухо його «сірий візир». Скажімо, що для гарантованого наступного п’ятирічного царювання необхідно політично і морально знищити всіх суперників. Знешкодити, примінюючи методу «ціль виправдовує засоби». Позбутися, використовуючи незаконні, підступні, підлі засоби, навіть за рахунок національних інтересів. Усе нормально: а що ж іще вміє цимбора ? Цікавитеся, який, мовляв, у цьому «балогані» інтерес Віто Балоччі ? По-перше, єдине, що відділяє мокачовського «справжнього мужика» від нар і загальної параші – це його наближеність до тіла САМОГО. По-друге, якщо це буде вигідно Балоччі, він, не кліпнувши оком, здасть, по-цимборськи мовлячи, «кине» свого благодійника-патрона. Така вже «заповідь» у цимбори: обдури ближнього і не забувай про дальнього, позаяк дальній може наблизитися і обдурити тебе.
Це – реальна перспектива для царя. Для себе ж «сірий візир» має стратегічний «План «Балоччі». Признаюся як на духу: ніколи не підозрював, що в мене така схиблена уява, щоби вигадати подібне неподобство.
Зпосеред дурнуватих традицій у моїй казковій Країні Дурнів неперевершеною за своїм ідіотизмом була звичка царів передавати царські повноваження своїм фаворитам. Так уже якось історично склалося, що фаворитами ставали людці зі, скажімо, ущербними моральними якостями. І от вони-то і правили царством. Звісно, від такого збоченого правління царство трусило мов у лихоманці, народ гибів у злиднях і тільки кучка кровопивць жиріли як п’явки на голому тілі. Треба додати, що всі фаворити були злостиві як зінське щеня, а що вже капосники, то їх хлібом не годуй, а дай тільки ближнім нашкодити.
Перед вошестям на царство Віторіо І останній фаворит Леонідо ІІ Віто Медвіні зі злостивості (мо’ й просто виконував волю своїх азіятських хазяїв з Москалії) нагадив не комусь персонально, а всім країнодурцям на багато років наперед: спільно з «нечистою совістю нації» Морозето розробили такі зміни до Основного Закону Країни Дурнів, які повністю розбалансували державне управління. Царськодумська елітна шпана з великого розуму та ще й із захопленим вереском це безглуздя затвердила.
Родзинкою конституційного неподобства було обов’язкове створення в Царській Думі коаліції думських фракцій, яка і формувала виконавчу владу в царстві.
Таке довге пояснення необхідне, оскільки саме коаліція мала б зіграти ключову ролю в «Плані «Балоччі». На заваді реалізації цього Плану стоїть демократична коаліція. Вірно розумієте: якщо ворог не здається, його треба знищити. Для цього були задіяні «гідні сини» Забугорської цимбори Крілетті-Петьоні з чотирма такими ж покидьками, царською кумасею і двома агентами Москалії. Не назбиралося і десятка, зневажливо пхикаєте ? Мовляв, для державного перевороту, себто «ширки», треба, щоби у фракції «Наша Дурь» виявилося 37 запроданців ? Якщо врахувати ступінь аморальності, продажності, корумпованості, безбатьківства народних обранців, нижчеплінтусовий рівень їх національної свідомості, то... хто зна ?
План передбачає створення «ширки» з янучарською братвою та плаваючою в політичній ополонці фракцією Вольдемара Литвино (ще одного не такого й засекреченого агента Москалії в чині полковника запасу ВЧК). Поки що викобелюються як теля на вигоні Комуняки, але то просто набивають собі ціну: окрик з Москалії – і отарою ломануть в «ширку».
Наступним етапом «Плану «Балоччі» передбачається політично-державний «дерибан»: Віто Янучаро – Голова Царської Думи, Віто Балоччі – Візир у Царському Уряді, Арсено Яцені – на вибір або Головним Канцеляристом, або Міністром Закордонних Справ, або Головним Банкіром.
Далі все як у казці. Пануюче організоване злочинне угрупування в складі янучарської братви, забугорської цимбори, червонопузої наволочі та підступно-фарисейських «потрібних для держави» відразу ж відновлюють статус «рабів, підніжок, грязі Москалії». Раб, знаєте, комфортно себе почуває тільки в нашийнику і плазуючи перед хазяїном.
Далі План передбачає технологію працевлаштування Віторіо І Банкеро на другий царський термін. Вона полягає в усуненні з політичної арени головного суперника Джуліани Тимошено. Тут уже в хід іде вся гидота, підлота, мерзота, на яку тільки здатні ниці людці: брехня, підступи, облудні звинувачення, нахабне втручання в діяльність, необгрунтовані притичини... Усе це вже реалізовується. Чого варті звинувачувальні повискування канцелярських щуренят. Ефект від такого технологічного маразму, до честі народу, зворотний: стійка відраза до канцелярської цимбори, стабільне падіння поваги до царя-батенька і впевнений ріст популярності Леді Дж. На цей випадок у Плані передбачено варіант «Л»- ліквідація. У стилі «ми мирні люди, але КАМАЗів на дорогах у нас вистачає».
Після реалізації варіанту «Л» питання другого терміну царювання Віторіо І вирішується методами, випробуваними в Мокачо на виборах мера та в другому турі попередніх царських виборів. Є одне «але». Немає ніякої гарантії, що при такому розкладі запланованим фаворитом буде Віторі І Банкеро. З таким же успіхом ця банда може послати в царі Янучара або й Балоччі. Вибори-то будуть фікцією. Та й будуть вони останніми. А й справді, на кий ляд цимборі цей головний біль з виборами.
Не вийшло в мене щасливого кінця. Я ж попереджував, що моя казка неправильна, неказкова. І герої мої ущербні, безнадійно хворі на непротивлення совісті та войовниче безчестя. Зрештою, і казкар з мене нікудишній.
Ех, написати б світлу казку за журливими мотивами пісні Олександра Галича:
А ще кажуть, що десь є острови,
де неправда не буває права !
Де совість – потреба,
а не солдатчина !
Де правда надбана,
а не призначена !
26.08.08,
Богдан Гринчук
На те вона і казка, щоби закінчуватися щасливо. Щось на кшалт «жили вони довго і щасливо і померли в одинь день». Не впевнений, що моя казка завершиться традиційно. Герої хоч і казкові, але, треба визнати, більше схожі на фігурантів багатотомної кримінальної справи. Але вернімося до нашої цимбори.
Не пройшло і року царювання Віторіо І Банкеро, як Височайшим Указом нещодавній дрібний гендляр-контрабандист Віто Балоччі був призначений Головним Царським Канцеляристом. Гадалося б, дріб’язкова посада, ніяких владних повноважень не дає, так собі, канцелярський щур. Навіть украсти нічого, хіба що поцупити пару-трійку скріпок чи олівців. Одне слово, допоміжна служба, чиновників якої, у принципі, громадськість і знати не повинна була.
Така заведенція в нормальних царствах. Моє ж царство, нагадую, збочене і панують у ньому людці із звихненою уявою про мораль і законність. Відповідні й традиції.
Одна з них, приміром, полягала в тому, щоби хвіст керував собакою. Започаткував її незабутній «червоний директор» Леонідо ІІ. Це він додумався облагодіювати своїх фаворитів посадою Головного Царського Канцеляриста, наділяти їх повноваженнями «сірого візира», (причім без будь-якої відповідальності) і через нього со опричники фактично керувати як урядом, так і Царською Думою, не говорячи вже про каральні та фіскальні органи.
Віторіо І, як люблячий і вдячний «духовний син» Леонідо ІІ, зберіг і розвинув цю традицію. Неконституційно, обурюєтеся ? Тим гірше для Конституції. І взагалі які ще закони писані для «батька» нації ? Самозванний, єхидствуєте ? Так він про це не здогадується.
Отож, Віто Балоччі на тім’ячко звалився такий шмат влади, про який він смів мріяти хіба що під «кайфом». І як же він почав її використовувати ?
Суспільство живе за законами, у першу чергу за законами моралі. Або аморальності. Мудрий чоловік Володимир Короленко ще 90 років тому сформулював один із них: «Якщо оселити принца в конюшні, він не заспокоїться доти, доки не створить у ній хоч якісь пристойні умови для життя. Але якщо поселити в палаці конюха, він теж не заспокоїться, аж доки не перетворить його в конюшню». У своїй казці в палаці я поселив царя, котрий, схоже, удівся не в свої штани, і його фаворита з моральністю дрібного хижака, приміром, щура.
На те він і хижак, щоби наживатися на привласненні чужого, грабежем, насильством, підступами, одне слово, усіма мислимими незаконними методами збагачуватися та дориватися до ще більшої влади заради можливості ще більше збагачуватися. За лічені роки мій вигаданий дрібний контрабандист з торбами і каністрами «заробив» 550 млн. американських талярів. Нічого собі ! Якщо ви гадаєте, що в Країні Дурнів з’явився вітчизняний Білл Гейтс, то ви явно переоцінюєте інтелектуальний хист цього чоловічка. Увесь його «бізнес» - це суцільне «купи-продай», підшитий на контрабанді, алкогольно-тютюновій монополії в Забугор’ї, незаконній міграції та примітивному рекеті.
Пам’ятаєте класичне: «Чия земля ?» - «Калиткова !» ? За цим принципом і діяв родинний клан Балоччі. Спочатку було: «Чиє Мокачо ?» – «Балоччі !» Потім з намісництвом: «Чиє Забугор’є ?» - «Балоччі !» Тепер черга на приватизацію всього царства ? А чом би й ні: Країна Дурнів саме на щось подібне і заслуговує.
Щоби розвіяти в шановного панства смуток і десь-навіть острах перед такою «цимборською» перспективою, переповім я ну дуже жалісливу легенду, яка показує безмежну, сліпу довіру царя до свого фаворита.
Народ потребує провідника, національного лідера, ватажка, кумира, одне слово, вождя. А якщо цей кандидат на всенародну ікону та має навколо голови ще й німб мученика – поклонна істерика навколо такої фігури гарантована. Народ, знаєте, жалісливий. Ущербним співчуває. Таку, бач віру йому прищепили, що блаженними (щасливими, благословенними), мовляв, можуть бути тільки вбогі духом, засмучені, лагідні, милостиві, миротворці, ганьблені та гнані. Одне слово, спасенними будуть виключно ущербні, а сильні духом, мужні, гонорові на спасіння і не надійся. Якусь збочену віру придумав, осуджуєте ? Так казка ж: і царство неправильне, і народ недоумкуватий, і віра рабсько-холопська.
Щоби дотриматися законів жанру та дати привід для співчуття сердобольним громадянам, придумав я жалісливу історію. Нібито якісь супостати намірилися були проблему із народним улюбленцем-кандидатом у царі вирішити простою, але дієвою методою «від Сталіно»: немає людини – немає проблеми. Отравили душогуби майже національного майже лідера. Не так щоби зовсім, але достатньо для перетворення благообразного лиця претендента в царі в «лик звіра». Звісно, знайшлися злорадці, котрі не вірили очевидному. Мовляв, вождь не то бурячанкою неочищеною затравився, не то «ін’єкції молодості» зашкодили. Я цим злостивцям ні на грош не вірю, а сліпо вірю доктору австріяцького шпиталю «Рудольфинерхаус» Ніколо Карпано, який лікував Віто Ющоні. Сліпо вірю хоча б тому, що цей Карпано був не тільки земляком, а ще й дружбаном Віто Балоччі, і саме Віто порекомендував своєму хворому патрону віддати своє дорогоцінне здоров’я в руки приятеля-ескулапа. А те, що ще однин земляк і близький знайомий Балоччі Алекс Ровт є засновником і президентом хімічної компанії «IBE Trade», яка і виготовляє та постачає в Країну Дурнів ці самі «ін’єкції молодості», так це просто випадковість і ніякого значення не має.
Головне, навіть безапеляційне значення має, що саме дружбан Карпано глянув на страдника-вождя своїм соколиним оком і виніс «науковий» вердикт-діагноз: отруєння дігоксином ! Най буде дігоксин: усе ж таки благородніша отрута, ніж якийсь щурячий мишьяк.
Маєте знати, що в моєму царстві є така правоохоронна контора – Генеральна закриватура. Вона слідкує за дотриманням законності в царстві. Не вірите ? Уже й пожартувати не можна. Насправді Гензакриватура «дахувала» царських сатрапів та слухняно виконувала волю царя і його фаворита. Між нами кажучи, великого розуму для цього не вимагалося, тому й тупаків там зібралося неміряно. Одне слово, ця контора зайнялася розслідуванням отруєння тоді ще не царя Ющоні клятим дігоксином. Довго мислили, аж чотири роки. І вимислили науковий анекдот: мовляв, цей триклятий дігоксин виготовляється тільки в чотирьох царствах – Канадії, Амариці, Бритії та Москалії. Мовляв, достатньо взяти взірці дігоксину, які виробляються в цих царствах, та порівняти з отрутою, яка вразила ясновельможне тіло, - і супостат буде зловлений за руку.
Тупість нишпорок з Гензакриватури просто-таки вражаюча. Кожен, хто мається дур’ю, цю «рідкісну» отруту може виготовити у власній кухні. Ви готували картоплю фрі ? Еге ж, засипаєте картопляні пластівці в ємкість з олією і жарите до золотистого кольору. Так от, якщо в цій самій олії жарити картопляні пластівці день, другий, третій, то на четвертий день олія стане в’язкою і в ній буде 38 відсотків дігоксину. Таку дігоксинову олію, приміром, у Бельгії додавали у корм для курей. Птиці це не шкодить, а от людина, яка таку курку з’їсть, обов’язково отравиться. До речі, спалахи харчових отруєнь дігоксином у кінці минулого століття були зареєстровані і в Амариці та Італії. Як бачите, не все так однозначно з цим «отруєнням віку», але для політичної розправи, наприклад з кумом, який відбився від рук, привід непоганий.
З глибоким сумом і самокритикою сповіщаю шановне панство, що якась неправильна, просто-таки неканонічна казка в мене виходить. Гадалося б, оповідаєш казку про цимбору, ну й видумуй всілякі вигадки про видуманих героїв. Ан ні, усе заносить на царя-батечка. А він же народний ! А що вже мудрий: увесь розум з’їв і став тямущий аж по коліна в Біблії. І за що народ в таке щастя втелющилися ?
Така вже людська натура, що влади як і грошей ніколи не буває забагато. Ставши внаслідок усенародного розгелдишу «п’ятирічним» царем Віторіо І Банкеро, мій герой хоч і набув великопанської пихи, але зберіг і дещо людське. Приміром, він відразу ж глибоко замислився про своє місце в царстві на наступні п’ять років. Треба відмітити, що на царство він прийшов з 52 відсотками народної підтримки і довіри та статусом загальнонаціональної ікони. І тут зробив свою чорну справу ще один суспільний закон: «Царя робить свита». Свита із цимбори свою справу зробила на «відмінно»: на четвертий рік царювання всенародна підтримка і довіра впали до 6 (шести) відсотків. Цар у це не вірить. Цей цар узагалі вірить тільки в сказане ним самим і в те, що нашіптує йому на вухо його «сірий візир». Скажімо, що для гарантованого наступного п’ятирічного царювання необхідно політично і морально знищити всіх суперників. Знешкодити, примінюючи методу «ціль виправдовує засоби». Позбутися, використовуючи незаконні, підступні, підлі засоби, навіть за рахунок національних інтересів. Усе нормально: а що ж іще вміє цимбора ? Цікавитеся, який, мовляв, у цьому «балогані» інтерес Віто Балоччі ? По-перше, єдине, що відділяє мокачовського «справжнього мужика» від нар і загальної параші – це його наближеність до тіла САМОГО. По-друге, якщо це буде вигідно Балоччі, він, не кліпнувши оком, здасть, по-цимборськи мовлячи, «кине» свого благодійника-патрона. Така вже «заповідь» у цимбори: обдури ближнього і не забувай про дальнього, позаяк дальній може наблизитися і обдурити тебе.
Це – реальна перспектива для царя. Для себе ж «сірий візир» має стратегічний «План «Балоччі». Признаюся як на духу: ніколи не підозрював, що в мене така схиблена уява, щоби вигадати подібне неподобство.
Зпосеред дурнуватих традицій у моїй казковій Країні Дурнів неперевершеною за своїм ідіотизмом була звичка царів передавати царські повноваження своїм фаворитам. Так уже якось історично склалося, що фаворитами ставали людці зі, скажімо, ущербними моральними якостями. І от вони-то і правили царством. Звісно, від такого збоченого правління царство трусило мов у лихоманці, народ гибів у злиднях і тільки кучка кровопивць жиріли як п’явки на голому тілі. Треба додати, що всі фаворити були злостиві як зінське щеня, а що вже капосники, то їх хлібом не годуй, а дай тільки ближнім нашкодити.
Перед вошестям на царство Віторіо І останній фаворит Леонідо ІІ Віто Медвіні зі злостивості (мо’ й просто виконував волю своїх азіятських хазяїв з Москалії) нагадив не комусь персонально, а всім країнодурцям на багато років наперед: спільно з «нечистою совістю нації» Морозето розробили такі зміни до Основного Закону Країни Дурнів, які повністю розбалансували державне управління. Царськодумська елітна шпана з великого розуму та ще й із захопленим вереском це безглуздя затвердила.
Родзинкою конституційного неподобства було обов’язкове створення в Царській Думі коаліції думських фракцій, яка і формувала виконавчу владу в царстві.
Таке довге пояснення необхідне, оскільки саме коаліція мала б зіграти ключову ролю в «Плані «Балоччі». На заваді реалізації цього Плану стоїть демократична коаліція. Вірно розумієте: якщо ворог не здається, його треба знищити. Для цього були задіяні «гідні сини» Забугорської цимбори Крілетті-Петьоні з чотирма такими ж покидьками, царською кумасею і двома агентами Москалії. Не назбиралося і десятка, зневажливо пхикаєте ? Мовляв, для державного перевороту, себто «ширки», треба, щоби у фракції «Наша Дурь» виявилося 37 запроданців ? Якщо врахувати ступінь аморальності, продажності, корумпованості, безбатьківства народних обранців, нижчеплінтусовий рівень їх національної свідомості, то... хто зна ?
План передбачає створення «ширки» з янучарською братвою та плаваючою в політичній ополонці фракцією Вольдемара Литвино (ще одного не такого й засекреченого агента Москалії в чині полковника запасу ВЧК). Поки що викобелюються як теля на вигоні Комуняки, але то просто набивають собі ціну: окрик з Москалії – і отарою ломануть в «ширку».
Наступним етапом «Плану «Балоччі» передбачається політично-державний «дерибан»: Віто Янучаро – Голова Царської Думи, Віто Балоччі – Візир у Царському Уряді, Арсено Яцені – на вибір або Головним Канцеляристом, або Міністром Закордонних Справ, або Головним Банкіром.
Далі все як у казці. Пануюче організоване злочинне угрупування в складі янучарської братви, забугорської цимбори, червонопузої наволочі та підступно-фарисейських «потрібних для держави» відразу ж відновлюють статус «рабів, підніжок, грязі Москалії». Раб, знаєте, комфортно себе почуває тільки в нашийнику і плазуючи перед хазяїном.
Далі План передбачає технологію працевлаштування Віторіо І Банкеро на другий царський термін. Вона полягає в усуненні з політичної арени головного суперника Джуліани Тимошено. Тут уже в хід іде вся гидота, підлота, мерзота, на яку тільки здатні ниці людці: брехня, підступи, облудні звинувачення, нахабне втручання в діяльність, необгрунтовані притичини... Усе це вже реалізовується. Чого варті звинувачувальні повискування канцелярських щуренят. Ефект від такого технологічного маразму, до честі народу, зворотний: стійка відраза до канцелярської цимбори, стабільне падіння поваги до царя-батенька і впевнений ріст популярності Леді Дж. На цей випадок у Плані передбачено варіант «Л»- ліквідація. У стилі «ми мирні люди, але КАМАЗів на дорогах у нас вистачає».
Після реалізації варіанту «Л» питання другого терміну царювання Віторіо І вирішується методами, випробуваними в Мокачо на виборах мера та в другому турі попередніх царських виборів. Є одне «але». Немає ніякої гарантії, що при такому розкладі запланованим фаворитом буде Віторі І Банкеро. З таким же успіхом ця банда може послати в царі Янучара або й Балоччі. Вибори-то будуть фікцією. Та й будуть вони останніми. А й справді, на кий ляд цимборі цей головний біль з виборами.
Не вийшло в мене щасливого кінця. Я ж попереджував, що моя казка неправильна, неказкова. І герої мої ущербні, безнадійно хворі на непротивлення совісті та войовниче безчестя. Зрештою, і казкар з мене нікудишній.
Ех, написати б світлу казку за журливими мотивами пісні Олександра Галича:
А ще кажуть, що десь є острови,
де неправда не буває права !
Де совість – потреба,
а не солдатчина !
Де правда надбана,
а не призначена !
26.08.08,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар