Продовження
У моєму казковому царстві звичайні люди своїх дітей знаходять у капусті. Особливо ледачим, котрим ліньки навіть у город сходити, дітей приносить бузько і кидає просто в комин. Із цих прадавніх традицій є виняток: начальників для Забугор’я знаходять у саунах. Отак попариться ясновельможний столичний гість (приміром, у сауні під селом Чинадіо), гостинний господар задовільнить 1001 забаганку голенького як турецький святий і розімлілого від задоволення як льоха в калюжі в спекотний день дорогоцінного приїжджого цабе – і той, у знак вдячності за, скажімо, духовні послуги, поклопочеться перед царем про посаду намісника Забугор’я. Як кажуть, для милого друга й вола з плуга. Тим більше, якщо віл державний.
Оце таку казкову версію моя звихнена уява вигадала щодо призначення Віто Балоччі намісником Забугорської провінції. Зрозуміло, у нашій геть здемократизованій Україні таке неподобство важко навіть уявити.
Нагадую шановному панству, що всі ці неймовірні події відбуваються в придуманій мною Країні Дурнів з обов’язковим Полем Чудес, яке, звісно ж, засівають йолопи впереміж з телепнями, а золоті дукати з грошевих дерев обривають пройдисвіти.
Я вже згадував про «команду молодих реформаторів», яка з мером Мокачо Віто Балоччі взялася «дерибанити», себто реформувати все, що погано лежало, і навіть те, що лежало добре, мало власників, але впало в око родинному клану Балоччі-Петьоні. Для цього, тепер уже наділені владою пройдисвіти, використовували найновітнішу технологію – «гоп-стоп» називається. З переказів відомо, що в давні часи були такі нехороші громадяни, «гопстопники», які під покровом темноти вискакували перед перехожими і зі зловісним шепотом «Гаманець або смерть !» обдирали роззяву до нитки. Саме так діяли мої герої, з тією різницею, що «гопстопничали» вони серед білого дня, на очах у всього міста і на «атасі» в них стояла доблесна поліція разом із суворими наглядачами за дотриманням законності – прокурорами і непідкупними суддями.
Усі махлярські оборудки проверталися через ну дуже благодійну фірму «Барвеню» та десятки її філій, дочірніх підприємств і приватних фірм «Роги і копита» одноразового використання. Одну таку хитру фірмочку, зареєстровану на брата Віто Балоччі Іво, було створено «під приватизацію» старовинного замку князів Трансильванії. А чого, родившись в свинниці і піднявшись із грязі в князі, чом би шпані і не потішити свою пиху князівськими покоями ? З приватизацією не вигоріло, оскільки скоробагатьки-опришки із Царської Думи ще не відмінили заборону на приватизацію пам’ятників архітектури. Отож, прийшлося обмежитися орендою замку князів Трансильванії всього на 99 років. Отак цимбора із свинячим писком таки втелющилася в пшеничне тісто.
Фактична «прихватизація» замку як би символізувала процес перетворення цілого міста Мокачо в приватну «фазенду» клану Балоччі. Замок панує над містом, ну точнісінько як ця цимбора над мешканцями. Зрештою, яка шануюча себе шпана відмовиться продемонструвати свої неправедні статки. У першу чергу розкішними особняками в престижному районі. Віто Балоччі та його кузен Базіліо Петьоні накинули оком на одну місцину в самісінькому центрі Мокачо. І яке значення для моїх казкових виплодків має те, що на облюбованій місцині з давен розташовувався сиротинець для сиріт-інвалідів. Не пофартило, значить, калічкам. Спочатку кузени «націоналізували» спортивний майданчик на вул. Августіно Волошіні, 31, побудували на ньому два розкішні особняки у стилі «знай наших !», а потім узагалі втришия витурили сиріт-інвалідів на околицю міста. Самі розумієте, приїжджають вельможні столичні випанки, жирують-розважаються, а із-за паркана за ними як за екзотичними звірами спостерігають зажурені, дитячі оченята. Неподобство, скажу я вам, десь-навіть прояв неповаги до ясновельможної шпани.
Про цю банальну історію насмілився написати містечковий часопис «Краєвид».
Добре, що знайшовся справедливий і непідкупний суддя Мокачовського суду Олегерд Ціцако, котрий провчив нахаб. Так і написав у вироку «іменем Країни Дурнів»: факти, мовляв, недостовірні, себто ніяких особняків за вказаною одресою немає, а тому, зарозумні писаки, штрафую я вас по-повній програмі, так що ходити вам в одних шлейках. До речі, цей же суддя своїм рішенням закрив чи не останню в Мокачо непідконтрольну клану Балоччі, звісно ж, «наклепницьку рептильку» «Тижневий вісник». І ви знаєте, місцеві писаки дійшли до розуму і перестали зводити наклепи на «гідних синів Забугор’я».
За видумуванням усіх цих неймовірних у будь-якій нормальній державі оборудок, зловживань і просто бандитських розборок я геть забув, про своїх героїв. Отож, навесні пріснопам’ятного 99 р. Височайшим Указом Леонідо ІІ Віто Балоччі був призначений намісником Забугор’я. Одночасно, без зайвої реклами, Віто Балоччі був посвячений у Дони цимбори. Збулася голуба мрія ідіо..., даруйте, гідного сина.
Зрозуміло, Дон Віто вже був не якогось-там щенячого віку, щоби змінювати свої звички, натуру, ідеали та методи їх досягнення. Усе зрозуміло: якщо я керую Забугорською провінцією, значить вона повинна стати моєю приватною власністю. Таким спрутом, який запустив свої щупальця – 20 приватних підприємств, зареєстрованих на «своїх», стала родинна фірма клану «Барвеню». Судіть самі: фундаторами фірми є Віто Балоччі, Оксанія Балоччі – дружина Віто, Джованні (для своїх – Іво) – рідний брат Віто, Базіліо Петьоні – кузен Віто, Іро Крілетті – вірний поплічник Віто ще з гендлярсько-контрабандних буйних часів, Татіно Крілетті – дружина Іро. Ні, «сім’я» - то по-сіцілійські, не патріотично. Родинна цимбора – тут вам і національний колорит, і суть клану.
Ви ще не забули про ті 2 млн. «зелених» (заздрісники подейкують, що було по 2 млн. як Віто Балоччі, так і Базіліо Петьоні), які як початковий капітал вклав у «Барвеню» «авторитет» «Гоша» ? Дуже вчасно, за декілька місяців до призначення Віто Балоччі намісником Забугор’я, він був застрілений невідомими кілерами. Зрештою, ніхто їх і не шукав: що Ягве не дає, то все к луччому. Невихований чоловік був цей «Гоша» і вів себе з Віто як хазяїн зі слугою. Ну де таке бачено, щоби в робочий час, у службовому кабінеті, у присутності посторонніх товкти пику меру Віто Балоччі ! Де гарантія, що живому «Гоші» не захотілося б таким же чином натовкти пику наміснику Дону Віто ? А так немає людини – немає проблеми.
Намісництво Дона Віто Балоччі нічим таким особливим загальноцарського рівня не відзначилося. Так собі, звичайний «дерибан», звичайний «балоган»: украв, «прихватизував», залякав, «кинув». Одне слово, рутина, буденщина. Приміром, перед самим призначенням його намісником, у Забугор’ї сталося стихійне лихо – повінь. Це так усяка грабіжницька сволота розводить руками, мовляв, стихія, кара Божа. А їй підспівує хабарницька чиновницька рать. Оці загребущі руки і сотворили стихію – повінь: тисячами гектарів по-варварськи винищувалися віковічні забугорські ліси і за таляри вивозилися в інші царства. Контрабандою, звісно: де ж це ви бачили, щоби грабіжники платили мито за награбований товар ? А саме ліси були природним регулятором водного балансу. Це ж не просто рівнинні ліси, а ліси передгір’я, на схилах гір. Дивуєтеся як могло так статися, що серед білого дня, на очах у влади, по-хижацьки нищилися ліси, не задумуючися про завтрашній день ? Так Країна ж Дурнів, і у владі злодій на хабарнику ще й дурнем поганяє.
А щодо стихії, то це ще як подивитися. Як кажуть, кому війна, а кому мати рідна. На людській біді ще й як можна нагріти руки. Безсовісні ! Як їм не соромно, обурюєтеся ? І безсовісні, і не соромно: таких уже, знаєте, ницих героїв я понапридумував.
Отож, у провінцію прийшла біда: понівечені хати, знищений врожай, загибла худоба – птиця, зруйновані дороги-мости, нещасні забугорчани... Хоч моє казкове царство і Країна Дурнів, і цар Леонідо ІІ із сатрапами були далеко не янголи, а навіть зовсім навпаки, але і вони проявили співчуття та милосердя і виділили з царської казни чималеньку суму коштів. А ще ж була дуже значна гуманітарна допомога у вигляді товарів та харчових продуктів.
І все це дармове багатство попало в «дбайливі» руки родинного клану Балоччі з його матір’ю-годувальницею фірмою «Барвеню». «Не нажитися на дурничку – це перестати себе поважати» - так вирішила родинна цимбора і взялася робити «бізнес» на людському горі. Казка ж для дорослих, можна і про людську ницість поговорити.
Повинен ще раз нагадати, що моє казкове царство – то є збочене царство. Для особливо привередливих можу назвати делікатніше: Ельдорадо збоченців. Третина населення в ньому – мінімально живі, жменька – непристойно багаті, державний апарат – просто похабно корумпований, Закон – зневажений, справедливість – розтоптана, гідність – посоромлена. Тільки в моєму царстві можуть існувати виродки, котрі заробляють на здоров’ї і житті важко хворих дітей: підставляючи свої банківські реквізити під відчайдушні благання про допомогу на лікування дітей, по суті, цим самим убивають їх. Я оце подумав, чи не запровадити в подібних випадках таке покарання як публічне четвертування, але то вже була б інша казка.
Як і годиться, у моєму царстві також є фінансові нишпорки, по-нашому «КРУки». Я їх зробив чесними і непідкупними. Перевіривши цільове використання «паводкових» коштів, бригада царських «КРУків» документально встановила, що Забугорська владна цимбора на чолі з намісником Доном Віто Балоччі нахабно і безсоромно нажилася на людській біді. «Виявлено незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат коштів і матеріальних цінностей на суму 4,8 млн.тлр. (чотири мільйони вісімсот тисяч), ... незаконних видатків кредитних коштів на суму 528 (п’ятсот двадцять вісім) тис.тлр.,... нецільового витрачання... гуманітарної допомоги на суму 96 (дев’яносто шість) тис.тлр». Видать, на кишенькові видатки Дону Віто і його правій руці «... розкрадань на суму 23,8 тис.тлр». До речі, оці «незаконні та не за цільовим призначенням» - ті ж самі розкрадання.
Репутація пройдисвіта серед цимбори залежить від його вміння робити «бабло» з нічого. Звісно ж, це «нічого» є або державною казною-майном, або особистими статками громадян. Приміром, царською програмою допомоги потерпілим від стихійного лиха було передбачено виділення провінції 42,5 млн.тлр. пільгового безвідсоткового кредиту. Благородно і справедливо: які ще зиски з людської біди ? Так мислять і поступають нормальні люди. Як ви вже зрозуміли, мої герої до них не належать. Хто б сумнівався, що намісник провінції Дон Віто, маючи в розпорядженні такі дармові кошти, «за так» їх з рук не випустить. У результаті в акті перевірки «КРУків» зафіксовано: «... з потерпілих громадян було незаконно стягнуто понад 7 млн.тлр.» З цього приводу було навіть за ст.80 КК порушено кримінальну справу. Ви будете сміятися, але конкретно проти Дона Віто Балоччі і його першого заступника Іро Крілетті. І даремно радієте, мовляв, катюгам по заслугам. Де ви бачили, щоби в Країні Дурнів бандити сиділи в тюрмах ?
Ще не забули про гуманітарну допомогу, яка з усього царства потекла в потерпілу від повені провінцію ? Керівні мародери точно не забули: під «дерибан» гуманітарки було терміново створено «рогикопитівську» фірму «Барвеню – М» («М» і означає «мародерство») на чолі з братом Дона Віто Джованні Балоччі. І мародери запрацювали. Ще коли Віто Балоччі був мером Мокачо, у місто поступило 130 т. «гуманітарного» цукру з Волянської провінції. Розпорядженням мера його було передано, зрозуміло, фірмі «Барвеню – М». І – з кінцями, як вода в пісок.
Уже намісник Дон Віто видає доручення за номером 06-5/854, згідно з яким тій же фірмі «Барвеню – М» передається на реалізацію 320 т. дармового дарованого цукру. Фірма отримала більше 700 тис.тлр. прибутку, потерпілі громадяни – дулю з маком. І знову кримінальна справа, тільки вже за ознаками ст.364 ч.2 (зловживання владою або службовим становищем). І знову короткі руки в закону.
Через три роки знову «манна небесна» для мародерів з родинного клану Балоччі: чергова, можна сказати, запланована повінь у провінції. Чому запланована ? Та ж кошти, виділені на протипаводкові заходи, були розкрадені мародерами Балоччі-Петьоні-Крілетті з цимборою.
На цей раз «під стихію» було створено «Торговий дім «Забугор’є». Ви вже й самі здогадалися, хто був отцями-фундаторами цього махлярського кубла. Одна афера з векселями царського казначейства, «отовареними» паливно-мастильними матеріалами, принесла цій щойно створеній фірмочці 22 млн.тлр. Правда не безпосередньо, а через ще одну новостворену фірму «Октано – М» (знову це «М» !), засновниками якої були... Звернемося до кримінальної справи № 1188701 за ознаками ст.222 (шахрайство з фінансовими ресурсами), у якій стверджується, що власниками фірми «Октано – М» є все ті ж знайомі лиця: Джованні Балоччі – брат Дона Віто, Оксанія Балоччі – його дружина, Базіліо Петьоні – кузен та новий персонаж – Ілі Токаріні – рідний брат своєчасно убієнного «авторитета» і «спонсора» Віто «Гоші».
Ви щось-там забубоніли про кримінальні справи як про дзеркало законослухняності і моральності моїх казкових героїв ? Укотре повторюю: Країна Дурнів, а в ній кожна кримінальна справа, тим паче, судимість – то як ступеньки для сходження у владу. Був навіть феноменальний випадок, коли «двічі несудимий» «Хамовіні» двічі обіймав посаду візира при двох царях – диктаторові Леонідо ІІ і лібералі Бджоліні Трипільському. Система, одначе.
Оскільки я придумую казку для дорослих, то цілком доречним буде вигадати щось-таке моторошне, від чого в добропорядних міщуків аж цярки по шкірі підуть. Щось про обгризений до невпізнанності труп красуні, таємничі зникнення людей і не менш таємничі каземати, про ванни, у яких у сірчаній кислоті розчиняли трупи, про нарколабораторію, про перевертнів-поліціянтів... Але про все це в продовженні моєї казки.
31.07.08,
Богдан Гринчук
У моєму казковому царстві звичайні люди своїх дітей знаходять у капусті. Особливо ледачим, котрим ліньки навіть у город сходити, дітей приносить бузько і кидає просто в комин. Із цих прадавніх традицій є виняток: начальників для Забугор’я знаходять у саунах. Отак попариться ясновельможний столичний гість (приміром, у сауні під селом Чинадіо), гостинний господар задовільнить 1001 забаганку голенького як турецький святий і розімлілого від задоволення як льоха в калюжі в спекотний день дорогоцінного приїжджого цабе – і той, у знак вдячності за, скажімо, духовні послуги, поклопочеться перед царем про посаду намісника Забугор’я. Як кажуть, для милого друга й вола з плуга. Тим більше, якщо віл державний.
Оце таку казкову версію моя звихнена уява вигадала щодо призначення Віто Балоччі намісником Забугорської провінції. Зрозуміло, у нашій геть здемократизованій Україні таке неподобство важко навіть уявити.
Нагадую шановному панству, що всі ці неймовірні події відбуваються в придуманій мною Країні Дурнів з обов’язковим Полем Чудес, яке, звісно ж, засівають йолопи впереміж з телепнями, а золоті дукати з грошевих дерев обривають пройдисвіти.
Я вже згадував про «команду молодих реформаторів», яка з мером Мокачо Віто Балоччі взялася «дерибанити», себто реформувати все, що погано лежало, і навіть те, що лежало добре, мало власників, але впало в око родинному клану Балоччі-Петьоні. Для цього, тепер уже наділені владою пройдисвіти, використовували найновітнішу технологію – «гоп-стоп» називається. З переказів відомо, що в давні часи були такі нехороші громадяни, «гопстопники», які під покровом темноти вискакували перед перехожими і зі зловісним шепотом «Гаманець або смерть !» обдирали роззяву до нитки. Саме так діяли мої герої, з тією різницею, що «гопстопничали» вони серед білого дня, на очах у всього міста і на «атасі» в них стояла доблесна поліція разом із суворими наглядачами за дотриманням законності – прокурорами і непідкупними суддями.
Усі махлярські оборудки проверталися через ну дуже благодійну фірму «Барвеню» та десятки її філій, дочірніх підприємств і приватних фірм «Роги і копита» одноразового використання. Одну таку хитру фірмочку, зареєстровану на брата Віто Балоччі Іво, було створено «під приватизацію» старовинного замку князів Трансильванії. А чого, родившись в свинниці і піднявшись із грязі в князі, чом би шпані і не потішити свою пиху князівськими покоями ? З приватизацією не вигоріло, оскільки скоробагатьки-опришки із Царської Думи ще не відмінили заборону на приватизацію пам’ятників архітектури. Отож, прийшлося обмежитися орендою замку князів Трансильванії всього на 99 років. Отак цимбора із свинячим писком таки втелющилася в пшеничне тісто.
Фактична «прихватизація» замку як би символізувала процес перетворення цілого міста Мокачо в приватну «фазенду» клану Балоччі. Замок панує над містом, ну точнісінько як ця цимбора над мешканцями. Зрештою, яка шануюча себе шпана відмовиться продемонструвати свої неправедні статки. У першу чергу розкішними особняками в престижному районі. Віто Балоччі та його кузен Базіліо Петьоні накинули оком на одну місцину в самісінькому центрі Мокачо. І яке значення для моїх казкових виплодків має те, що на облюбованій місцині з давен розташовувався сиротинець для сиріт-інвалідів. Не пофартило, значить, калічкам. Спочатку кузени «націоналізували» спортивний майданчик на вул. Августіно Волошіні, 31, побудували на ньому два розкішні особняки у стилі «знай наших !», а потім узагалі втришия витурили сиріт-інвалідів на околицю міста. Самі розумієте, приїжджають вельможні столичні випанки, жирують-розважаються, а із-за паркана за ними як за екзотичними звірами спостерігають зажурені, дитячі оченята. Неподобство, скажу я вам, десь-навіть прояв неповаги до ясновельможної шпани.
Про цю банальну історію насмілився написати містечковий часопис «Краєвид».
Добре, що знайшовся справедливий і непідкупний суддя Мокачовського суду Олегерд Ціцако, котрий провчив нахаб. Так і написав у вироку «іменем Країни Дурнів»: факти, мовляв, недостовірні, себто ніяких особняків за вказаною одресою немає, а тому, зарозумні писаки, штрафую я вас по-повній програмі, так що ходити вам в одних шлейках. До речі, цей же суддя своїм рішенням закрив чи не останню в Мокачо непідконтрольну клану Балоччі, звісно ж, «наклепницьку рептильку» «Тижневий вісник». І ви знаєте, місцеві писаки дійшли до розуму і перестали зводити наклепи на «гідних синів Забугор’я».
За видумуванням усіх цих неймовірних у будь-якій нормальній державі оборудок, зловживань і просто бандитських розборок я геть забув, про своїх героїв. Отож, навесні пріснопам’ятного 99 р. Височайшим Указом Леонідо ІІ Віто Балоччі був призначений намісником Забугор’я. Одночасно, без зайвої реклами, Віто Балоччі був посвячений у Дони цимбори. Збулася голуба мрія ідіо..., даруйте, гідного сина.
Зрозуміло, Дон Віто вже був не якогось-там щенячого віку, щоби змінювати свої звички, натуру, ідеали та методи їх досягнення. Усе зрозуміло: якщо я керую Забугорською провінцією, значить вона повинна стати моєю приватною власністю. Таким спрутом, який запустив свої щупальця – 20 приватних підприємств, зареєстрованих на «своїх», стала родинна фірма клану «Барвеню». Судіть самі: фундаторами фірми є Віто Балоччі, Оксанія Балоччі – дружина Віто, Джованні (для своїх – Іво) – рідний брат Віто, Базіліо Петьоні – кузен Віто, Іро Крілетті – вірний поплічник Віто ще з гендлярсько-контрабандних буйних часів, Татіно Крілетті – дружина Іро. Ні, «сім’я» - то по-сіцілійські, не патріотично. Родинна цимбора – тут вам і національний колорит, і суть клану.
Ви ще не забули про ті 2 млн. «зелених» (заздрісники подейкують, що було по 2 млн. як Віто Балоччі, так і Базіліо Петьоні), які як початковий капітал вклав у «Барвеню» «авторитет» «Гоша» ? Дуже вчасно, за декілька місяців до призначення Віто Балоччі намісником Забугор’я, він був застрілений невідомими кілерами. Зрештою, ніхто їх і не шукав: що Ягве не дає, то все к луччому. Невихований чоловік був цей «Гоша» і вів себе з Віто як хазяїн зі слугою. Ну де таке бачено, щоби в робочий час, у службовому кабінеті, у присутності посторонніх товкти пику меру Віто Балоччі ! Де гарантія, що живому «Гоші» не захотілося б таким же чином натовкти пику наміснику Дону Віто ? А так немає людини – немає проблеми.
Намісництво Дона Віто Балоччі нічим таким особливим загальноцарського рівня не відзначилося. Так собі, звичайний «дерибан», звичайний «балоган»: украв, «прихватизував», залякав, «кинув». Одне слово, рутина, буденщина. Приміром, перед самим призначенням його намісником, у Забугор’ї сталося стихійне лихо – повінь. Це так усяка грабіжницька сволота розводить руками, мовляв, стихія, кара Божа. А їй підспівує хабарницька чиновницька рать. Оці загребущі руки і сотворили стихію – повінь: тисячами гектарів по-варварськи винищувалися віковічні забугорські ліси і за таляри вивозилися в інші царства. Контрабандою, звісно: де ж це ви бачили, щоби грабіжники платили мито за награбований товар ? А саме ліси були природним регулятором водного балансу. Це ж не просто рівнинні ліси, а ліси передгір’я, на схилах гір. Дивуєтеся як могло так статися, що серед білого дня, на очах у влади, по-хижацьки нищилися ліси, не задумуючися про завтрашній день ? Так Країна ж Дурнів, і у владі злодій на хабарнику ще й дурнем поганяє.
А щодо стихії, то це ще як подивитися. Як кажуть, кому війна, а кому мати рідна. На людській біді ще й як можна нагріти руки. Безсовісні ! Як їм не соромно, обурюєтеся ? І безсовісні, і не соромно: таких уже, знаєте, ницих героїв я понапридумував.
Отож, у провінцію прийшла біда: понівечені хати, знищений врожай, загибла худоба – птиця, зруйновані дороги-мости, нещасні забугорчани... Хоч моє казкове царство і Країна Дурнів, і цар Леонідо ІІ із сатрапами були далеко не янголи, а навіть зовсім навпаки, але і вони проявили співчуття та милосердя і виділили з царської казни чималеньку суму коштів. А ще ж була дуже значна гуманітарна допомога у вигляді товарів та харчових продуктів.
І все це дармове багатство попало в «дбайливі» руки родинного клану Балоччі з його матір’ю-годувальницею фірмою «Барвеню». «Не нажитися на дурничку – це перестати себе поважати» - так вирішила родинна цимбора і взялася робити «бізнес» на людському горі. Казка ж для дорослих, можна і про людську ницість поговорити.
Повинен ще раз нагадати, що моє казкове царство – то є збочене царство. Для особливо привередливих можу назвати делікатніше: Ельдорадо збоченців. Третина населення в ньому – мінімально живі, жменька – непристойно багаті, державний апарат – просто похабно корумпований, Закон – зневажений, справедливість – розтоптана, гідність – посоромлена. Тільки в моєму царстві можуть існувати виродки, котрі заробляють на здоров’ї і житті важко хворих дітей: підставляючи свої банківські реквізити під відчайдушні благання про допомогу на лікування дітей, по суті, цим самим убивають їх. Я оце подумав, чи не запровадити в подібних випадках таке покарання як публічне четвертування, але то вже була б інша казка.
Як і годиться, у моєму царстві також є фінансові нишпорки, по-нашому «КРУки». Я їх зробив чесними і непідкупними. Перевіривши цільове використання «паводкових» коштів, бригада царських «КРУків» документально встановила, що Забугорська владна цимбора на чолі з намісником Доном Віто Балоччі нахабно і безсоромно нажилася на людській біді. «Виявлено незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат коштів і матеріальних цінностей на суму 4,8 млн.тлр. (чотири мільйони вісімсот тисяч), ... незаконних видатків кредитних коштів на суму 528 (п’ятсот двадцять вісім) тис.тлр.,... нецільового витрачання... гуманітарної допомоги на суму 96 (дев’яносто шість) тис.тлр». Видать, на кишенькові видатки Дону Віто і його правій руці «... розкрадань на суму 23,8 тис.тлр». До речі, оці «незаконні та не за цільовим призначенням» - ті ж самі розкрадання.
Репутація пройдисвіта серед цимбори залежить від його вміння робити «бабло» з нічого. Звісно ж, це «нічого» є або державною казною-майном, або особистими статками громадян. Приміром, царською програмою допомоги потерпілим від стихійного лиха було передбачено виділення провінції 42,5 млн.тлр. пільгового безвідсоткового кредиту. Благородно і справедливо: які ще зиски з людської біди ? Так мислять і поступають нормальні люди. Як ви вже зрозуміли, мої герої до них не належать. Хто б сумнівався, що намісник провінції Дон Віто, маючи в розпорядженні такі дармові кошти, «за так» їх з рук не випустить. У результаті в акті перевірки «КРУків» зафіксовано: «... з потерпілих громадян було незаконно стягнуто понад 7 млн.тлр.» З цього приводу було навіть за ст.80 КК порушено кримінальну справу. Ви будете сміятися, але конкретно проти Дона Віто Балоччі і його першого заступника Іро Крілетті. І даремно радієте, мовляв, катюгам по заслугам. Де ви бачили, щоби в Країні Дурнів бандити сиділи в тюрмах ?
Ще не забули про гуманітарну допомогу, яка з усього царства потекла в потерпілу від повені провінцію ? Керівні мародери точно не забули: під «дерибан» гуманітарки було терміново створено «рогикопитівську» фірму «Барвеню – М» («М» і означає «мародерство») на чолі з братом Дона Віто Джованні Балоччі. І мародери запрацювали. Ще коли Віто Балоччі був мером Мокачо, у місто поступило 130 т. «гуманітарного» цукру з Волянської провінції. Розпорядженням мера його було передано, зрозуміло, фірмі «Барвеню – М». І – з кінцями, як вода в пісок.
Уже намісник Дон Віто видає доручення за номером 06-5/854, згідно з яким тій же фірмі «Барвеню – М» передається на реалізацію 320 т. дармового дарованого цукру. Фірма отримала більше 700 тис.тлр. прибутку, потерпілі громадяни – дулю з маком. І знову кримінальна справа, тільки вже за ознаками ст.364 ч.2 (зловживання владою або службовим становищем). І знову короткі руки в закону.
Через три роки знову «манна небесна» для мародерів з родинного клану Балоччі: чергова, можна сказати, запланована повінь у провінції. Чому запланована ? Та ж кошти, виділені на протипаводкові заходи, були розкрадені мародерами Балоччі-Петьоні-Крілетті з цимборою.
На цей раз «під стихію» було створено «Торговий дім «Забугор’є». Ви вже й самі здогадалися, хто був отцями-фундаторами цього махлярського кубла. Одна афера з векселями царського казначейства, «отовареними» паливно-мастильними матеріалами, принесла цій щойно створеній фірмочці 22 млн.тлр. Правда не безпосередньо, а через ще одну новостворену фірму «Октано – М» (знову це «М» !), засновниками якої були... Звернемося до кримінальної справи № 1188701 за ознаками ст.222 (шахрайство з фінансовими ресурсами), у якій стверджується, що власниками фірми «Октано – М» є все ті ж знайомі лиця: Джованні Балоччі – брат Дона Віто, Оксанія Балоччі – його дружина, Базіліо Петьоні – кузен та новий персонаж – Ілі Токаріні – рідний брат своєчасно убієнного «авторитета» і «спонсора» Віто «Гоші».
Ви щось-там забубоніли про кримінальні справи як про дзеркало законослухняності і моральності моїх казкових героїв ? Укотре повторюю: Країна Дурнів, а в ній кожна кримінальна справа, тим паче, судимість – то як ступеньки для сходження у владу. Був навіть феноменальний випадок, коли «двічі несудимий» «Хамовіні» двічі обіймав посаду візира при двох царях – диктаторові Леонідо ІІ і лібералі Бджоліні Трипільському. Система, одначе.
Оскільки я придумую казку для дорослих, то цілком доречним буде вигадати щось-таке моторошне, від чого в добропорядних міщуків аж цярки по шкірі підуть. Щось про обгризений до невпізнанності труп красуні, таємничі зникнення людей і не менш таємничі каземати, про ванни, у яких у сірчаній кислоті розчиняли трупи, про нарколабораторію, про перевертнів-поліціянтів... Але про все це в продовженні моєї казки.
31.07.08,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар